Постанова

від 24.04.2018 по справі 905/1250/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/1250/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Жукова С.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт",

представник позивача - Ярук А.І. (договір про надання правової допомоги №02/04-18 від 02.04.2018),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С"

представник відповідача - Кривошей Ю.І. (довіреність б/н від 20.04.2018),

розглянувши касаційні скарги

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С"

на рішення господарського суду Донецької області

від 14.12.2016

у складі суддів: Філімонової О.Ю., (головуючий), Сажнева М.В., Шилова О.М.,

та на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 06.11.2017

у складі суддів: Стойки О.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.,

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С",

про стягнення заборгованості в розмірі 127 790, 00 грн., інфляційних втрат у розмірі 104 532, 22 грн., 3% річних у розмірів 9 584, 25 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт", звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" про стягнення заборгованості у розмірі 127 790, 00 грн., інфляційних витрат у розмірі 104 532, 22 грн., 3% річних у розмірі 9 584, 25 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.12.2016 у справі № 905/1250/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 37 850, 00 грн. - заборгованість, 61 906, 49 грн. - інфляційні втрати, 6 405, 39 грн. - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог - відмолено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі № 905/1250/16, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду змінено та викладено його резолютивну частину в на ступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" (84200, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Красна, буд. 27, ЄДРПОУ 23128760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" (84112, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 38, кв. 49, ЄДРПОУ 31205421) суму заборгованості в розмірі 38 250,00 грн., інфляційні в розмірі 31 299,12 грн., 3% річних в розмірі 2 869,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.".

Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд виходячи з наявних в матеріалів справи доказів з'ясував, що за поставлений товар відповідач розрахувався частково, відповідно судовою колегією здійснений перерахунок заявлених до стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Донецької області від 14.12.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі № 905/1250/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" звернулись з касаційними скаргами до Вищого господарського суду України, в яких просили скасувати оскаржувані судові акти.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 32, 34, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, просило прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" посилаючись на те, що постанова апеляційної інстанції прийнята внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, просило прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

04.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа № 905/1250/17 господарського суду Донецької області передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Автоматизованою системою суду для розгляду справи № 905/1250/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г. від 15.03.2018 прийнято справу № 905/1250/16 господарського суду Донецької області до провадження. Об'єднано в одне касаційне провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С". Відкрито касаційне провадження у справі № 905/1250/16 господарського суду Донецької області за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" на рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційних скарг відбудеться 24.04.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційні скарги до 10.04.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У відзивах на касаційні скарги, позивач заперечував проти задоволення касаційної скарги відповідача та підтримав вимоги своєї скарги, відповідач у відзиві - заперечував проти задоволення касаційної скарги позивача.

В судове засідання 24.04.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини стосуються договору купівлі-продажу № 4/15 від 03.01.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" (покупець, відповідач), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти і оплатити партію товару на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу обумовлений договором товар (що підтверджується видатковими накладними), проте відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати поставленого товару здійснив частково, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем, що й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Отже, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доведення обставин справи належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до положень статей 33, 34 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991).

Відповідно до ст. 43 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991), суд апеляційної інстанції дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а також враховуючи висновок судової економічної експертизи № 3636 від 04.08.2017, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми основного боргу в розмірі 38 250,00 грн.

При цьому, відхиляючи доводи відповідача щодо невідповідності вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" видаткових накладних, судом апеляційної інстанції враховано, що вимоги чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, врахувавши приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України та здійснивши арифметично вірний перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 2 869,80 грн. та інфляційних втрат у сумі 31 299,12 грн.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційних скарг ідентичні доводам апеляційних скарг у цій справі і зводяться до намагань повторного перегляду справи в повному обсязі та вирішення питань про додаткову перевірку доказів, перевагу одних доказів над іншими та їх достовірність і стосуються виключно питань, пов'язаних з встановленням обставин справи та оцінкою доказів у ній, тобто питань, розгляд та вирішення яких з урахуванням наведених приписів ст. 300 ГПК України перебувають поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" та залишення рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2016 (в редакції постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017) та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі № 905/1250/16 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Огнеупор і С" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2016 (в редакції постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі № 905/1250/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков