Постанова

від 19.07.2018 по справі 369/13693/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13693/17 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М. Провадження № 22-ц/780/2695/18 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С. Категорія 18 19.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мережко М.В.,

за участі секретаря Удовиченко В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування і скасування рішення про реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із цим позовом, який мотивував тим, що укладаючи спірний договір дарування земельної ділянки, відповідачка ОСОБА_3, знала про те, що Києво-Святошинським районним судом розглядається кримінальна справа № 369/5820/17 у кримінальному провадженні № 12017110200001867, де вона є підсудною за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366 КК України і подаватиметься цивільній позов до неї про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в результаті злочину, попри це відчужила спірну земельну ділянку своєму онукові, та, на його думку, при цьому діяла з умислом зберегти своє майно, унеможливити накладення на нього стягнення в рамках виконання очікуваного рішення суду про стягнення з неї на його користь збитків, заподіяного злочином.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_4, на його думку, також діяв з умислом зберегти майно своєї бабусі ОСОБА_3 Обидві сторони спірного правочину діяли без наміру отримання юридичних наслідків, а відповідач ОСОБА_4 не вчинив жодних дій, які б свідчили про використання земельної ділянки за призначенням, тому вважає цей правочин фіктивним.

Враховуючи викладене, просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та скасувати рішення про її державну реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_4

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом не було враховано тих обставин, що відповідачка ОСОБА_3, на його думку, відчужила належну їй земельну ділянку з метою приховати власне майно та уникнути майнової відповідальності в рамках кримінального провадження, а тому оскаржуваний договір дарування є фіктивним і таким, що підлягає визнанню не дійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема щодо фіктивності оскаржуваного правочину, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2017 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером НОМЕР_2, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Лісники, вул. Київська, шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. 31 серпня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 цього Договору дарування вказана земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 15 липня 2015 року Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 680766632224.

Згідно з пунктом 4 Договору дарування віднесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру підтверджено витягом № НВ-0000786122017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим Дудкіною Н.В., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 31 серпня 2017 року, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року №о.1051, не зареєстровані.

Вказана земельна ділянка під забороною (арештом) та податковою заставою не перебуває (п.5 договору дарування від 31.08.2017 р.).

У пункті 12 договору дарування зазначено, що сторони стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину.

Рішенням приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіної Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36845034 від 31.08.2017 р., внесено запис про право власності ОСОБА_4 за номером 22103023 від 31.08.2017, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 103678458 від 14.11.2017 р.

Досудове розслідування кримінального провадження № 12017110200001867, розпочате у 2010 році, що підтверджується копією першої сторінки Реєстру матеріалів досудового розслідування № 12017110200001867 та сторонами не заперечувалося.

Повідомлення про підозру стосовно ОСОБА_3 складено 04.04.2017 р. та вручено відповідачу ОСОБА_3 19.04.2017 р. Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, складено та вручено відповідачу ОСОБА_3 31.05.2017 р.

Згідно інформації, зазначеної в обвинувальному акті, цивільний позов до ОСОБА_3 у досудовому кримінальному провадженні не заявлявся.

Представник позивача не заперечував та не спростував доводів представника відповідачів, що кримінальне провадження № 12017110200001867 було зареєстровано у Києво-Святошинському районному суді Київської області 01 червня 2017 року, а ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 01.06.2017 р. у справі № 369/5820/17, провадження № 1-кп/369/498/17 призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 на 06.06.2017 р. Відповідна ухвала зареєстрована та опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Цивільний позов ОСОБА_2 з відповідним клопотанням про накладення арешту на майно ОСОБА_3 подано до Києво-Святошинського районного суду 27.09.2017 р., про що свідчить вхідний штамп суду за № 28328.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних і допустимих доказів вчинення відповідачами фіктивного правочину та їх умислу на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_4 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Викладене узгоджується із висновком Верховного Суду, що міститься у постанові від 14 березня 2018 року.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: