Рішення

від 19.04.2018 по справі 369/13693/17

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13693/17

Провадження № 2/369/63/18

РІШЕННЯ

Іменем України

19.04.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Котенко О.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування і скасування рішення про реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування від 31 серпня 2017 р., за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222484501:01:001:5148. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що, укладаючи спірний договір дарування земельної ділянки, відповідач ОСОБА_4 знала, щодо неї Києво-Святошинським районним судом розглядається кримінальна справа № 369/5820/17 у кримінальному провадженні № 12017110200001867, де вона є підсудною за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України, а в межах цієї справи подаватиметься цивільній позов до неї про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в результаті злочину. Позивач зазначав, що в результаті дій відповідача ОСОБА_4, вчинених у жовтні-грудні 2008 року, які мають ознаки вказаних злочинів, було порушено його право власності на земельну ділянку площею 1,9037 га з кадастровим номером 3222484501:01:001:0006. Право власності позивача було поновлено у 2015 році відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2014 р. у цивільній справі № 2-3474/12, яке набрало законної сили. У зв'язку із порушенням права власності позивача він не зміг реалізувати будівництво на цій ділянці індивідуального житлового будинку, проект якого він замовив та розробив за власний кошт, чим спричинено матеріального збитку в розмірі понад 1,5 млн. грн. та заподіяно моральної шкоди. Позивачем у кримінальній справі подано цивільній позов, а також заявлено клопотання про арешт майна відповідача ОСОБА_4

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.09.2017 р. клопотання про арешт майна задоволено, а саме щодо земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3222484501:01:001:5148 на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.06.2017 р. щодо об'єктів нерухомого майна, що належать ОСОБА_4 на праві власності.

Позивач зазначав, що 13 листопада 2017 року під час судового засідання у кримінальній справі № 369/5820/17 ОСОБА_4 заявила клопотання про зняття арешту з земельної ділянки у зв'язку з тим, що ця ділянка була нею подарована іншій особі.

Позивач також посилався на те, що відповідач ОСОБА_4, даруючи земельну ділянку онукові ОСОБА_5, діяла з умислом зберегти своє майно, унеможливити накладення на нього стягнення в рамках виконання очікуваного рішення суду про стягнення з неї на користь позивача ОСОБА_3 матеріального та морального збитку, заподіяного злочином. В свою чергу, відповідач ОСОБА_5, на думку позивача, також діяв з умислом зберегти майно своєї бабусі ОСОБА_4. Обидві сторони спірного правочину діяли без наміру отримання юридичних наслідків, а відповідач ОСОБА_5 не вчинив жодних дій, які б свідчили про використання земельної ділянки за призначенням. Земельна ділянка перебувала у власності відповідача ОСОБА_4 ще з 01.07.2015 р., проте спірний договір дарування було укладено лише 31.08.2017 р., коли розпочався судовий розгляд кримінальної справи.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення відповідачами вимог частин першої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, на підставі статей 215, 234 цього Кодексу, просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3222484501:01:001:0006 від 31.08.2017 р., скасувати рішення про державну реєстрацію за відповідачем ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, прийняте 31.08.2017 р. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6

У судовому засіданні представник відповідачів адвокат ОСОБА_2 проти позову заперечувала, у відзиві зазначала, що досудове розслідування кримінального провадження № 12017110200001867 розпочате у 2010 році. Повідомлення про підозру складено 04.04.2017 р. та вручено відповідачу ОСОБА_4 19.04.2017 р. Обвинувальний акт складено та вручено відповідачу ОСОБА_4 31.05.2017 р. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 01.06.2017 р. у справі № 369/5820/17, провадження № 1-кп/369/498/17 призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 на 06.06.2017 р.. Починаючи з часу передання обвинувального акту до суду (01.06.2017 р.) було проведено судові засідання 06.06.2017, 12.07.2017 р., проте цивільний позов з відповідним клопотанням про накладення арешту заявлено представником ОСОБА_3 лише під час судового засідання 27.09.2017 р.. Відповідач ОСОБА_4 у кримінальному провадженні неодноразово викликалася спочатку як свідок, особливо протягом 2015-2017 рр., в неї неодноразово відбиралися зразки підпису. З 19.04.2017 відповідач ОСОБА_4 набула статусу підозрюваної, а 31.05.2017 стосовно неї складено обвинувальний акт. Представник відповідачів зазначала, що ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку 01.07.2015 року, тому мала всі можливості здійснити відчуження земельної ділянки і раніше, якщо б дійсно мала намір уникнути можливого стягнення на майно, особливо одразу після пред'явлення підозри 19.04.2017 р.. Також представник відповідачів зазначила, що ОСОБА_4 є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, має двох дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та трьох онуків. Відповідач ОСОБА_5 є найстаршим онуком чоловічої статі. Враховуючи похилий вік та майновий стан ОСОБА_4, вона неспроможна здійснювати в повній мірі права та обов'язки землевласника, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням - будувати житловий будинок тощо. У власності ОСОБА_4 перебувала одна земельна ділянка площею 0,10 га. З метою уникнення можливих суперечок у майбутньому між нащадками, ОСОБА_4 після набуття права власності у 2016 році доручила родинам своїх дітей самостійно визначитися, узгодити та запропонувати їй, яким чином розпорядитися цією ділянкою. У судовому засіданні представник відповідачів пояснила, що ОСОБА_4 не хотіла складати заповіт, оскільки в родині є особа, яка має право на обов'язкову частку у спадщині. Наприкінці літа 2017 року після родинної наради було прийнято спільне рішення, що земельна ділянка за родинними традиціями має бути передана старшому онуку чоловічої статі, тобто ОСОБА_5. Також зазначала, що спонукальною причиною укладення Договору дарування був дійсний намір розпорядитися власною земельною на користь та за узгодженням з родиною одразу, як було узгоджено відповідне рішення на родинній нараді. Тому договір дарування вчинено з метою створення реальних правових наслідків.

