Постанова

від 03.05.2018 по справі 229/2977/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 229/2977/17 Номер провадження 22-ц/775/519/2018

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Будулуци М.С., Космачевської Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 4 цивільну справу № 229/2977/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" до ОСОБА_1, Приватного підприємства "Ясинуватський хлібозавод" про визнання договору оренди недійсним, визнання права оренди за апеляційною скаргою позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 грудня 2017 року у складі судді Панової Тетяни Леонідівни (місце ухвалення - м. Дружківка Донецької області), -

В С Т А Н О В И В:

10 серпня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" (далі ТОВ "Бета-Агро-інвест") звернулось до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1, Приватного підприємства "Ясинуватський хлібозавод" (далі ПП "Ясинуватський хлібозавод") про визнання договору оренди недійсним, визнання права оренди.

Зазначало, що 01.01.2007 року між ТОВ "Бета-Агро-інвест"та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. 11.10.2007 року цей договір був зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах"за № 04.07.170.00077. Договір укладено на 10 років, тобто до 11.10.2017 року.

05.05.2017 року з інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ТОВ "Бета-Агро-інвест" стало відомо, що зазначена земельна ділянка одночасно перебуває в оренді й у ПП "Ясинуватський хлібозавод", державна реєстрація права оренди здійснена 18.10.2016 року, строк оренди до 2036 року.

Посилаючись на те, що:

- на одну земельну ділянку одночасно існує два договори оренди землі;

- первісним договором оренди землі є договір укладений ОСОБА_1 з ТОВ "Бета-Агро-інвест";

- власник земельної ділянки ОСОБА_1 до ТОВ "Бета-Агро-інвест"з приводу припинення договору оренди землі не зверталась і підстави вважати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-інвест", таким, що припинив свою дію, відсутні;

- 21.06.2017 року ТОВ "Бета-Агро-інвест" повідомило ОСОБА_1 про намір укласти договір оренди землі на новий строк; 22.06.2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 отримав це повідомлення та зазначив в ньому про відмову укласти договір на новий строк по закінченню строку діючого договору;

- уклавши договір оренди з ПП "Ясинуватський хлібозавод", відповідач ОСОБА_1 фактично в односторонньому порядку відмовилась від своїх обов'язків за договором оренди землі, укладеним нею з ТОВ "Бета-Агро-інвест";

- укладення договору оренди між відповідачами ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" фактично перешкоджає позивачу у користуванні земельною ділянкою та порушує його переважне право оренди земельної ділянки на новий строк, яке передбачено ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки ОСОБА_1 фактично вже розпорядилась земельною ділянкою до 2036 року, про що свідчить і отримана ТОВ "Бета-Агро-інвест"28.09.2016 року заява ОСОБА_1 щодо відмови подовження договору оренди земельної ділянки;

- договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" укладений з порушенням вимог земельного законодавства, ЦК України і згідно приписів частини 1 ст. 203 ЦК України є недійсним, у зв'язку з чим просило:

1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,38 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" 18.10.2016 року;

2) визнати за ТОВ "Бета-Агро-Інвест" право оренди зазначеної земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1, з 12.10.2017 року на наступних умовах: строк оренди - 20 років; орендна плата - 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 6 463,64 грн.; орендна плата вноситься у строк з 01 листопада по 31 грудня кожного року, починаючи з моменту державної реєстрації права оренди; розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається; земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського виробництва; всі інші істотні умови права оренди визначити на умовах, які були передбачені умовами договору оренди земельної ділянки, що був укладений між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" (а.с. 1-5).

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 26.12.2017 року у задоволенні позовних вимог ТОВ "Бета-Агро-Інвест" відмовлено (а.с. 122-128).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач - ТОВ "Бета-Агро-Інвест" в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26.12.2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що підстави для визнання договору оренди землі від 18.10.2016 року недійсним відсутні, оскільки відсутній предмет спору, не відповідає вимогам закону, зокрема, частині 1 ст. 203, частині 1 ст. 215 ЦК України. Одночасне існування більше року (з 18.10.2016 року) кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Крім того, зміст оспорюваного правочину суперечить інтересам суспільства та його моральним засадам. Тобто, наявні підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним.

Судом не враховано, що інститут недійсності правочину має на меті скасування правочину саме як юридичного факту, а його застосування має приводити до відновлення стану, який існував до укладення правочину, який суперечить законодавству. Наслідком визнання правочину недійсним є недійсність зобов'язання, породженого таким правочином.ЦК України, імперативно зазначаючи у частині 1 статті 236 положення, згідно з яким нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, не містить виключень з даного припису.

У даній справі предметом спору є саме недійсність договору на момент його укладення, тобто його невідповідність умовам чинного законодавства, а наслідком такої невідповідності є лише прийняття судового рішення про визнання оспорюваного договору недійсним з моменту його укладення, тобто його анулювання як юридичного факту, який є наслідком виникнення у 2016 році зобов'язань між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібзавод", чим було порушене право позивача, як орендаря.

Вважає, що суд плутає два різні за своєю природою поняття - визнання договору недійсним та розірвання договору.

Після звернення позивача до суду відповідачі під час судового розгляду з метою уникнення відповідальності за свої протиправні дії уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 18.10.2016 року, згідно якої домовились достроково з 05.07.2017 року розірвати договір оренди. Тобто, у 2017 році відбулося припинення договору шляхом його розірвання сторонами з підстав не пов'язаних з його недійсністю, що суттєво обмежує інтереси позивача, який в майбутньому можливо скористається правами, встановленими ст. 216 ЦК України, зокрема, правом на стягнення збитків та моральної шкоди, які позивач зазнав у зв'язку із протиправними діями відповідачів. Незважаючи, що його право було порушено та судом не відновлено, суд, посилаючись на розірвання оспорюваного договору, навіть позбавив його права стягнути з відповідачів судовий збір. Вважає, що спірний договір має були визнаний недійсним з моменту його укладення, незважаючи на його розірвання.

Уклавши спірний договір, відповідачі не визнають та порушують переважне право позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, яке передбачено ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Позивач виконав умови щодо реалізації переважного права на укладення договору оренди перед іншими особами відповідно до частини 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема, він належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору оренди повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а саме, 21.06.2017 року звернувся до орендодавця ОСОБА_1 з повідомленням, до якого додав проект додаткової угоди; з метою виключення розбіжностей щодо умов укладення додаткової угоди умови оренди в цій додатковій угоді були викладені тотожні з умовам договору оренди, який був укладений між відповідачами; таке повідомлення отримав представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_1, укладаючи новий договір з ПП "Ясинуватський хлібозавод", висловила своє волевиявлення щодо розпорядження власною земельною ділянкою, дала згоду на передачу її в подальшу оренду та висловила істотні умови договору оренди, які її задовольняють, тобто зазначені дії відповідача ОСОБА_1 свідчать саме про відсутність заперечень щодо укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди).

Вважає, що наявні всі підстави для визнання за позивачем переважного права оренди.

Щодо висновку суду про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту - визнання права оренди, то вважає, що вимога про поновлення договору не може бути застосована, оскільки на момент звернення до суду договір оренди між ним та відповідачем ОСОБА_1 ще був дійсним, та у спірних правовідносинах у цій справі відсутні факти користування землею по закінченню його дії, отже суд помилково рекомендує застосування до спірних правовідносин частини 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в якості обґрунтування неправомірності вимоги про визнання права оренди. Саме з огляду на цей факт позивач і обрав такий спосіб захисту як визнання за ним переважного права оренди за частиною 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Висновок суду про те, що діючим законодавством не передбачено захист права на майбутнє, є хибним та суперечить діючому законодавству. Як на час звернення до суду, так і на час ухвалення судового рішення переважне право позивача вже було порушено, а тому відповідно до ст. 15 ЦК України позивач мав право на захист свого порушеного цивільного права. На момент оголошення судового рішення позивач був позбавлений можливості реалізувати своє переважне право.

