Рішення

від 23.04.2018 по справі 910/17813/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018 Справа № 910/17813/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш"

до Державного підприємства "Науково селекційно-генетичний центр рибництва"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне агентство рибного господарства України

про стягнення 2 327 215, 29 грн.

за участю Прокуратури міста Києва

представники:

від позивача: Святин І.А. - ордер № 334757 від 10.01.2018 р.

від відповідача: Задорожний В.Д. - директор

від третьої особи: Кулик В.Д. - представник за довіреністю № 115-Д від 21.12.2017

прокурор: Колодчина Р.В.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш" (далі - ТОВ "Росукрмаш", позивач) з позовом до Державного підприємства "Науково селекційно-генетичний центр рибництва" (далі - ДП "НСГЦР", відповідач) про стягнення 2 327 215, 29 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поворотної фінансової допомоги № 01/08-15 від 04.08.2015 р. в частині своєчасного та повного повернення наданих грошових коштів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ "Росукрмаш" просить суд стягнути з ДП "НСГЦР" заборгованість у сумі 116 347,90 грн., пеню у сумі 2 123 349,18 грн., штраф у сумі 58 173,95 грн., інфляційне збільшення боргу у сумі 23 653,56 грн. та 3 % річних у сумі 5 690,70 грн., а всього - 2 327 215, 29 грн.

Провадження у справі за вказаним позовом було порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2017 р.

Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2017 р. та відповідно до Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в новій редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 р., розгляд справи вирішено здійснювати у загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання, сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.

Представник відповідача подав пояснення по суті позову, які суд розцінює як відзив на позов, де відповідач, не заперечуючи факту надходження коштів до підприємства від позивача, зазначив, що ці грошові кошти направлялись на погашення кредитної заборгованості ДП "НСГЦР" перед директором ТОВ "Росукрмаш" Чорним І.І. за іншим договором. Просив відмовити у задоволенні позову, а також застосувати строки спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу.

Крім того, відповідачем була подана заява про залучення до участі у справі другого відповідача - Державного агентства рибного господарства України, у якому відповідачу було відмовлено з тих підстав, що господарські відносини за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 01/08-15 від 04.08.2015 р. виникли між ТОВ "Росукрмаш" та ДП "НСГЦР", а у Держрибагенства будь-яких прав та обов'язків за вказаним договором не виникло ні з позивачем, ні з відповідачем.

У той же час, за власною ініціативою суд залучив Державне агентство рибного господарства України (далі - Держрибагенство) до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2018 р. Також на стадії підготовчого засідання у справу вступив прокурор міста Києва.

Крім того, судом було розглянуте клопотання ДП "НСГЦР" від 20.04.2018 р. про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, яке суд залишив без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України, як таке, що було подане з порушенням порядку і строку, визначених законом, та без обґрунтування поважних причин невчасного подання такого клопотання.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представник третьої особи - Держрибагенства надав пояснення по суті позовних вимог, вважав, що позов задоволенню не підлягає, зазначив, що договір про надання поворотної фінансової допомоги був укладений директором відповідача з перевищенням наданих йому повноважень (без узгодження із уповноваженим органом управління), оскільки сума позики перевищувала граничну суму, передбачену статутом ДП "НСГЦР" (500 000,00 грн.). Також подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу.

Прокурор у справі проти позову заперечив з підстав, зазначених відповідачем.

Суд, розглянувши заяви по суті справи, заслухавши пояснення учасників спору, дослідивши наявні у справі докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.08.2015 р. між ТОВ "Росукрмаш" (позикодавець) та ДП "Науково селекційно-генетичний центр рибництва" (позичальник) був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги № 01/08-15 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути позику у порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Позика надається в національній валюті України у межах суми 1 000 000,00 грн. без ПДВ, на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору позика надається позикодавцем частинами. Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника, на підставі усних домовленостей позикодавця з позичальником.

Позика підлягає поверненню до 31.12.2015 р. Повернення коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором (п. 8.1 договору). Всі зміни та доповнення до даного договору укладаються в письмовій формі та підписуються обома сторонами (п. 8.2).

У подальшому, додатковими угодами від 04.08.2015 р. та від 30.11.2015 р. сторони внесли зміни до договору № 01/08-15 від 04.08.2015 р., якими вони зменшили суму поворотної фінансової допомоги до 450 000,00 грн., а також змінили кінцевий строк повернення позики - до 31.01.2016 р.

У судовому засіданні відповідач вказував на те, що у нього відсутні зазначені додаткові угоди до вказаного договору № 01/08-15 від 04.08.2015 р. та що вони сторонами не укладались, проте, під час розгляду справи по суті представник позивача надав суду оригінали цих угод, дослідивши які у суду не виникло сумнівів щодо їх укладеності та достовірності.

Також з матеріалів справи вбачається, що на виконання укладеного договору позивач надав ДП "НСГЦР" у якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти в розмірі 116 347,90 грн., про що свідчать наявні у справі платіжні доручення № 1 від 05.08.2015 р., № 2 від 06.08.2015 р., № 3 від 10.08.2015 р., № 4 від 13.08.2015 р., № 5 від 18.08.2015 р., № 6 від 28.08.2015 р., № 7 від 07.10.2015 р., № 8 від 12.10.2015 р., № 9 від 02.11.2015 р., № 10 від 02.11.2015 р., № 1 від 27.01.2016 р.

Відтак, судом встановлено, що у позичальника виник обов'язок повернути указану суму, проте, ДП "НСГЦР" порушив свої зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги у визначений договором строк (31.01.2016 р.), у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 116 347,90 грн.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Судом встановлено, що договір позики містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом - предмет, строки та порядок виконання зобов'язань, обов'язки та права сторін, що узгоджуються з вимогами Цивільного кодексу України. А у подальшому зазначений договір був скріплений підписами представників сторін і печатками підприємств.

Отже, на час укладення договору позики сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був вчинений у повній відповідності з вимогами законодавства, а у подальшому мав своїм наслідком реальне виконання досягнутих сторонами домовленостей (надання ТОВ "Росукрмаш" грошових коштів, а ДП "НСГЦР" - їх отримання).

Перевіряючи твердження відповідача та третьої особи щодо відсутності у директора ДП "НСГЦР" необхідного обсягу повноважень на укладення договору № 01/08-15 від 04.08.2015 р. в силу того, що сума позики є більшою, ніж встановлено установчими документами (статутом) підприємства без погодження із уповноваженим органом управління, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

З огляду на вказане, підписання договору неуповноваженою особою не свідчить про його неукладеність.

Крім того, слід звернути увагу на те, про що додатковою угодою від 04.08.2015 р. сторони дійшли згоди зменшити суму позики до 450 000,00 грн., тобто п. 9.1.3 Статуту ДП "НСГЦР", який обмежує право директора цього підприємства укладати договори на суму, що не перевищує 500 000,00 грн. без узгодження із уповноваженим органом управління, у даному випадку не підлягав застосуванню, при цьому фактична сума становила ще меншу суму - 116 347,90 грн.

Крім того, суд приймає до уваги, що ДП "НСГЦР" є самостійним суб'єктом господарювання, який здійснює свою господарську діяльність на власний розсуд та ризик, з урахуванням принципів підприємницької діяльності.

Доводи відповідача про те, що надана за договором № 01/08-15 від 04.08.2015 р. позика направлялась на погашення заборгованості ДП "НСГЦР" за іншими угодами, у тому числі, на повернення наданої відповідачу позики особисто директором ТОВ "Росукрмаш" Чорним І.І., суд відхиляє, оскільки вказана обставина не впливає на господарські (договірні) відносини, що виникли між ТОВ "Росукрмаш" та ДП "НСГЦР" за договором № 01/08-15 від 04.08.2015 р. та на правильність вирішення спору. При цьому, з пункту 3.2 вказаного договору вбачається, що повернення грошових коштів позичальником проводиться саме шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку, а не у будь-який іншій спосіб, визначений відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, оскільки порушення з боку ДП "НСГЦР" господарського зобов'язання встановлено судом, наявність заборгованості у сумі 116 347,90 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд вважає, що вказана сума підлягає стягненню на користь ТОВ "Росукрмаш", отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, у зв'язку із порушенням зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 2 123 349,18 грн. за період з 19.09.2016 р. по 18.09.2017 р. та штраф у сумі 58 173,95 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно з пунктом 4.5 договору (в редакції додаткового договору від 04.08.2015 р.) у разі порушення позичальником строку повернення позики, зазначеного у п. 3.1 договору, позичальник зобов'язаний сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню в розмірі 5 % від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення до дня фактичного повернення позики. При цьому пеня нараховується понад строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також пунктом 4.6 договору (в редакції додаткового договору від 30.11.2015 р.) сторони передбачили, що при порушенні позичальником строку повернення позики більше, ніж на 1 місяць, він зобов'язаний сплатити на поточний рахунок позикодавця штраф у розмірі 50 % від розміру позики. При цьому, сплата позичальником, який прострочив виконання зобов'язання штрафних санкцій, не звільняє його від сплати на користь позикодавця пені у розмірі, встановленому п. 4.5 цього договору, а сплата пені не звільняє від сплати штрафу у розмірі, передбаченому цим пунктом.

Відповідно до ч. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та правової позиції Верховного Суду України вiд 06.06.2012 р. у справi № 6-49цс12, вiд 30.10.2013 р. у справi № 6-59цс13 застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не передбачено законом, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Також у п.п. 2.5, 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що розмір пені та строк її нарахування можуть бути визначені у договорі за домовленістю сторін.

Отже, на підставі наведених правових норм та в силу п.п. 4.5, 4.6 договору (в редакції додаткових договорів від 04.08.2015 р. та від 30.11.2015 р.), суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимоги від ДП "НСГЦР" на сплату пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання з повернення позики.

Разом з цим, під час розгляду справи відповідач вказував на сплив строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 вказаної норми ЦК Українив становлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 перебіг строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як вже було встановлено судом, позика підлягала поверненню ДП "НСГЦР" 31.01.2016 р. (п. 3.1 договору в редакції додаткового договору від 30.11.2015 р.), а з наступного дня, тобто з 01.02.2016 р. - розпочинається строк порушення зобов'язання та нарахування штрафних санкцій в разі невиконання такого обов'язку. Відповідно - з цього ж дня починає свій перебіг строк позовної давності з нарахування вказаних штрафних санкцій, який спливає 01.02.2017 р., а як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду ТОВ "Росукрмаш" звернулось 12.10.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 2 123 349,18 грн. та штрафу у сумі 58 173,95 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строку позовної давності, а тому в цій частині позовних вимог ТОВ "Росукрмаш" суд відмовляє.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 23 653,56 грн. та 3 % річних у сумі 5 690,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок вказаних сум, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню інфляційна складова боргу у сумі 23 653,56 грн. та 3 % річних у сумі 5 690,70 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем.

Отже, за висновком суду позов ТОВ "Росукрмаш" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш" до Державного підприємства "Науково селекційно-генетичний центр рибництва", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного агентства рибного господарства України та Прокуратури міста Києва про стягнення 2 327 215, 29 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Науково селекційно-генетичний центр рибництва" (03164, м. Київ, вул. Обухівська, буд. 135, ідентифікаційний код 00472609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш" (03150, м. Київ, вул. Горького, 72, кв. 117, ідентифікаційний код 37413342) заборгованість у сумі 116 347 (сто шістнадцять тисяч триста сорок сім) грн. 90 коп., інфляційну складову боргу у сумі 23 653 (двадцять три тисячі шістсот п'ятдесят три) грн. 56 коп., 3 % річних у сумі 5 690 (п'ять тисяч шістсот дев'яносто) грн. 70 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 185 (дві тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 37 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 23 квітня 2018 року.

Повний текст рішення складений 3 травня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.