Рішення

від 07.05.2018 по справі 910/1119/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 07.05.2018Справа №  910/1119/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКВАРИТЕТ" (вул. Братиславська, 52, м. Київ, 02139) до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд"  (вул.Микільсько-Слобідська, 7, м. Київ, 02002) про стягнення 138 291,37 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваритет» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) «КИЇВВОДФОНД» про стягнення 138  291,37 грн., а саме 24  333,36 грн. процентів річних та 113  958,01 грн. втрат від інфляції. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про закупівлю послуг за державні кошти № 1/03-2014 від 13.03.2014 року в частині своєчасної та повної наданих послуг, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, факт наявності якої та розмір встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/23363/16, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втратив від інфляції у вказаних сумах. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 року позовну заяву ТОВ «Акваритет» залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. 13.02.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява б/н від 13.02.2018 року, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1119/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/1119/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь – якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. 15.03.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних в сумі 24333,36 грн. та частково – про стягнення інфляційних втрат в сумі 113  840,53 грн., посилаючись на те, що позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат від простроченої суми, а саме розмір інфляційних збитків становить 113  840,53 грн., що на 117,48 грн. менше, ніж нараховано позивачем. Окрім того, відповідач зазначає, що прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг допущено відповідачем з причини відсутності бюджетного фінансування на вказані цілі. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучений до матеріалів справи. Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень сторонами суду не надано. При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання за наявними матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як свідчать матеріали справи, 31 березня 2014 року між Спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" (замовник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваритет» (учасник за договором, позивач у справі) було укладено Договір № 1/03-2014 про закупівлю послуг за держані кошти (далі – Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) учасник зобов'язався надати замовнику послуги з ремонтування та технічного обслуговування машин спеціальної призначеності (послуги з монтажу, технічного обслуговування і ремонту обладнання очистки води (фільтрів) бюветних комплексів), а замовник – прийняти та оплатити такі послуги. Найменування послуг: 33.12.2. ремонтування та технічного обслуговування машин спеціальної призначеності (послуги з монтажу, технічного обслуговування і ремонту обладнання очистки води (фільтрів) бюветних комплексів). Кількість послуг: послуги мають бути надані на бюветних комплексах, перелік яких наведений у Додатку № 2 до Договору. Перелік робіт, які необхідно виконувати при обслуговуванні обладнання очистки води (фільтрів) бюветних комплексів визначений у додатку № 1 до Договору (п. 1.2, п. 1.3  Договору). Строк дії Договору сторонами погоджено п. 11.1 (з врахуванням Додаткової угоди № 2 від 31.12.14 року до Договору) з моменту його підписання і діє до 31.12.15 року. Ціна Договору становить 932  279,00 грн. з ПДВ (п. 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.03.14 року до Договору). Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що приймання наданих послуг оформлюється актом приймання наданих послуг, що складається у письмовій формі, підписується повноважними представниками сторін та скріплюється їх печатками не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним. Згідно Додаткової угоди № 2 від 31.12.14 року до Договору оплата за надані за Договором послуги в сумі 587  412,44 грн. з ПДВ буде здійснена відповідачем до 31.12.15 року в межах затверджених кошторисних призначень. Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженим представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб. Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Оскільки в порушення умов Договору відповідач надані позивачем на загальну суму 676  371,60 грн. послуги належним чином не оплатив, здійснивши тільки часткову оплату в сумі 88  959,16 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 587  412,44 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваритет» звернулось до Господарського суду міста Києва за захистом своїх майнових прав з відповідним позовом. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №910/23363/16 встановлено факт наявності простроченої заборгованості Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київводфонд” перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваритет» в сумі 587  412,44 грн., у зв'язку із нездійсненням відповідачем оплати за надані позивачем послуги в обумовлений Договором строк, а саме до 31.12.2015 року. Зазначеним рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №910/23363/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Акваритет” до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київводфонд” задоволено повністю та стягнуто зі Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київводфонд” на користь позивача 587  412,44 грн. основного боргу та 8811,19 грн. витрат по сплаті судового збору. Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. За таких обставин суд вважає встановленими вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/23363/16, яке набрало законної сили, факт невиконання відповідачем як замовником своїх зобов'язань за Договором про закупівлю послуг за державні кошти № 1/03-2014 від 13.03.2014 року, підставність позовних вимог позивача – ТОВ «Акваритет» та наявність обов'язку Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київводфонд” зі сплати заборгованості за надані за Договором послуги в сумі 587  412,44 грн. на користь позивача. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують. Таким чином, фактичні обставини (в частині, що стосується правовідносин за участю, зокрема, ТОВ «Акваритет» та Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київводфонд”, в тому числі щодо наявності невиконаних зобов'язань за Договором в сумі 587  412,44 грн.) як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва та постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/23363/16, які набрали законної сили. Отже, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих позивачем за Договором послуг, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 587  412,44 грн., факт наявності як невиконаних зобов'язань, так і розмір суми яких встановлений рішенням суду, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних в сумі 24  333,36 грн. за період з 01.01.2016 року по 18.05.2017 року, та втрат від інфляції в сумі 113  958,01 грн. за період з 01.01.2016 року по 18.05.2017 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. У відповідності до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі № 910/23363/16 встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг в сумі 587  412,44 грн. Суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України. Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши послуги за Договором, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив вартість таких послуг, що та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в розмірі 587  412,44 грн., отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання. Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з п. 4.1Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі – Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14). Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. Суд зазначає, що згідно з п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у  статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Частиною 1 ст.191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи  або в окремій письмовій заяві. Так, у поданому відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення процентів річних в сумі 24  333,36 грн. та втрат від інфляції в сумі 113  840,53 грн., посилаючись на невірний розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем. Пунктом 1.12 Постанови № 14 роз'яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 113  851,31 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 113  851,31 грн. В свою чергу здійснивши перевірку нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 24  333,36 грн. процентів річних за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 24333,36 грн. процентів річних. Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на відсутність бюджетного фінансування суд зазначає, що незважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами та їх контрагентами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими. Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності. Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб, які утримуються за рахунок державного (місцевого) бюджету, і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, комунальне підприємство як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами. Отже, враховуючи приписи частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2012 р. у справі № 3-28гс12, від 13.10.09 р. (судової палати в адміністративних справах), від 15.05.12 р. у справі № 11/446 (судової палати у господарських справах). Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Згідно рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути зі Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) “Київводфонд” (02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, б. 7, код ЄДРПОУ 37292855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Акваритет” (02139, м. Київ, вул. Братиславська, б. 52, код ЄДРПОУ 36192192) 24  333,36 (двадцять чотири тисячі триста тридцять три) грн. 36 коп. процентів річних, 113  851,31 (сто тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одну) грн. 31 коп. втрат від інфляції та 2072,77 (дві тисячі сімдесят дві) грн. 77 коп. витрат по сплаті судового збору. 3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.         Суддя                                                                                                         М.М. Якименко