Постанова

від 17.02.2020 по справі 350/722/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 350/722/17

провадження № 61-37334 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2017 року в складі судді Калинія Г. В. та на постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року в складі колегії суддів Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила визнати за нею право власності повністю на все спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , а саме господарські будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , й після його смерті відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки на час смерті вона проживала з батьком, уважає, що прийняла спадщину на належне йому нерухоме майно.

Нотаріус відмовив позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину на сарай та огорожу за вказаною адресою в зв`язку з тим, що житловий будинок знесений, а свідоцтво про право на спадщину на господарські будівлі без житлового будинку не видається.

ОСОБА_1 зазначала, що іншими можливими спадкоємцями крім неї, є її сестра ОСОБА_3 та брат ОСОБА_2 , які на дане спадкове майно не претендують.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 10 липня 2017 року до участі в розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рожнятівського районного суду від 08 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті свого батька, однак, визнати право власності на спадкове майно неможливо у зв`язку з відсутністю його в натурі, оскільки будинок знесений.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Рожнятівського районного суду від 08 грудня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 травня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Указує, що вона як єдиний спадкоємець має право на оформлення права власності на спадкове майно, а відмова нотаріуса та суду в визнанні за нею такого права порушує її законні права та інтереси.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на спадщину від 27 грудня 1974 року № 2532 належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складалося з житлового буднику, сараю та огорожі.

У 1986 році житловий будинок знесений.

03 грудня 2007 року після смерті ОСОБА_5 нотаріус Рожнятівської державної нотаріальної контори відкрив спадкову справу № 306/2007, у якій зазначено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем.

Листом від 12 серпня 2008 року № 6712 державний нотаріус першої Рожнятівської державної нотаріальної контори Котелко С. Д. повідомив позивача про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на сарай та огорожу за вказаною адресою в зв`язку з тим, що житловий будинок знесений, а свідоцтво про право на спадщину на господарські будівлі без житлового будинку не видається.

На підставі заяви ОСОБА_5 від 24 січня 1997 року Рожнятівська селищна Рада народних депутатів вилучила в нього земельну ділянку площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 , і виділила її в постійне користування ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Рожнятівської селищної ради від 05 липня 2017 року № 1200 земельна ділянка площею 0,05 га за вказаною адресою та земельна ділянка площею 0,08 га за адресою: АДРЕСА_2 , об`єднані в одну, оформлено право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1330 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд і видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 20 березня 2007 року серії ЯД № 880845.

На даний час ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0934 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, отримав план забудови даної земельної ділянки, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2015 року № 32090824.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Згідно з частиною першою сатті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Аналіз статей 186, 380, 381 ЦК України дає підстави для висновку, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), які розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі як на окремі об`єкти визнаватися не може.

Відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів суб`єктів державного сектору, затверджених наказом Міністерства фінансів України 23 січня 2015 року № 11, надвірні приміщення, огорожі та інші надвірні споруди, що обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь), становлять разом з нею один інвентарний об`єкт.

Різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім власником.

Відповідно до пункту 4 статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Згідно з частиною п`ятою статті 373 ЦК України, частиною п`ятою статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Право власності на майно припиняється в разі його знищення (частина четверта статті 346 ЦК України).

Установивши, що житловий будинок знищений, а свідоцтво про право власності на підсобні будівлі видається в разі наявності основного житлового будинку, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про безпідставність позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки спірний житловий будинок знесений.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на можливість сплати їй грошової компенсації за знесені господарські споруди, оскільки такі вимоги ОСОБА_1 не заявляла й вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 389, 400 , 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді : Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук