Постанова

від 25.06.2018 по справі 910/17813/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2018 р. Справа№ 910/17813/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача : не з'явився;

від відповідача : ОСОБА_2 - генеральний директор;

від третьої особи: ОСОБА_3 (довір. №112-Д від 07.06.2018);

від прокуратури: Колодчина Р.В. ( посв. №041222 від 08.02.2016);

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Науковий селекційно-генетичний центр рибництва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2018

у справі № 910/17813/17 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш"

до Державного підприємства "Науковий селекційно-генетичний центр рибництва"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Державне агентство рибного господарства України

про стягнення 2 327 215, 29 грн.

за участю Прокуратури міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2018р. у справі №910/17813/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш" до Державного підприємства "Науково селекційно-генетичний центр рибництва", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного агентства рибного господарства України та Прокуратури міста Києва про стягнення 2 327 215, 29 грн. задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Науково селекційно-генетичний центр рибництва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Росукрмаш" заборгованість у сумі 116 347грн.90коп., інфляційну складову боргу у сумі 23 653грн. 56коп., 3% річних у сумі 5 690 грн. 70 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 185грн. 37коп. У решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що на виконання укладеного договору № 01/08-15 від 04.08.2015р. позивач надав ДП "НСГЦР" у якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти в розмірі 116 347,90 грн., отже у позичальника виник обов'язок повернути указану суму. Проте, відповідач порушив свої зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги у визначений договором строк, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 116 347,90 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 23 653,56 коп., 3 % річних у сумі 5 690,70 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 185,37 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що договір укладено в порушення п.9.2.13 статуту відповідача, затвердженого наказом №534 Державного агентства рибного господарства України, що є уповноваженим органом управління відповідача (третя особа), яким встановлено обов'язок відповідача узгоджувати з третьою особою договори на суму, що перевищує 500 000,00 грн. Позивач надав у судове засідання додаткові угоди до договору від 04.08.2015р. та від 30.11.2015р. про зменшення суми позики до 450 000,00 грн. та зміну строку повернення позики до 31.01.2016р., однак відповідачу та третій особі не відомо про укладення таких угод, будь-які документи, що стосуються цих угод відсутні, про наявність угод відповідачу та третій особі стало відомо в судовому засіданні.

Оскільки третя особа, як уповноважений орган управління відповідача не схвалила умови договору, відсутні будь-які підстави для висновків про прийняття договору та його схвалення. Отже договір є недійсним, та стосовно цього договору у відповідача виникають наслідки, передбачені частиною 1 статті 216 ЦК України: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином, на думку відповідача, відповідно до частині 1 статті 216, частини 1 статті 241 ЦК України у відповідача, який одержав від позивача позику у розмірі 116 347,90 грн., виникають зобов'язання щодо повернення позивачу отриманої суми позики без нарахування інфляційної складової боргу у сумі 23 653,56 коп., 3-х відсотків річних у сумі 5 690,70 грн., витрат по сплаті судового збору у сумі 2 185,37 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2018р. колегією суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Сітайло Л.Г., Буравльова С.І. відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 25.06.2018р., встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, клопотань, заперечень до 22.06.2018р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018, у зв`язку виходом судді Буравльова С.І. та судді Сітайло Л.Г. у відпустку з 25.06.2018 у справі № 910/17813/17 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2018 справа № 910/17813/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Пашкіна С.А. (головуючий), судді Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2018р. колегією суддів у складі Пашкіна С.А. (головуючий), судді Жук Г.А., Мальченко А.О. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Науковий селекційно-генетичний центр рибництва" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/17813/17.

25.06.2018р. від третьої особи надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких третя особа зазначає про те, що оскільки Держрибагентство (третя особа), як уповноважений орган управління ДП Науковий селекційно-генетичний центр рибництва не схвалило умови договору (контракт №87 від 29.08.2014р.), відсутні будь-які підстави для висновків про прийняття та легітимності даного договору

В судове засідання апеляційного господарського суду 25.06.2018р. не з'явився позивач.

Враховуючи те, що позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, явка учасників судового процесу не визнана обов'язковою, позивач про причини неявки в судове засідання представника суд не повідомив, з урахування думок відповідача, третьої особи, прокурора щодо розгляду справи у відсутності позивача ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника позивача.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, третьої особи та прокурора судова колегія встановила.

04.08.2015 р. між ТОВ "Росукрмаш", як позикодавцем, та ДП "Науково селекційно-генетичний центр рибництва", як позичальником, укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 01/08-15, згідно з п. 1.1 якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути позику у порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до положень п.8.1 договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором.

Позика - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.(п.1.2 договору).

Позика надається в національній валюті України у межах суми 1 000 000,00 грн. без ПДВ, на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п.п. 2.1, 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору позика надається позикодавцем частинами. Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника, на підставі усних домовленостей позикодавця з позичальником.

Позика підлягає поверненню до 31.12.2015р. Повернення коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку (п.п. 3.1, 3.2 договору).

У подальшому, додатковими угодами від 04.08.2015 р. та від 30.11.2015 р. сторони внесли зміни до договору № 01/08-15 від 04.08.2015 р., якими вони зменшили суму поворотної фінансової допомоги до 450 000,00 грн., а також змінили кінцевий строк повернення позики - до 31.01.2016 р.

На виконання укладеного договору позивач надав відповідачеві у якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти в розмірі 116 347,90 грн., про що свідчать наявні у справі платіжні доручення № 1 від 05.08.2015 р., № 2 від 06.08.2015 р., № 3 від 10.08.2015 р., № 4 від 13.08.2015 р., № 5 від 18.08.2015 р., № 6 від 28.08.2015 р., № 7 від 07.10.2015 р., № 8 від 12.10.2015 р., № 9 від 02.11.2015 р., № 10 від 02.11.2015 р., № 1 від 27.01.2016 р.

Відтак, за умовами договору, у позичальника виник обов'язок повернути указану суму, проте, відповідач порушив свої зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги у визначений договором строк (31.01.2016 р.), у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 116 347,90 грн., доказів погашення якої відповідачем не надано.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що договір укладено в порушення п.9.2.13 статуту відповідача, затвердженого наказом №534 Державного агентства рибного господарства України, що є уповноваженим органом управління відповідача (третя особа), яким встановлено обов'язок відповідача узгоджувати з третьою особою договори на суму, що перевищує 500 000,00 грн. Позивач надав у судове засідання додаткові угоди до договору від 04.08.2015р. та від 30.11.2015р. про зменшення суми позики до 450 000,00 грн. та зміну строку повернення позики до 31.01.2016р., однак відповідачу та третій особі не відомо про укладення таких угод, будь-які документи, що стосуються цих угод відсутні, про наявність угод відповідачу та третій особі стало відомо в судовому засіданні. Оскільки третя особа, як уповноважений орган управління відповідача, не схвалила умови договору, відсутні будь-які підстави для висновків про прийняття договору та його схвалення.

Такі доводи відповідача не можуть бути покладені в основу рішення з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Судом встановлено, що договір позики містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом - предмет, строки та порядок виконання зобов'язань, обов'язки та права сторін, що узгоджуються з вимогами Цивільного кодексу України. А у подальшому зазначений договір був скріплений підписами представників сторін і печатками підприємств.

Отже, на час укладення договору позики сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був вчинений у повній відповідності з вимогами законодавства, а у подальшому мав своїм наслідком реальне виконання досягнутих сторонами домовленостей (надання ТОВ "Росукрмаш" грошових коштів, а ДП "НСГЦР" - їх отримання).

Згідно зі ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

З огляду на вказане, підписання договору особою з перевищенням повноважень не свідчить про його недійсність.

Судова колегія також зазначає, що додатковою угодою від 04.08.2015р. сторони дійшли згоди зменшити суму позики до 450 000,00 грн., тобто п. 9.1.3 Статуту ДП "НСГЦР", який обмежує право директора цього підприємства укладати договори на суму, що не перевищує 500 000,00 грн. без узгодження із уповноваженим органом управління, у даному випадку не підлягав застосуванню, при цьому фактична сума позики становить 116 347,90 грн.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, оскільки порушення з боку відповідача господарського зобов'язання встановлено судом, наявність заборгованості у сумі 116 347,90 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд вважає, що вказана сума підлягає стягненню на користь позивача, отже місцевий господарський суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині основного боргу.

Крім основного боргу, у зв'язку із порушенням зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 2 123 349,18 грн. за період з 19.09.2016 р. по 18.09.2017 р. та штраф у сумі 58 173,95 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно з пунктом 4.5 договору (в редакції додаткового договору від 04.08.2015 р.) у разі порушення позичальником строку повернення позики, зазначеного у п. 3.1 договору, позичальник зобов'язаний сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню в розмірі 5 % від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення до дня фактичного повернення позики. При цьому пеня нараховується понад строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також пунктом 4.6 договору (в редакції додаткового договору від 30.11.2015 р.) сторони передбачили, що при порушенні позичальником строку повернення позики більше, ніж на 1 місяць, він зобов'язаний сплатити на поточний рахунок позикодавця штраф у розмірі 50 % від розміру позики. При цьому, сплата позичальником, який прострочив виконання зобов'язання штрафних санкцій, не звільняє його від сплати на користь позикодавця пені у розмірі, встановленому п. 4.5 цього договору, а сплата пені не звільняє від сплати штрафу у розмірі, передбаченому цим пунктом.

Відповідно до ч. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та правової позиції Верховного Суду України вiд 06.06.2012 р. у справi № 6-49цс12, вiд 30.10.2013 р. у справi № 6-59цс13 застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не передбачено законом, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Також у п.п. 2.5, 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що розмір пені та строк її нарахування можуть бути визначені у договорі за домовленістю сторін.

На підставі викладеного та з урахуванням п.п. 4.5, 4.6 договору (в редакції додаткових договорів від 04.08.2015 р. та від 30.11.2015 р.), суд дійшов правильного висновку, що у позивача виникло право вимоги від відповідача сплати пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідач вказував на сплив строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 перебіг строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За умовами договору позика підлягала поверненню відповідачем - 31.01.2016 р., а з 01.02.2016 р. - розпочинається строк порушення зобов'язання та нарахування штрафних санкцій в разі невиконання такого обов'язку.

З цього ж дня починає свій перебіг строк позовної давності з нарахування вказаних штрафних санкцій, який спливає 01.02.2017 р., а як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду позивач звернувся 12.10.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 2 123 349,18 грн. та штрафу у сумі 58 173,95 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строку позовної давності, а тому в цій частині позовних вимог судом обґрунтовано відмовлено.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 23 653,56 грн. та 3 % річних у сумі 5 690,70 грн.

Відповідно до ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу та 3% річних судова колегія зазначає, що вони обґрунтовані та арифметично вірні, а тому враховуючи вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3 % річних у сумі 23 653,56 грн. та 5 690,70 грн., відповідно, судом задоволено правомірно.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2018р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Науковий селекційно-генетичний центр рибництва" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2018р справі № 910/17813/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17813/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови підписано 27.06.2018р.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук