ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2018 року
Київ
справа №820/5413/16
касаційне провадження №К/9901/36189/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2017 (суддя Бенедик А.П.) у справі №820/5413/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Укрторгімпорт до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю ТПК Укрторгімпорт звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2016.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14.12.2016 позов задовольнив у повному обсязі.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31.07.2017 відмовив Головному управлінню ДФС у Харківській області у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 14.12.2016.
Головне управління ДФС у Харківській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2017 скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 129 Конституції України, частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Харківський окружний адміністративний суд від 14.12.2016 позов задовольнив. Скасував податкові повідомлення-рішення від 23.06.2016 №0000741403, №0000771403, №0000761403 та №0000751403.
Головне управління ДФС у Харківській області у грудні 2016 року подало апеляційну скаргу на судове рішення суду першої інстанції в межах встановленого частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) строку апеляційного оскарження.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.01.2017 залишив вказану апеляційну скаргу без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) щодо надання документу про сплату судового збору, та встановив строк у десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків.
У межах встановленого ухвалою від 13.01.2017 строку Головне управління ДФС у Харківській області звернулося до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань для сплати судового збору.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.02.2017 відмовив Головному управлінню ДФС у Черкаській області у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та на підставі пункту 1 частини третьої статті 108, з урахуванням частини третьої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), повернув апеляційну скаргу скаржнику, у зв'язку з неусуненням недоліків, встановлених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху.
Головне управління ДФС у Харківській області 23.05.2017 повторно подало апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016. В апеляційній скарзі відповідачем порушено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого податковий орган вказував на те, що звернувся до суду з апеляційною скаргою вдруге відразу після виникнення можливості виконати процесуальний обов'язок щодо сплати судового збору.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.05.2017 визнав наведені податковим органом підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними. Цією ж ухвалою суд апеляційної інстанції на підставі абзацу 1 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) залишив апеляційну скаргу без руху та запропонував у тридцятиденний строк з моменту отримання копії ухвали усунути недоліки апеляційної скарги шляхом звернення до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням у ній обґрунтування інших підстав пропуску цього строку.
Визнаючи підстави пропуску строку апеляційного оскарження неповажними, суд апеляційної інстанції керувався тим, що податковим органом не надано суду доказів неможливості здійснити сплату судового збору до 20.04.2017 (дата долученого до апеляційної скарги платіжного доручення про сплату судового збору). Крім того, відсутні докази касаційного оскарження процесуальних ухвал суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду вперше поданої апеляційної скарги.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 6106409805030 копію вказаної ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2017 було отримано відповідачем 01.06.2017.
Головне управління ДФС у Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали від 26.05.2017 звернулося до суду з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження. В обґрунтування підстав поважності пропуску строку відповідач посилався на те, що право на судовий захист, зокрема на апеляційне оскарження, не може бути обмежене. Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 24.07.2017 про відмову у поновленні строку апеляційного оскарження, а також ухвалу від 31.07.2017 про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), оскільки вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що невиконання вимог ухвали суду про залишення вперше поданої апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає апеляційну скаргу, і не надає такі особі права у будь-який необмежений час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, податковим органом не обґрунтовано обставин, які б перешкоджали зверненню до суду з апеляційною скаргою у період з 20.04.2017 (дата платіжного доручення про сплату судового збору за подання апеляційної скарги) по 23.05.2017 (дата звернення з апеляційною скаргою вдруге).
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження, з огляду на те, що вказані відповідачем обставини не можна визнати поважними причинами пропуску строку апеляційного оскарження. При цьому суд касаційної інстанції зважає на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.
Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документу про сплату судового збору.
Враховуючи викладене, одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на апеляційне оскарження є надання документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 Інші поточні платежі , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
Особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, не обмежена у праві в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції) покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право у будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Належними доказами поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою, є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу з моменту виникнення права на апеляційне оскарження, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справі у найкоротші строки.
Утім, податковим органом не було надано суду доказів вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору безпосередньо у справі №820/5413/16 фінансування з Державного бюджету України, з моменту виникнення права на апеляційне оскарження.
Відповідно до пункту четвертого статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого судового рішення судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права.
Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2017 у справі №820/5413/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.04.2018 |
Оприлюднено | 08.05.2018 |
Номер документу | 73836633 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Шипуліна Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні