Рішення

від 24.04.2018 по справі 678/467/16-ц

ЛЕТИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

копія

ЄУН справи 678/467/16-Ц

Провадження № 2-678-9/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року смт. Летичів

Летичівський районний суд Хмельницької області

В складі: головуючого - судді Лазаренка А.В.

з участю секретаря Іськової Т.Л., Козка Л.М.

прокурора Христик Н.П., Політіки О.С., Гриньової І.Д.

представника ОСОБА_1 РДА ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Летичів справу за позовною заявою заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах Держави до ОСОБА_1 районної державної адміністрації, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 селищна рада; про скасування розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури звернувся в суд з вищеозначеним позовом в інтересах Держави де просить визнати незаконними та скасувати: розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 12.02.2010 року № 59/2010-р Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_4; розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 02.04.2010 року № 2322/2010-р Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 серія ЯЛ № 704295 і зареєстрований відділом Держкомзему у ОСОБА_1 районі в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 06 серпня 2010 року за № 011075700117 за кадастровим номером 6823081600:04:004:0003 .

В обґрунтування вимог зазначає, що вищеозначеними розпорядженнями ОСОБА_1 районної державної адміністрації Хмельницької області ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 2га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради і

видано державний акт серія ЯЛ № 704295, зареєстрований відділом Держкомзему у ОСОБА_1 районі в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі 06 серпня 2010року.

Дана земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 з порушеннями ст. 25 ЗК України, оскільки передана із земель резервного фонду при тому, що відповідач не був членом колективних сільськогосподарських товариств на території Горбасівської сільської ради, не був зайнятий у соціальній сфері с. Горбасів та с. Марківці, не проживав та не проживає на території Горбасівської сільської ради, та п. 7 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям № 720/95 від 08 серпня 1995 року, де встановлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

У судовому засіданні представники прокуратури позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити, не приймаючи до уваги доводи відповідача та його представника щодо пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що про порушення вимог земельного законодавства прокуратурі стало відомо після надходження листа ОСОБА_1 селищної ради від 18 листопада 2016 року про отримання спірної земельної ділянки не жителем села та працівником соціальної сфери, оскаржувані розпорядження прокуратурою до 2016 року не перевірялися.

Представник ОСОБА_1 РДА просить в задоволенні позову відмовити з підстав, що п. 7 Указу Президента України визначає коло осіб, які мають переважне, а не виключне, право на отримання земельної ділянки, для використання резервного фонду. Переважне право на отримання земельних ділянок із земель резервного фонду мають насамперед громадяни, які не були членами КСП та, відповідно, не мали право на земельну частку (пай). Проте, прокурор не надав доказів того, що громадяни, які працюють (працювали) у соціальній сфері села і які претендували на отримання земельних ділянок з резервного фонду отримали відмову ОСОБА_1 РДА у виділенні таких земельних ділянок. Разом з тим, на час прийняття оскаржуваних розпоряджень законодавчими актами не було встановлено обмежень у виділенні такої земельної ділянки, відповідно, у ОСОБА_1 РДА не було підстав для відмови у їх прийнятті та виділенні земельної ділянки ОСОБА_4. Крім того, документація успішно пройшла державну експертизу і тому в ОСОБА_1 РДА не було підстав для її не затвердження та передачу йому у власність спірної земельної ділянки.

Представник просить також застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що прокурор пропустив строк позовної давності, бо прокуратурою Летичівського району проводились перевірки щодо законності розпоряджень ОСОБА_1 РДА за 2010-2011 роки, про що свідчить лист від 05 липня 2011 року, але, починаючи з 2011 року, право оскарження оспорюваних розпоряджень до суду прокурором не було реалізовано.

Представник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що прокурор не є належним позивачем. Крім того, відповідно до п. 7 Указу резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно визначеним категоріям громадян, що не є імперативною нормою і ОСОБА_1 РДА, приймаючи оспорювані розпорядження, діяла в межах закону. Посилання прокурора на п. 7 Указу є безпідставним оскільки він не надав належних і допустимих доказів того, що землі, з яких сформовано земельну ділянку ОСОБА_4, належала до земель резервного фонду Горбасівської сільської ради Летичівського району. Разом з тим, прокурор пропустив строк звернення до суду, бо з 2010 року, в силу наданих повноважень, він знав про факт прийняття оскаржуваних розпоряджень РДА, але до суду у визначений законом строк не звернувся.

Представник ОСОБА_1 селищної ради заявив про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає, заперечень не має.

Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням зборів уповноважених Агрофірми ОСОБА_1 Летичівського району Хмельницької області від 12 січня 1995 року прийнято рішення про прийняття колективної форми власності на землю, про створення резервного фонду земель у розмірі 15,5% від площі сільськогосподарських угідь Агрофірми, про визначення із земель агрофірми землі державної власності.

Хмельницьким філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1995 році був розроблений проект роздержавлення земель Агрофірми ОСОБА_1 Летичівського району Хмельницької області з виготовленням державного акту на право колективної власності на землю і право постійного користування землею, який схвалений загальними зборами трудового колективу Агрофірми ОСОБА_1 № 4 від 01 грудня 1995 року та передано на затвердження ОСОБА_1 районній Раді і у 1995 році рішенням якої вказаний проект було погоджено і передбачено резервний фонд - 377,2 га.

Листом від 11 лютого 2010 року Відділ Держкомзему у ОСОБА_1 районі Хмельницької області пропонує ОСОБА_1 РДА прийняти розпорядження голови ОСОБА_1 РДА Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради .

Згідно розпорядження ОСОБА_1 РДА №59/2010-р Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради від 12 лютого 2010 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 64 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради Летичівського району групі громадян згідно додатку, в т.ч. і ОСОБА_4 - 2 га.

Із висновку комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою №167 від 19 березня 2010 року вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджено та комісія вважає за можливе передати безоплатно у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства для громадян, в тому числі ОСОБА_4, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6823081600:04:004:0003.

Розпорядженням ОСОБА_1 РДА № 232/2010-р Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради від 02 квітня 2010 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею 59,3088 га за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради (п. 1). Надано безоплатно у власність і виділено в натурі (на місцевості) із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно додатку за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради (п. 2). Громадянам виготовити державні акти на право власності на дані земельні ділянки (п. 3), в т.ч. ОСОБА_4 - 2 га.

Згідно листа від 01 квітня 2010 року, Відділ Держкомзему у ОСОБА_1 районі Хмельницької області вважає за можливе прийняти розпорядження голови ОСОБА_1 РДА Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради .

На підставі розпорядження ОСОБА_1 РДА від 02 квітня 2010 № 232/2010-р ОСОБА_4 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №704295, який зареєстрований 06 серпня 2010 року за № 011075700117, кадастровий номер 6823081600:04:004:0003, і є власником земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована на території Горбасівської сільської ради летичівськог району Хмельницької області за межами населеного пункту та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Згідно листа Відділу Держгеокадастру у ОСОБА_1 районі від 21 листопада 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 6823081600:04:004:0003 відповідно до планово-картографічних матеріалів розташована на землях резервного фонду.

До матеріалів справи долучено схему місця знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 6823081600:04:004:0003 де графічно відображено місце її розташування на території Горбасівської сільської ради за межами населеного пункту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У ч. 1 ст. 33 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

В частинах 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 9, 10 ст. 25 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 ЗК України від 18 грудня 1990 року площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

У ч. 13 і ч. 15 ст. 5 ЗК України 1990 року визначено, що сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місця розташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів. Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Пунктом 7 Указу установлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Аналіз наведених норм приводить до висновку, що резервний фонд земель, який створюється в процесі приватизації земель комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, підлягає перерозподілу в першу чергу між працівниками державних і комунальних закладів, підприємств та організацій культури, освіти й охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, що проживають у сільській місцевості.

Однак, в разі якщо визначена в п. 7 Указу категорія осіб не зверталась щодо отримання земельних ділянок із земель резервного фонду, то це не позбавляло права уповноважений орган надати земельну ділянку іншим особам, які не визначені в п. 7 Указу, за їх зверненням.

Прокурор не надав суду належних і допустимих доказів того, що на час прийняття оспорюваних розпоряджень ОСОБА_1 РДА громадяни, які працюють або працювали у соціальній сфері села і які претендували на отримання земельних ділянок з резервного фонду зверталися із відповідними заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність з метою ведення особистого селянського господарства та про затвердження проекту землеустрою і передачі земельної ділянки у власність та отримали відмову ОСОБА_1 РДА у виділенні таких земельних ділянок із земель резервного фонду.

ОСОБА_1 селищної ради від 10 квітня 2017 року не може бути належним і допустимим доказом порушення ОСОБА_1 РДА вимог п. 7 Указу щодо переважного права на отримання земельних ділянок із земель резервного фонду, оскільки не містить чіткого переліку осіб, які мають право на отримання землі із резервного фонду (враховуючи лист від 17 листопада 2016 року цих осіб 2), чи звертались ці особи до ОСОБА_1 РДА у лютому-квітні 2010 року (період прийняття оспорюваних розпоряджень РДА) та отримали відмову саме з тих підстав, що відсутні земельні ділянки, оскільки вони вже роздані іншим громадянам, які не проживають на території сільської ради.

Матеріалами справи доведено, що виділення земельної ділянки ОСОБА_4 було проведено на підставі затвердженої землевпорядної документації, яка пройшла перевірку у всіх необхідних державних установах (Відділ Держкомзему у ОСОБА_1 районі, міжрайонний відділ погоджування Державного управління охорони навколишнього природного середовища, відділ регіонального розвитку, архітектури, містобудування, будівництва та ЖКГ ОСОБА_1 РДА, головний державний санітарний лікар Летичівського району, відділ охорони пам'яток історії та культури Хмельницької області) і проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок було погоджено. При цьому, Відділ Держкомзему у ОСОБА_1 районі окремо у своїх листах акцентував увагу голови ОСОБА_1 РДА про можливість прийняття оспорюваних розпоряджень.

Отже, у ОСОБА_1 РДА не було правових підстав, щоб не надавати дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарстві із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради, а після його розроблення - не затверджувати вказаний проект.

У зв'язку із зазначеним правових підстав для задоволення позовних вимог немає.

Самостійною підставою для відмови в позові є пропуск прокурором без поважних причин строку позовної давності звернення до суду, оскільки звертаючись до суду він вказав, що про порушення вимог земельного законодавства йому стало відомо після надходження до прокуратури листа ОСОБА_1 селищної ради від 18 листопада 2016 року. Разом з тим, вказані аргументи прокурора суд відхиляє виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 09 грудня 2016 року у справі № 6-413цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У ст. 268 ЦК України передбачено й винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини та визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Зокрема, у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У судовому засіданні встановлено, що 05 липня 2011 року прокурор Летичівського району звернувся до ОСОБА_1 РДА з листом, з посиланням на ст.ст. 8, 20 Закону України Про прокуратуру , про те, щоб та підготовила до 06 липня 2011 року усі розпорядження голови ОСОБА_1 РДА, видані протягом 2010-2011 років, та надала можливість з ними ознайомитись працівникам прокуратури району.

За змістом ст.ст. 8, 19, 20 Закону України Про прокуратуру від 05 листопада 1991 року, що був чинним на час прийняття оспорюваних розпоряджень, прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів, предметом якого, зокрема, є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Законні вимоги прокурора є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Із зазначеного слідує, що прокурор довідався або міг довідатися про існування оспорюваних розпоряджень у 2011 році, мав можливість їх оскаржити у межах строку позовної давності, але з позовом звернувся лише 30 грудня 2016 року, що є підставою визнати такий пропуск строку без поважної причини.

При розгляді справи судом роз'яснено право заявити клопотання про призначення судової експертизи щодо встановлення місця розташування спірної земельної ділянки у певному земельному масиві з метою встановлення її належності до земель резервного фонду, однак таке клопотання від сторін суду не надходило, тому розгляд справи проведено на підставі наданих сторонами та наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 27, 31, 60, 212, 215 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 районної державної адміністрації, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 селищна рада, про визнання незаконними та скасування розпоряджень ОСОБА_1 районної державної адміністрації: від 12.02.2010 № 59/2010-р. Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_4; від 02.04.2010 №232/2010-р Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_4 серія ЯЛ № 704295, зареєстрованого відділом Держкомзему у ОСОБА_1 районі в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 06 серпня 2010 року за № 011075700117 за кадастровим номером 6823081600:04:004:0003; відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: підпис ОСОБА_6

Суддя Летичівського

районного суду ОСОБА_6