Постанова

від 26.04.2018 по справі 910/2160/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2160/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал-СІ ",

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "РБ Інвест",

представники сторін в судове засідання не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017

у складі колегії суддів: Пантелієнко В.О. (головуючий), Доманська М.Л., Верховець А.А.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2017

у складі судді Яковенко А.В.

за заявою ОСОБА_1

про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі товариства

в межах справи № 910/2160/17

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-СІ"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції

1. 25.05.2011 між ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіал-СІ" (далі - ТОВ "Імперіал-Сі", покупець) був укладений Договір відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "РБ Інвест", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. за реєстровим № 2361 (далі - Договір).

2. Відповідно до пункту 1.1 Договору за цим договором продавець передає (відступає) покупцю частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "РБ Інвест" (Товариство, ТОВ "РБ Інвест"), у розмірі 119 000 грн, що становить 50 % Статутного капіталу Товариства (частка), а покупець зобов'язується прийняти її і сплатити продавцю ціну, вказану в пункті 2.1 договору. Право власності на частку підтверджується статутом, зареєстрованим Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.07.2008, номер запису 1 072 105 0004 020408 (пункт 1.2. Договору).

3. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору за домовленістю сторін вартість частки (ціна) складає 119 000 грн. Розрахунки за частку проводяться покупцем протягом 21 календарного дня з дати укладення цього договору, шляхом перерахування грошей на рахунок продавця, зазначений в цьому договорі.

4. Відповідно до п. 4.1 Договору за домовленістю сторін зобов'язання продавця щодо передачі частки вважаються виконаними, а частка переданою покупцеві з моменту державної реєстрації нової редакції Статуту Товариства, в якій покупець визначений учасником товариства.

5. 25.05.2011 рішенням загальних зборів учасників ТОВ "РБ Інвест" затверджено нову редакції Статуту Товариства.

6. 26.05.2011 проведено державну реєстрацію Статуту Товариства ТОВ "РБ Інвест".

7. 13.03.2017 постановою Господарського суду міста Києва визнано банкрутом ТОВ "Імперіал-СІ", відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрутом голову ліквідаційної процедури Федоренко В.П.

Обґрунтування позовних вимог

8. 07.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Імперіал-Сі" та просив суд визнати недійсним Договір відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі ТОВ "РБ Інвест" від 25.05.2011, що був укладений між ним та ТОВ "Імперіал-Сі", з тих підстав, що спірний договір було вчинено проти його справжньої волі на вкрай невигідних умовах, а також внаслідок психічного тиску, а тому оскаржуваний договір має бути визнаний недійсним на підставі частини третьої статті 203, статей 215, 231, частини першої статті 233 Цивільного кодексу України.

9. При цьому позивач посилається на той факт, що він був власником частки в ТОВ "РБ Інвест" в розмірі 238 000 грн, що становило 100% статутного капіталу цього Товариства. Водночас, ТОВ "РБ Інвест" було власником частки у статутному капіталі ТОВ "Телеканал "Тоніс" в розмірі 24, 36 %. При цьому Товариство було лише номінальним власником корпоративних прав ТОВ "Телеканал "Тоніс". Реальним власником ТОВ "Телеканал "Тоніс" був громадянин ОСОБА_6, на якого з боку оточення діючого на момент укладення спірного договору Президента України ОСОБА_7 здійснювався тиск.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

10. 08.06.2017 ухвалою Господарського суду міста Києва заяву ОСОБА_1 до ТОВ "Імперіал-Сі" про визнання недійсним Договору прийнято до розгляду в межах справи № 910/2160/17 про банкрутство ТОВ "Імперіал-Сі" на підставі частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

11. 04.09.2017 ухвалою Господарського суду міста Києва в задоволенні заяви ОСОБА_1 до ТОВ "Імперіал-СІ" про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) частки в статутному капіталі товариства відмовлено. Ухвала мотивована тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

12. 27.11.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 залишено без змін з підстав її законності та обґрунтованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

13. 18.12.2017 ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та передати справу на новий розгляд або для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

14. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема - частини третьої статті 203, статей 215, 231, частини першої статті 233 Цивільного кодексу України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

16. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції до 15.12.2017)

16.1. Стаття 32. Поняття і види доказів.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

16.2. Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

16.3. Стаття 34. Належність і допустимість доказів

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

16.4. Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

17. Господарський процесуальний кодекс України (в редакції після 15.12.2017)

17.1. Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

18. Цивільний кодекс України

18.1. Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

18.2. Стаття 204. Презумпція правомірності правочину

1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

18.3. Стаття 215. Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

18.4. Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

18.5. Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

18.6. Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини

1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

19. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

19.1. Стаття 10. Підвідомчість, підсудність, підстави для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство

4. Суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

20. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

21. Розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про її необґрунтованість та відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

22. Позов побудований на системі опосередкованого володіння, коли формальний власник і позивач у нинішній справі - ОСОБА_1, за його твердженнями, не є реальним власником спірного майна (частки у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю). Таким реальним власником є громадянин ОСОБА_6.

При цьому позов заявлено з двох матеріально-правових підстав (сторінка 11 позовної заяви, т. 1, а.с. 15): вчинення спірного правочину під впливом насильства (стаття 231 ЦК України) та вчинення спірного правочину під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України). Додатковою особливістю даного позову є той факт, що представники позивача, зокрема, у касаційній скарзі, наполягали на тому, що відповідач не виконав своїх зобов'язань по оплаті проданих корпоративних прав. Фактичною підставою позову, як зазначено у позові, є тиск, що його зазнавав реальний власник спірних корпоративних прав - ОСОБА_6 з боку діючого на момент укладення спірного договору Президента України ОСОБА_7 та його оточення.

23. Вирішуючи зазначений спір, Верховний Суд виходить з наступного. Слід констатувати, що діюче українське законодавство у корпоративній сфері не регулює питання опосередкованого володіння. Це має відношення до ситуації, яка описана позивачем у позові і стосується статусу позивача лише як номінального власника спірних корпоративних прав. Натомість, українське законодавство визначає саме позивача як власника спірних корпоративних прав, надаючи саме йому весь обсяг прав по захисту його прав власності, у тому числі, й шляхом визнання недійсними укладених ним правочинів, що їх було укладено під впливом насильства або під впливом тяжкої обставини.

24. Завданням суду є виокремити лише той юридичний склад відносин, що має значення для вирішення цього спору, і, співставивши його зі свідченнями позивача, інших учасників справи, винести законне та обґрунтоване рішення. При цьому наріжним каменем є питання формування волі саме позивача щодо укладення спірних правочинів та впливу на формування його волі негативних факторів - насильства або тяжких обставин.

Як вбачається з позовної заяви та позиції, що її займала сторона позивача під час розгляду справи, у судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій виникли сумніви щодо наявності у даному випадку підстав для визнання спірних правочинів недійсними у зв'язку з таким.

Щодо ролі ОСОБА_6 слід зазначити, що позивач, посилаючись на тиск на ОСОБА_6, не просив залучити ОСОБА_6 до цієї справи третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. При цьому сам ОСОБА_6 не виявив бажання вступити у справу третьою особою без самостійних вимог на предмет спору, подавши відповідне клопотання, або третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору, подавши відповідний позов щодо визнання права власності на спірні корпоративні права.

25. Суд касаційної інстанції залишає поза оцінкою шанси ОСОБА_6 на те, аби бути визнаним судом третьою особою, натомість, у ситуації, коли ОСОБА_6 у принципі не виявляв інтересу до цієї справи, суд критично ставиться до тверджень позивача щодо тиску на ОСОБА_6 як підстави для визнання правочину недійсним.

Позивач у своєму позові більше сконцентрувався на правочинах, що схожі на спірний, згідно з якими інші, пов'язані з ОСОБА_6, особи також продали належні їм корпоративні права, не зосередившись на головному: чи існують правові підстави відступити від принципу визнання власником майна (корпоративних прав) саме формального власника (позивача) і на якій підставі суди могли б дійти висновку, що реальним власником є ОСОБА_6? Якими доказами підтверджується залякування саме ОСОБА_6 тощо?

26. Додатково позивач у своєму позові посилається на інтерв'ю ОСОБА_6, датоване 05.06.2014, як на дату початку припинення тиску на ОСОБА_6 та, відповідно, початок перебігу строку позовної давності.

Судова колегія констатує той факт, що фактично позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позовну заяву подано до суду 07.06.2017, а відповідачем заявлялося про застосування строків позовної давності (суди обґрунтовано відмовили у позові з підстав його безпідставності, а питання строку позовної давності не розглядали).

Натомість, подібний аргумент стосовно початку припинення тиску на ОСОБА_6 з 05.06.2014 також слід сприймати критично як у історичному аспекті, так і у сутністному. З історичної точки зору є очевидним, що ОСОБА_7 втратив владу у лютому 2014, тобто відносно задовго до червня 2014 року, коли, як стверджує позивач, на ОСОБА_6 припинився тиск.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає правильним прийняті рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо тиску на ОСОБА_6 як необґрунтовану підставу для задоволення позову.

27. Підсилює впевненість у такому висновку той факт, що сторона позивача наполягає на тому, що відсутність оплати за спірним правочином є важливим питанням у цій справі. Сам аргумент корисливого мотиву при поданні позову входить у певну суперечність із мотивом тиску при укладені спірного правочину, оскільки таке посилання розкриває, на думку суду, реальну мету позову - отримати відшкодування за продані корпоративні права.

28. Відносно справедливості ціни при укладенні спірного правочину слід зауважити наступне. Судами не встановлено, що сам позивач під час подання позову та розгляду справи по суті надавав суду будь-які висновки незалежних експертів щодо оцінки вартості спірних корпоративних прав, які б підтверджували заниженість договірної ціни, не заявляв клопотань про проведення експертизи тощо. У період 2000-2015 років в Україні була поширеною практика продажу навіть значних активів за невеликі гроші, оскільки реальна ціна сплачується готівковими коштами поза межами формального правочину. Тож посилання позивача на укладення правочину на вкрай невигідних умовах також має розглядатися критично.

29. Одночасно суд касаційної інстанції вважає обов'язковим дослідити питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм щодо вчинення спірного правочину під впливом тяжкої обставини (стаття 233 ЦК України). Сам по собі цей мотив - настання тяжких обставин у житті позивача - також входить у суперечність із мотивом погроз, що їх було описано у позовній заяві. На думку судової колегії, ці два мотиви є скоріше взаємовиключними, що вимагає констатувати правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови позивачеві у позові. Тим більше, що суди не встановили наявності тяжких обставин для позивача, а погрози - це самостійна підстава визнання недійсним Договору (була проаналізована вище). При цьому судами не встановлено ані погроз, ані тяжких обставин для позивача при вчиненні спірного правочину.

30. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

32. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та ухвала Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 у справі № 910/2160/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді Л. Катеринчук

В. Погребняк