Представник відповідачів також зазначала, що на час укладення договору дарування та наразі відсутній вирок у кримінальній справі, так само відсутнє судове рішення щодо цивільного позову. На час укладення договору дарування жодних обмежувальних чи обтяжуючих заходів щодо майна відповідача ОСОБА_4 не існувало. Так само не існувало жодних обмежень стосовно відповідачів щодо вчинення будь-яких дій, в тому числі щодо розпорядження чи набуття у власність майна.

Цивільний позов та клопотання про накладення арешту у кримінальній справі було заявлено позивачем 27.09.2017 р., тобто майже через 4 місяці після надходження кримінального провадження до суду. Ухвала про накладення арешту в рамках кримінального провадження була постановлена 27.09.2017 р., тобто майже через місяць після укладення спірного договору дарування 31.08.2017 р.

Представник відповідачів посилалася на статтю 62 Конституції України, за якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно норми ст. 64 Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд врішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 31 серпня 2017 р. ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3222484501:01:001:5148, цільове призначення якої- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісники, вул. Київська, шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 31 серпня 2017 р. за номером 2276, що підтверджується відповідною копією договору (бланк HMI 553888).

Відповідно до пункту 2 Договору дарування від 31 серпня 2017 р. вказана земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 15 липня 2015 року Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 680766632224.

Згідно з пунктом 4 Договору дарування віднесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру підтверджено витягом № НВ-0000786122017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим ОСОБА_6, приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 31 серпня 2017 року, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року №о.1051, не зареєстровані.

Вказана земельна ділянка під забороною (арештом) та податковою заставою не перебуває (п.5 договору дарування від 31.08.2017 р.).

У пункті 6 договору зазначено, що дарувальник свідчить, зокрема, що земельна ділянка під забороною (арештом) та податковою заставою не перебуває, судового спору щодо неї та прав у третіх осіб як у межах України так і за її межами немає, інші обтяження на використання земельної ділянки - відсутні.

У пункті 12 договору дарування зазначено, що сторони стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.

Рішенням приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36845034 від 31.08.2017 р., внесено запис про право власності ОСОБА_5 за номером 22103023 від 31.08.2017, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 103678458 від 14.11.2017 р.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2014 р. у цивільній справі № 2-3474/12 позов ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсними та скасовано рішення Лісниківської сільської ради, якими іншим особам надавалися дозволи на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, визнано недійсними та скасовано рішення Лісниківської сільської ради стосовно надання у приватну власність земельних ділянок, визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію цих ділянок, скасовано кадастрові номери ділянок, визнано недійсними державні акти на право власності 14-ти громадян, визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки.

Надана позивачем копія вказаного рішення не містить відмітки про набрання законної сили. Рішень апеляційної та касаційної інстанцій у цивільній справі № 2-3474/12, на які є посилання у позові, позивач не надав.

Досудове розслідування кримінального провадження № 12017110200001867, розпочате у 2010 році, що підтверджується копією першої сторінки Реєстру матеріалів досудового розслідування № 12017110200001867 та сторонами не заперечувалося.

Повідомлення про підозру стосовно ОСОБА_4 складено 04.04.2017 р. та вручено відповідачу ОСОБА_4 19.04.2017 р. Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, складено та вручено відповідачу ОСОБА_4 31.05.2017 р.

Згідно інформації, зазначеної в обвинувальному акті, цивільний позов до ОСОБА_4 у досудовому кримінальному провадженні не заявлявся.

Представник позивача не заперечував та не спростував доводів представника відповідачів, що кримінальне провадження № 12017110200001867 було зареєстровано у Києво-Святошинському районному суді Київської області 01 червня 2017 року, а ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 01.06.2017 р. у справі № 369/5820/17, провадження № 1-кп/369/498/17 призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 на 06.06.2017 р. Відповідна ухвала зареєстрована та опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Цивільний позов ОСОБА_3 з відповідним клопотанням про накладення арешту подано до Києво-Святошинського районного суду 27.09.2017 р., про що свідчить вхідний штамп суду за № 28328.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 народилася 01.09. 1943 року.

ОСОБА_4 має двох дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження 07 липня 1963 року ОСОБА_9 V-УР № 0449987 від 03 серпня 1963 року, виданого Хотівською сільською ради Києво-Святошинського району Київської області, а також свідоцтвом про народження 03 вересня 1968 року ОСОБА_8 I АВ № 120650 від 02 жовтня 1968 року виданого Хотівською сільською ради Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідач ОСОБА_5 надав суду письмові заперечення на відповідь представника позивача на відзив відповідачів, в яких підтвердив обставини, викладені представником відповідачів у відзиві, заперечував проти позову.

У судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача та викликано для допиту у якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

27 березня 2018 року до суду надійшли заяви від свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відмову від надання показів згідно ст. 63 Конституції України. Одночасно вказані свідки зазначили, що особисто надавали пояснення адвокату ОСОБА_2 щодо обставин укладення спірного договору дарування, ознайомлювалися зі змістом відзиву відповідачів та письмово підтвердили викладені у відзиві обставини.

Судом прийнято заяви зазначених свідків та у судове засідання ці свідки не викликалися та не допитувалися з огляду на наявність підстав, передбачених статтею 63 Конституції України, для звільнення від відповідальності за відмову від надання показів або свідчень.

Сторонами визнано, що відповідач ОСОБА_5 є онуком відповідача ОСОБА_4.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 90605058 від 26.06.2017 р. у власності ОСОБА_4 станом на 26.06.2017 року перебувала земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 3222484501:01:001:5148 та ? частка квартири № 20 загальною площею 42,2 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м. у будинку 19 по вулиці Бурхана В. в м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області.

Обставини щодо попереднього узгодження родиною відповідача ОСОБА_4 особи обдарованого до укладення договору дарування, на які посилається сторона відповідачів, не підтверджено належним чином. Водночас, ці обставини не спростовано належним чином стороною позивача, а суд не має можливості перевірити ці обставини.

Тому, суд бере до уваги лише належні, достовірні та допустимі докази відповідно до ст.ст.77,78,79 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд бере до уваги, що з моменту пред'явлення підозри ОСОБА_4, тобто з 19.04.2017 р. і до укладення спірного договору 31 серпня 2017 року минуло чотири місяці, хоча вона мала об'єктивну можливість укласти спірний договір одразу ж після пред'явлення підозри, якщо б дійсно мала на меті зберегти своє майно від можливого стягнення.

Крім того, відповідач за спірним договором подарувала онукові відповідачу ОСОБА_5 лише земельну ділянку, хоча в її частковій спільній власності перебувала та перебуває ? частка квартири № 20 загальною площею 42,2 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м. у будинку 19 по вулиці Бурхана В. в м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 мала дійсний намір розпорядитися лише своєю земельною ділянкою на користь відповідача ОСОБА_5.

Водночас, позивач ОСОБА_3 у кримінальному провадженні має статус потерпілого, тому мав об'єктивну можливість заявити цивільний позов протягом всього часу після набуття ОСОБА_4 статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні в силу положень статті 128 Кримінального процесуального кодексу України.

Також суд враховує відсутність вироку у кримінальній справі № 369/5820/17 Києво-Святошинського районного суду, а також відсутність судового рішення за цивільним позовом позивача у кримінальній справі, які б набрали законної сили, і позивач не надав доказів про зворотнє.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно норми ст. 64 Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Позивачем не надано доказів про вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірну земельну ділянку 31 серпня 2017 року за відповідачем ОСОБА_5 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Суд також бере до уваги доводи сторони відповідача ОСОБА_5, що використання земельної ділянки за цільовим призначенням - здійснення будівництва житлового будинку потребує значного обсягу часу для підготовчих дій, в тому числі погоджень проектної документації в органах державної виконавчої влади.

Враховуючи, що ухвалою Києво-Святошиського районного суду від 27.09.2017 р., тобто менш ніж через місяць після укладення спірного договору, накладено арешт на спірну земельну ділянку, а в грудні 2017 року позивачем заявлено цей позов, суд відхиляє доводи позивача щодо ознак фіктивності в частині невикористання відповідачем ОСОБА_10 земельної ділянки за цільовим призначенням.

Позивач своїх вимог про недійсність договору дарування з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, не довів, що є його процесуальним обов'язком. При цьому відповідачем вчинені всі необхідні дії для виконання договору дарування, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що сторони не мали наміру на реальне настання правових наслідків укладеного правочину.

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 41, 55, 62, 64 Конституції України, п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, ст. ст. 202, 215, 234, 717, 719 ЦК України , ст. ст. 4, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 133, 141, 158, 259, 264, 265, 268 ЦПК України ЦПК України, п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування і скасування рішення про реєстрацію права власності відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2018 року, відповідно до якої накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3222484501:01:001:5148, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісники, вул. Київська.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 02 травня 2018 року.

Суддя Ковальчук Л.М.