12.10.2017 року відповідач ОСОБА_1 висловила своє волевиявлення - небажання подовжувати з позивачем договір оренди. Твердження у цьому листі є сумнівним та спростовується фактом наявності між відповідачами на момент надсилання такого повідомлення оспорюваного договору. Тобто право оренди позивача порушується саме існуванням цієї відмови під час дії між відповідачами оспорюваного договору (а.с. 130-136).

У письмових відзивах на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" просять апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26.12.2017 року - без змін.

Зазначають, що позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, проте фактично зміст його апеляційної скарги присвячений неправильній оцінці судом доказів у справі.

В суді першої інстанції вони стверджували про відсутність предмета спору, враховуючи, що договір оренди землі, укладений між ними 12.10.2016 року, був розірваний за згодою сторін 05.07.2017 року і зобов'язання сторін відповідно до частини 2 ст. 653 ЦК України були припинені. Відомості про припинення права оренди ПП "Ясинуватський хлібозавод" відповідно до угоди від 05.07.2017 року були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.10.2017 року. Отже, суд обґрунтовано, застосовуючи положення ст. 653 ЦК України, відмовив позивачу у задоволенні його вимог про визнання недійсним договору оренди землі за відсутності предмета спору.

Про відсутність предмета спору свідчить і сплив 11.10.2017 року строку дії договору оренди землі від 01.01.2017 року, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем, на підставі якого позивач вважає, що він має переважне право оренди.

Норми Закону України "Про державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до спору, предметом якого є визнання договору недійсним, не застосовуються, оскільки вимоги про правомірність реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачем не заявлялися.

Зміст договору оренди від 12.10.2016 року не суперечить нормам ЦК України, включаючи положення про правочини (ст.ст. 202-214), договори (глави 52, 53), найму земельної ділянки (параграфи 1, 3 глави 58), земельного законодавства, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Посилаючись на недодержання при укладенні договору вимог частини 1 ст. 203 ЦК України, позивач не вказав жодної вимоги, необхідної для дійсності договору, зазначеної в ст. 203 ЦК України, яка б не була виконана сторонами.

Посилання позивача на те, що укладення договору оренди землі з ПП "Ясинуватський хлібозавод" вже порушило його право на оренду земельної ділянки, що відповідач ОСОБА_1 не визнає право позивача на оренду її земельної ділянки і передала це право ПП "Ясинуватський хлібозавод", не відповідають обставинам справи. Орендодавець ОСОБА_1 на момент подання позову фактично не заперечувала право позивача на оренду її земельної ділянки, не витребовувала земельну ділянку у позивача і не передавала право оренди ПП "Ясинуватський хлібозавод". Наявність договору оренди, укладеного між відповідачами 12.10.2016 року та розірваного 05.07.2017 року, не перешкоджала позивачу користуватися земельною ділянкою відповідно до умов договору оренди, укладеного між позивачем та орендодавцем ОСОБА_1 Позивач безперешкодно користувався і навіть на момент розгляду справи в суді продовжував користуватися земельною ділянкою, а тому твердження позивача про те, що укладенням договору оренди від 12.10.2016 року позивачу могли бути заподіяні збитки, є надуманими.

Повідомлення орендодавця від 12.10.2017 року про небажання продовжувати з позивачем договір оренди, термін дії якого закінчився 11.10.2017 року, не пов'язано з реалізацією позивачем можливого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди на новий термін. Орендодавець ОСОБА_1 лише повідомила позивача про своє небажання продовжувати договір оренди землі з тієї причини, що не має наміру далі взагалі будь кому здавати свою земельну ділянку в оренду. Ніхто не може зобов'язати ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, продовжити з позивачем договір оренди землі. ЇЇ повідомлення стосується обставин, передбачених ст. 33 Закону України "Про оренду землі", коли закінчився термін дії договору оренди, а орендар продовжує користуватися земельною ділянкою, - тобто поновлення договору оренди землі на той же самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди землі від 01.01.2007 року, а не реалізації позивачем можливого переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк.

Вважають, що позивач не має і не може мати переважне право оренди земельної ділянки, оскільки чинне законодавство України ні за ким такого права не передбачає взагалі. В ст. 777 ЦК України, частині 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" йдеться про переважне право наймача, який належним чином виконав свої зобов'язання за договором найму, перед іншими особами після спливу строку договору на укладення договору на новий строк, а не взагалі право на оренду, що вимагає позивач. На момент звернення до суду з позовом позивач не володів навіть і переважним правом перед іншими особами на укладення договору на новий строк, оскільки термін дії договору оренди землі, укладеного позивачем з ОСОБА_1, закінчувався лише 11.10.2017 року. Таке право у нього могло виникнути тільки після 11.10.2017 року. І це право він міг реалізувати лише за наявності обставин та вчинення певних дій, зазначених у ст. 777 ЦК України та частині 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі": 1) це досягнення згоди з ОСОБА_1 з усіх істотних умов договору оренди на новий строк; у разі недосягнення такої згоди його переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк припиняється; позивач не надав суду доказів досягнення ним згоди з ОСОБА_1 з усіх істотних умов оренди землі на новий строк з 12.10.2017 року; 2) наявність намірів ОСОБА_1 і далі після 12.10.2017 року здавати в оренду земельну ділянку; з її повідомлення від 12.10.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 не має наміру далі здавати в оренду будь-кому свою земельну ділянку; вимога позивача про визнання за ним права оренди земельної ділянки з 12.10.2017 року є спробою позбавити власника земельної ділянки права розпорядитися з 12.10.2017 року земельною ділянкою або залишити її в своєму користуванні, що порушує принцип свободи договору. Фактично позивач просить суд зобов'язати власника земельної ділянки ОСОБА_1 укласти договір саме з ним та ще й на умовах, передбачених ним самим, та договором, укладеним з третьою особою; 3) позивачем не надано суду доказів про належне виконання своїх зобов'язань за діючим договором оренди.

Посилання позивача на дотримання ним умов реалізації переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк не відповідає дійсності. Позивачем не надано суду доказів про те, що він повідомив ОСОБА_1 про свій намір укладення договору на новий строк. Посилання позивача на те, що якийсь ОСОБА_4, будучи представником ОСОБА_1, отримав таке повідомлення, є недоведеним; позивач навіть не зазначає ім'я та по-батькові цього ОСОБА_2, де він проживає, чи інші будь-які дані, що ідентифікують цю людину. ОСОБА_1 стверджує, що вона ніякого повідомлення не отримувала. Позивач стверджує, що до повідомлення про бажання укласти договір на новий строк він додав проект додаткової угоди, проте не надає на підтвердження цього ніяких доказів. Копія такого документа суду не надана, ніхто цей документ не бачив (а.с. 202-204, а.с. 210-216).

В судове засідання апеляційного суду представник позивача ТОВ "Бета-Агро-Інвест" не з'явився.

04.04.2018 року до апеляційного суду надійшло клопотання позивача про забезпечення участі представника ТОВ "Бета-Агро-Інвест" у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 228). Апеляційний суд 18.04.2018 року постановив ухвалу про доручення Апеляційному суду Чернігівської області забезпечити участь представника ТОВ "Бета-Агро-Інвест" у судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області 03.05.2018 року в режимі відеоконференції (а.с. 239 - 241). Проте представник ТОВ "Бета-Агро-Інвест" для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції до Апеляційного суду Чернігівської області 03.05.2018 року не з'явився. 03.05.2018 року до апеляційного суду надійшло два клопотання за підписом директора ТОВ "Бета-Агро-Інвест" вих. № б/н від 03.05.2018 року та № 517-ч від 24.04.2018 року про розгляд справи без участі представника позивача (а.с. 251-254).

Відповідач ОСОБА_1, представник відповідача - ПП "Ясинуватський хлібозавод" у судове засідання апеляційного суду також не з'явилися.

ПП "Ясинуватський хлібозавод" повістку про розгляд справи 03.05.2018 року отримав 25.04.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 249).

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена відповідно до ст. 1 1 Закону України від 12.08.2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщено 20.04.2018 року (а.с. 244).

Відповідачі ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" апеляційний суд про причини неявки у судове засідання 03.05.2018 року не повідомили і відповідно до частини 3 ст. 131 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Раніше відповідачі ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" надсилали до апеляційного суду заяви про розгляд справи без їх участі (а.с. 226-227, а.с. 230-231).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача та відповідачів, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ "Бета-Агро-Інвест" підлягає задоволенню частково.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 5,38 га, яка розташована на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 виданим 06.10.2004 року Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області (а.с.16).

01 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-Інвест" укладено договір оренди землі б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1, як орендодавець, надає, а ТОВ "Бета-Агро-Інвест", як орендар, приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, площею 5,38 га (рілля), кадастровий номер НОМЕР_2, строком на 10 років; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1,1% нормативної грошової оцінки, що становить 717,89 грн. на рік, до 30 грудня звітного року. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с. 8-10зв). Договір зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.10.2007 року за № 04.07.170.00077 (а.с. 8-10зв). Тобто договір оренди землі № б/н від 01.01.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-Інвест", був зареєстрований 11.10.2007 року відповідно до вимог законодавства, що діяло на той час, та був чинним з моменту його державної реєстрації до 11.10.2017 року.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 12.10.2007 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ "Бета-Агро-Інвест" прийняло земельну ділянку загальною площею 5,38 га (рілля), кадастровий номер НОМЕР_2, , яка знаходиться на території Красногорівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( а.с. 10).

12.10.2016 року між ОСОБА_1, як орендодавцем, та ПП "Ясинуватський хлібозавод", як орендарем, укладено договір оренди землі б/н, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 5,38 га, в тому числі рілля 5,38 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області; договір укладено на 20 років, починаючи з дати його реєстрації; за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендну плату в розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі 6 463,64 грн., яка вноситься у строк з 01 листопада по 31 грудня кожного року, починаючи з моменту державної реєстрації договору (а.с. 17-26). Право оренди за цим договором зареєстровано 18.10.2016 року, номер запису 16982249, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 15.05.2017 року (а.с. 27).

05.07.2017 року між орендарем ПП "Ясинуватський хлібозавод" та орендодавцем ОСОБА_1 укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 12.10.2016 року, згідно якої, враховуючи намір орендаря, у зв'язку з невикористанням земельної ділянки орендарем в сільськогосподарських цілях з ряду причин, за згодою із орендодавцем, сторони домовились достроково з 05.07.2017 року розірвати договір оренди землі б/н від 12.10.2016 року (а.с. 96).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 05.07.2017 року до угоди про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 05.07.2017 року орендар ПП "Ясинуватський хлібозавод" передає, а орендодавець ОСОБА_1 приймає земельну ділянку площею 5,38 га, розташовану на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с. 97).

Угода від 05.07.2017 року про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 12.10.2016 року зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що визнається сторонами і підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27.11.2017 року (а.с. 117).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_5 та ПП "Ясинуватський хлібозавод, суд першої інстанції виходив з того, що відсутній предмет спору, оскільки вказаний договір, який був укладений 12.10.2016 року та зареєстрований 18.10.2016 року, за угодою сторін 05.07.2017 року достроково розірваний.

З таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він не відповідає обставинам справи, про що обґрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Згідно із частиною 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 95 ЗК України, частиною 1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотримання умов договору оренди землі.

Згідно із частиною 2 ст. 95 ЗК України, ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Аналогічні положення містить і частина 2 ст. 16 ЦК України, згідно якої одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 4 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (з наступними змінами) визначає, що державній реєстрації прав підлягають, в тому числі право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно частини 5 ст. 12 цього Закону відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Пунктом 1 частини 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до пункту 3 частини 3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. До такого висновку дійшов Верховний суд України у своїх постановах від 30.03.2016 року у справі № 21-1434а15 та від 15.11.2016 року у справі № 21-3030а16.

З матеріалів цієї справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,38 га, яка розташована на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Між ОСОБА_1 та ТОВ "Бета-Агро-інвест" 01.01.2007 року укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років з моменту його державної реєстрації, яка здійснена 11.10.2007 року.

Відповідно до пункту 8 вищевказаного договору оренди, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору.

Пунктом 37 договору встановлено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом (а.с. 8-10зв).

12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 укладала оспорюваний договір оренди земельної ділянки з ПП "Ясинуватський хлібозавод" (а.с. 17-20), речове право на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.10.2016 року (а.с. 27).

Укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" суперечить частині 1 ст. 95 ЗК України, частині 1 ст. 25 Закону України "Про оренду землі", Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту шляхом визнання оспорюваного договору оренди недійсним.

Саме такого висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду у справі № 229/2960/17-ц (постанова від 21.03.2018 року), а також у справі № 229/2850/17-ц (постанова від 01.03.2018 року).

Зазначене судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно угоди від 05.07. 2017 року про дострокове розірвання договору оренди землі б/н від 12.10.2016 року орендар ПП "Ясинуватський хлібозавод" та орендодавець ОСОБА_1 домовились достроково з 05.07.2017 року розірвати договір оренди землі б/н від 12.10.2016 року та з моменту набуття чинності цієї угоди сторони втрачають права вимоги за договором оренди (а.с. 86).

На відміну від визнання договору недійсним, розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання. Отже, факт розірвання договору відповідачами не виключає визнання його недійсним у зв'язку з невідповідністю вимогам законодавства, про що позивач обґрунтовано зазначає в апеляційній скарзі.

Посилання суду першої інстанції на норму частини 1 ст. 759 ЦК України та на те, що із правової природи зобов'язання наймодавця передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, не ґрунтується на законі. Судом не враховано, що частиною 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" встановлені особливості наслідків недійсності правочину оренди землі, а саме, у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається. Крім того, відповідачі, які є сторонами оспорюваного позивачем договору оренди, визнають, що ПП "Ясинуватський хлібозавод" фактично спірною земельною ділянкою не користувалося.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, зміни, так і припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, як набуття права користування нерухомим майном, так і припинення цього права пов'язано з державною реєстрацією цих прав. Отже, з метою усунення негативних наслідків існування одночасно права оренди декількох осіб на один і той же об'єкт припинення права оренди має бути зареєстровано. Припинення права оренди ПП "Ясинуватський хлібозавод" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано лише 27.10.2017 року, тобто після звернення позивача до суду за захистом своїх прав (10.08.2017 року) та після закінчення 11.10.2017 року дії договору оренди, який був укладений між позивачем та ОСОБА_1, про що обґрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовної вимоги.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання за ТОВ "Бета-Агро-Інвест" з 12.10.2017 року права оренди земельної ділянки на запропонованих ним умовах, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець чітко пов'язує реалізацію переважного права на продовження договору оренди землі на новий строк зі спливом попереднього договору та поширює це право на випадки, коли земля знову передається в оренду. Переважне право орендаря, яке підлягає захисту, буде порушеним у разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право. На момент звернення позивача до суду строк дії договору оренди, який укладено між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, не закінчився. Доказів, що позивач продовжує використовувати земельну ділянку після закінчення строку дії договору, тобто після 12.10.2017року, суду не надано. 12.10.2017року ОСОБА_1 письмово повідомила позивача про відмову в поновленні договору оренди землі від 01.01.2007року. Факт отримання такого повідомлення позивач визнає. Договір оренди землі, який був укладений між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" розірваний. Законодавство передбачає можливість поновлення договору оренди земельної ділянки при реалізації орендарем свого переважного права на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Отже належним і ефективним способом захисту в даному випадку є вимога про поновлення договору оренди землі із попереднім орендодавцем, а не визнання права оренди на умовах, які були вказані в договорі оренди, укладеному з іншою особою. Однак вимоги про поновлення договору оренди землі позивач не заявляє. Більш того, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що вимогу про визнання права оренди ставлять на майбутнє, у випадку, якщо ОСОБА_1 буде намагатися ще укладати договір оренди з іншою особою. Захист прав на майбутнє діючим законодавством не передбачено.

Висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем з 12.10.2017 року права оренди на запропонованих ним умовах апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим.

Питання щодо переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк регламентоване положеннями статті 33 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі".

Стаття 33 цього Закону визначає два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у частині 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання певної процедури і строків (частини 2 - 5 цієї статті), зокрема:

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5).

Тобто, як зазначив Верховний Суд України в постановах від 23.03.2016 року у справі № 6-146цс16, від 13.04.2016 року у справі № 6-2027цс15, для застосування частини 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Частиною 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 ст. 33 Закону №161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; немає письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

В апеляційній скарзі позивач звертає увагу апеляційного суду, що до спірних правовідносин слід застосувати саме частину 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

З аналізу змісту положення частини 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що законодавець пов`язує реалізацію переважного права на продовження договору оренди землі зі спливом попереднього договору, а саме вказує, що орендар зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором.

На час звернення позивача до суду за захистом свого права строк дії попереднього договору оренди, який був укладений 01.01.2007 року та зареєстрований 11.10.2007 року, не сплинув.

Пунктом 8 договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, визначено обов'язок орендаря письмово повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору оренди землі на новий строк не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору.

У справі відсутні відомості про належне повідомлення позивачем орендодавця ОСОБА_1 не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Копія повідомлення від 21.06.2017 року вих. № 210-Д, на яку посилається позивач (а.с. 29), факт належного повідомлення орендодавця ОСОБА_1 не підтверджує. На повідомленні є відмітка: "22.06.17 получил. договор заключать не будет" і підпис, який не містить прізвища, імені та по-батькові особи, що поставила підпис (а.с. 29). Посилання позивача на те, що повідомлення вручено представнику ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2, є недоведеним. Прізвище, ім'я та по-батькові особи, що поставила підпис, на повідомленні не зазначено. Відповідач ОСОБА_1 факт отримання повідомлення не визнає. В матеріалах справи є копія нотаріально посвідченої довіреності, з якої вбачається, що 30.01.2017 року ОСОБА_1 видала довіреність ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, якою уповноважила їх представляти її інтереси у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами з будь-яких питань, які стосуються її, як власника земельних ділянок площами 5,38 га та 1,34 га, яким присвоєні кадастрові номери НОМЕР_2, НОМЕР_4 розташовані на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 81). Проте достовірних доказів, на підставі яких можна встановити дійсні обставини хто саме (орендодавець ОСОБА_1 або її представники ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 чи інша особа) поставив підпис про отримання повідомлення позивача від 21.06.2017 року вих. № 210-Д про намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, позивачем суду не надано.

Позивачем суду не надано і доказів надання власнику земельної ділянки (орендодавцю) ОСОБА_1 проекту додаткової угоди та не надано сам проект такої додаткової угоди, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача про дотримання ним умов, визначених частиною 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" для визнання за ним переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.

Крім того, в разі закінчення зазначеного в договорі строку оренди переважне право орендарів на укладення договору оренди землі на новий строк, передбачене ст. 33 Закону України "Про оренду землі", поширюється лише на випадки, коли земля знову передається в оренду.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що уклавши оскаржуваний договір оренди земельної ділянки відповідачі не визнають та порушують переважне право позивача на оренду земельної ділянки, є безпідставними, оскільки договір оренди між ОСОБА_1 та ПП "Ясинуватський хлібозавод" цим судовим рішенням апеляційним судом визнано недійсним і відповідно він є недійсним з моменту його укладення та не доводить той факт, що власником земельної ділянки ОСОБА_1 земля після закінчення договору оренди, укладеного з позивачем, тобто з 12.10.2017 року, знову передається в оренду, а тому підстави для судового захисту переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, які визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", не настали.

Доводи апеляційної скарги про те, що дії орендодавця щодо укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки свідчать про відсутність заперечень на укладання договору оренди землі на новий строк, безпідставні, так як зазначені дії стосувалися іншого орендаря і такий договір апеляційним судом визнано недійсним.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів, що його право порушується, відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Посилання в апеляційній скарзі на помилковість застосування судом до спірних правовідносин положень частини 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в якості обґрунтування неправомірності вимоги про визнання права оренди та необхідність застосування саме положень частини 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", є необгрунтованими та спростовуються змістом мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, з якого вбачається, що вказані норми закону застосовані судом у поєднанні та з урахуванням того, що за змістом частини 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на продовження договору оренди землі пов`язується зі спливом попереднього договору, та можлива лише за умови дотримання встановленої цією статтею процедури та наявності волевиявлення обох сторін.

12.10.2017року, тобто після закінчення строку дії договору оренди, ОСОБА_1 письмово повідомила позивача про відмову в поновленні договору оренди землі від 01.01.2007року. Факт отримання такого повідомлення позивач визнає.

Цивільне законодавство передбачає загальний принцип свободи договору (п. 3 ст. 3 ЦК) і не встановлює такого способу захисту цивільного права чи інтересу як зобов'язання примусового укладення договору. Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, не є безмежною.

Апеляційний суд зауважує, що умови, на яких позивач просив визнати за ним право оренди земельної ділянки з 12.10.2017 року, стосуються істотних умов договору (строку оренди 20 років та орендної плати), що за змістом статті 627 ЦК України щодо свободи договору є абсолютним правом на вільне волевиявлення ОСОБА_1 стосовно належного їй на праві власності майна.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про визнання за позивачем права оренди земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1, з 12.10.2017 року на визначених ним в позові умовах. Отже в цій частині підстави для скасування рішення суду відсутні.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір з позовної заяви у розмірі 3 200 грн. (а.с. 6, а.с. 43) та за подачу апеляційної скарги - 4 800 грн.(а.с. 137, а.с. 151), тобто в розмірі, визначеному ст. 4, ст. 6 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду), яка передбачає, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, справляється судовий збір у розмірі - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду; за подання апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та відповідно часткове задоволення позовних вимог, а саме, про задоволення однієї з двох позовних вимог немайнового характеру, судові витрати по сплаті позивачем судового збору слід покласти на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 4 000 грн. (1600 грн. + 2 400 грн.), тобто по 2 000 грн. на кожного.

Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" задовольнити частково.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 грудня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди (без номера та без дати) земельної ділянки загальною площею 5,38 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений між ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та Приватним підприємством "Ясинуватський хлібозавод" (код ЄДРПОУ 32702876), який зареєстрований Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області 18 жовтня 2016 року, номер запису про державну реєстрацію іншого речового права 16982249.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 26 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" з 12 жовтня 2017 року права оренди земельної ділянки загальною площею 5,38 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що належить на праві власності ОСОБА_1, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання - АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" (код ЄДРПОУ 30844997, юридична адреса: 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт. Очеретине, вул. Залізнична, 10) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути з Приватного підприємства "Ясинуватський хлібозавод" (код ЄДРПОУ 32702876, юридична адреса: 85185, Донецька область, Костянтинівський район, село Калінове, вул. Подольська, 1а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" (код ЄДРПОУ 30844997, юридична адреса: 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт. Очеретине, вул. Залізнична, 10) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 травня 2018 року.

Судді: Л.І. Соломаха

М.С. Будулуца

Т.В. Космачевська