Постанова

від 03.05.2018 по справі 904/4306/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/4306/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді здійснюються помічником судді Александренко К.І.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

представник позивача - Пастернак В.В. (довіреність від 17.01.2018 № 7/10-114),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Міміно",

представник відповідача - Сірик О.О. адвокат ( договір від 16.11.2017 б/н, ордер від 16.11.2017 № 183/000003, свідоцтво від 24.03.2017 № 3316),

третя особа - департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міміно"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2017 (головуючий Євстигнеєва Н.М., судді: Бондарєв Е.М. і Фещенко Ю.В.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (головуючий Подобєд І.М., судді: Широбокова Л.П. і Орєшкіна Е.В.)

у справі № 904/4306/17

за позовом Дніпровської міської ради (далі - Рада),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Міміно" (далі - Товариство),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент),

про визнання договору укладеним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту про визнання укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра (далі - Договір) між Радою в особі Департаменту та Товариством у редакції Ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: враховуючи вимоги статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон) на Товариство як замовника будівництва покладається обов'язок щодо ініціювання укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту, оскільки пов'язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування; ухилення замовника від укладення договору пайової участі до прийняття об'єкту нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов'язань та вимог, які прямо передбачені Законом та прийнятим міською радою Порядком; неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади; строк визначений законом для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, - встановлено саме для добровільного виконання стороною зазначеного обов'язку, а невиконання такого зобов'язання свідчить про порушення замовником свого обов'язку, встановленого законом, і не звільняє останнього від укладення договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 позовні вимоги задоволено. Визнано укладеним Договір між Радою в особі Департаменту та Товариством у редакції Ради, викладеній у резолютивній частині рішення місцевого господарського суд.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Товариство як замовник об'єкта будівництва, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська та укласти з Радою договір про пайову участь;

- судами не встановлено підстав для застосування за заявою Товариства позовної давності до спірних відносин;

- також судами не встановлено підстав для зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду кримінальної справи № 200/15483/16-к (провадження №1-кп/200/266/17), оскільки суди вважали, що від наслідків розгляду кримінальної справи залежить прийняття рішення у даній господарській справі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди:

- необґрунтовано не взяли до уваги посилання Товариства на пропуск строку позовної давності;

- безпідставно відхилили доводи Товариства про неправильність розрахунку величини пайової участі.

Рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Департаменту відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/4306/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що на підставі декларації від 19.08.2013 № ДП142132310558 введений в експлуатацію об'єкт: "Будівництво будівлі кафе, підсобної будівлі, навісів по вул. Січеславська Набережна (Набережна В.І. Леніна), 17М", замовником якого є Товариство.

У зв'язку з тим, що будівництво по об'єкту "Будівництво будівлі кафе, підсобної будівлі, навісів по вул. Січеславська Набережна (Набережна В.І. Леніна), 17М" є завершеним та введеним в експлуатацію, Товариство зобов'язане було взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору.

27.07.2015 Фінансово-економічним департаментом міської ради, правонаступником якого є Департамент, направлено лист №10/15-513 до Товариства з пропозицією сплатити кошти пайової участі.

Листом від 05.12.2016 № 10/15-39 направлено Товариству проект Договору, який підписаний не був, не було надіслано зауважень чи пропозицій щодо умов Договору.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору укладеним.

Згідно з частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору.

Частиною першою статті 648 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що запропонована Радою редакція Договору містить всі істотні умови та відповідає нормам чинного законодавства.

Зокрема пункт 4.1 проекту Договору містить умову про те, що забудовник сплачує величину пайової участі, вказану у пункті 2.1 Договору, у строки згідно з графіком (додаток №2 до Договору) до спеціального фонду міського бюджету за певними реквізитами.

Графіком сплати до вказаного Договору визначено, що сума внеску складає 198 160,08 грн. та підлягає сплаті протягом п'яти робочих днів з моменту укладання Договору.

Відповідно до частини п'ятої статті 40 Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Приписами частини шостої статті 40 Закону передбачено, що встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: - 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

Згідно з частиною сьомою статті 40 Закону органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

У силу вимог статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

На виконання норм Закону рішенням Ради від 29.07.2011 № 5/14 затверджено Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок).

Відповідно до Порядку, загальна кошторисна вартість для розрахунку величини пайової участі повинна бути визначена згідно з державними будівельними нормами та правилами та не враховує витрат на придбання земельної ділянки та звільнення її від споруд.

Пунктом 2.5 Порядку передбачено, що норма щодо граничного розміру пайової участі застосовується за умови надання замовником (забудовником) належним чином оформленої копії звіту експертної організації, визначеної у встановленому порядку, який містить інформацію про дотримання вимог кошторисної частини проекту.

Згідно з пунктом 2.7 Порядку у випадку, якщо замовником (забудовником) не надані документи про затвердження у встановленому порядку кошторисної вартості об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, остаточний розрахунок величини пайової участі проводиться відповідно до пунктів 2.1-2.4 цього Порядку за фактичними показниками створених потужностей без застосуванням норм щодо граничного розміру пайової участі.

Правила визначення вартості будівництва затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000р. №174.

Відповідно до пункту 2.1.1 ДБН Д.1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва" об'єктом будівництва є кожна відокремлена будівля (виробничий корпус або цех, склад, житловий будинок тощо) або споруда (міст, тунель, платформа тощо) з усіма улаштуваннями (галереями, естакадами тощо), устаткуванням, меблями, інвентарем, підсобними та допоміжними пристроями, що належать до неї, а також, за необхідності, з інженерними мережами, які прилягають до неї. На будівництво об'єкта має бути складений окремий проект і кошторис або кошторисний розрахунок (об'єктний кошторис або об'єктний кошторисний розрахунок). Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт визначається спеціальним розрахунком (калькуляцією) - локальним кошторисом, який є первісним кошторисним документом, що складається у поточному рівні цін за формою № 4 і призначений для визначення кошторисної вартості окремих видів будівельно-монтажних робіт.

Згідно з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації загальна площа споруджених будівель складає: Будівля кафе літ А-1 з прибудовою літ. А'-1 (площею 241,4 м 2 ), підсобна будівля літ. Д-1 (площею 8,4 м 2 ), навіси: літ. Б (площею 94,2 м 2 ), літ. В (площею 36,3 м 2 ), літ. Г (площею 6,5 м 2 ), літ. Е (площею 10,0 м 2 ), літ Ж (площею 10,2 м 2 ), літ 3 (площею 10,0 м 2 ), літ. И (площею 10,1 м 2 ), літ. Л (площею 13,1 м 2 ), навіс з трапом літ К (площею 27,6 м 2 ), підпірна стіна № 1, № 7 (27 метрів погонних), сходи з пандусом № 2 (заг.пл. - 47,4 м 2 ), хвіртка № 3, № 6 (2 шт.), огорожа № 4, 5 (площею 25,4 м 2 ), сходи № 8 (площею 6,7 м 2 ), замощення І (площею 164,6 м 2 ), загальна площа будівництва 467,8 м 2 .

Крім того, у пункті 15 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації зазначено, що на об'єкті виконано всі передбачені проектною документацією згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами роботи; обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття та випробування у визначеному порядку. Також містяться відомості про кошторисну вартість будівництва за затвердженою проектною документацією - 0,00 тис.грн., у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи 0,00 тис.грн. витрати на машини, обладнання та інвентар 0,00 тис.грн.

Таким чином, суди дійшли висновку, що згідно з відомостями Декларації кошторисна вартість об'єкта у декларації не була зазначена.

Разом з цим, у пункті 4 Декларації щодо відомостей про генерального підрядника або підрядника робіт зазначено, що роботи виконувались господарським способом без залучення підрядної організації.

Відповідно до пункту 9 Декларації щодо проектної документації на об'єкт замовник будівництва надав технічний висновок Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський науково-дослідницький інститут будівельного виробництва" від 27.09.2010. Висновок: будівлі можуть бути введені в експлуатацію та експлуатуватись без обмежень згідно функціонального призначення.

У пункті 10 Декларації зазначено, що замість дозвільної документації на об'єкт будівництва замовник будівництва надав до Декларації рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.10.2010 №2-3760/10 про визнання права власності на нерухоме майно.

За таких обставин Рада відповідно до пункту 2.7 Порядку здійснила розрахунок величини пайової участі забудовника на підставі наявних у Декларації показників загальної площі об'єкта, виходячи із нормативів одиниці створеної потужності (квадратний метр загальної площі) об'єктів, які визначені у додатку 1 до Порядку, яка склала 198 160,08 грн.

Також судами встановлено, що заперечуючи проти розміру пайового внеску, Товариство надало свій розрахунок, згідно якого велична пайової участі має розраховуватися від суми 333 000,00 грн. кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт та складати 10%, тобто 33 000,00 грн. На підтвердження цього розрахунку Товариством надано Кошторис вартості будівельно-монтажних робіт на будівництво будівлі кафе, підсобної будівлі, навісів за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ім. В.І.Леніна, 17М та Локальний кошторис №2-1-1 на будівельні роботи, які складено та перевірено Товариством з обмеженою відповідальністю "Концепт".

Однак, надані Товариством документи не є зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, не відповідають формі додатку А, тобто не відповідають державним будівельним нормам.

Таким чином, суди дійшли висновку, що замовником не надано передбачених Порядком документів для визначення розміру пайового внеску, а тому Департаментом за дорученням Ради правомірно та обґрунтовано було здійснено розрахунок заборгованості замовника на підставі наявних у зазначеній Декларації показників загальної площі об'єкта, відповідно до якого розмір пайового внеску складає 198 160,08 грн.

Що ж до заяви Товариства про застосування до вимог позивача позовної давності, то суди виходили з того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що про порушення своїх прав Рада дізналась з акта від 19.06.2015 № 08-20/11 позапланової перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Фінансово-економічного департаменту Ради за період з 01.01.2009 по 30.04.2015.

На час реєстрації Товариством декларації про готовність об'єкта до експлуатації нового будівництва діяв Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011.

Відповідно до статей 36, 37 та 39 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час прийняття об'єкта в експлуатацію) реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю.

При прийнятті об'єкта в експлуатацію державна архітектурна-будівельна інспекція не перевіряє наявність укладеного договору про пайову участь та факт сплати замовником пайового внеску.

Таким чином, станом на час виникнення спірних відносин органи місцевого самоврядування знаходились поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені права контролювати момент його здійснення.

Право утворювати власні органи державного архітектурно-будівельного контролю надано органам місцевого самоврядування Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства" від 09.04.2015.

Зазначені органи починають здійснювати повноваження, визначені зазначеним Законом, на наступний день після затвердження акта спільної комісії.

У рамках децентралізації сфери держархбудконтролю відповідний акт приймання-передавання справ між Радою та державною архітектурно-будівельною інспекцією України підписано 27.10.2016.

Отже, станом на момент введення Товариством об'єкта будівництва в експлуатацію (19.08.2013) Рада була позбавлена функцій реального контролю за здійсненням будівництва та введенням об'єктів в експлуатацію.

Що ж до посилань товариства на вільний доступ до відомостей, які розміщуються на офіційному веб-сайті державної архітектурно-будівельної інспекції України, то вони судами були відхилені, оскільки ця обставина сама по собі не підтверджує факт того, що Рада була належним чином повідомлена про порушення своїх прав та про особу, що їх порушила.

Крім того, Товариством було подано до суду першої інстанції клопотання про зупинення розгляду справи, яке було відхилено судами, оскільки відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Водночас судами встановлено, що від встановлення при розгляді кримінальної справи, чи була допущена службова недбалість посадовими особами фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради, яка виявилася у неукладенні договорів із забудовниками, які дії такі особи мали вчинити та чи мали можливість отримати інформацію про реєстрацію декларації, не залежить прийняття рішення у цій господарській справі, оскільки не звільняє Товариство від обов'язку укласти договір, укладання якого передбачено Законом.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди: необґрунтовано не взяли до уваги посилання Товариства на пропуск строку позовної давності; безпідставно відхилили доводи Товариства про неправильність розрахунку величини пайової участі, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій та встановленими ними обставинами

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Міміно" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 у справі № 904/4306/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко