Рішення

від 08.05.2018 по справі 905/414/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.05.2018                     Справа № 905/414/18                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Фурсової С.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 1-Д, адреса для листування: а/с 1800, місто Дніпро, 49027; код ЄДРПОУ – 14360570)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Славстройіндустрія» (84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Дем'яна Бєдного, будинок № 111; код ЄДРПОУ – 35192343)

про стягнення 38 143,54 гривень

без виклику представників сторін

С У Т Ь С П О Р У

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Славстройіндустрія» про стягнення 38 143,54 гривень, в тому числі заборгованість за кредитом в розмірі 6 940,83 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 14 214,95 гривень, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 16 987,76 гривень.

Заявлені позивачем вимоги полягають в тому, що 10.02.2014 відповідачем було через систему інтернет-клієнт-банкінг подано до ПАТ КБ «Приватбанк» заяву, згідно якої відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 10.02.2014, та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору. Відповідно до договору відповідачу було відкрито поточний рахунок №26009053602094, встановлено кредитний ліміт відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг». Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти. Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитом та відсотками, також за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором відповідачу нарахована пеня.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме – це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.5ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.03.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Також, господарський суд зазначає, що ухвала господарського суду Донецької області від 12.03.2018 була направлена сторонам в порядку ст.122 ГПК України на юридичні адреси, що містяться у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, господарським судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення, зокрема, відповідача про здійснення розгляду даної справи.

Поштовий конверт, в якому була надіслана відповідачу ухвала суду від 12.03.2018 про відкриття провадження у справі №905/414/18, повернутий до господарського суду Донецької області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії процесуальних документів за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може бути причиною вважати сторону необізнаною про розгляд даної справи, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З огляду на вищевикладене, господарський суд розглядає справу в порядку частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

Подавши 10.02.2014 заяву про відкриття поточного рахунку із накладенням електронно-цифрового підпису, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Славстройіндустрія» (клієнт) приєдналось до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів банку, які розміщені в мережі інтернет на сайті банку: http://www.privatbank.ua, та позивачем, Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», відповідачу було відкрито поточний рахунок №26009053602094.

Розділом 3 зазначених Умов регламентований порядок надання кредиту за послугою «Гарантований платіж». Послугу «Гарантований платіж» ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надає, для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, що укладаються між Клієнтом та його контрагентами, а також між Клієнтом і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Послуга надається у вигляді виконання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заявок на договірне списання коштів ( далі - «гарантований платіж» або «заявка»), згідно якої клієнт-платник доручає ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами.

Відповідно до п. 3.2.2.1. Умов - кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплати відсотків і винагороди.

Матеріали справи свідчать, що Клієнт користувався послугою «Гарантований платіж» з 2014 року, шляхом реєстрації відповідних заявок в системі Internet Banking Приват-24, а Банк, в свою чергу, виконував Гарантовані платежі ініційовані Клієнтом, що підтверджується заявками Клієнта:

заявка №5 від 10.02.2014 на суму 4 400,00 гривень;

заявка №6 від 13.02.2014 на суму 4 950,00 гривень;

заявка №9 від 25.03.2014 на суму 5 520,00 гривень;

заявка №10 від 01.04.2014 на суму 4 400,00 гривень, виписками по рахунках Банку про рух коштів і про винесення кредиту на суму « 19 270,00 гривень», а також розрахунком заборгованості (копії документів в справі).

Відповідач не заперечив одержання від банку кредитних коштів у межах сум визначених в заявках у порядку, встановленому Умовами.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Таким чином, внаслідок укладання договору банківського обслуговування у вигляді заяви від 10.02.2014 року, між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З системного аналізу вищевикладених положень, суд приходить до висновку, що між сторонами склалися кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України.

В силу положень статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушені договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення кредитних коштів в сумі 6 940,83 гривень, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість за кредитом у вказаному розмірі, яка підлягає стягненню з останнього.

Також Умовами передбачено нарахування відсотків за користування кредитом.

Сума нарахованих та несплачених відсотків за обслуговування рахунку відповідача, згідно приведеного банком розрахунку заборгованості станом на 29.11.2017 складає 14 214,95 гривень.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов'язань у визначені строки, заявлені позовні вимоги не спростував.

Отже, заявлені вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення пені в розмірі 16 987,76 грн., нарахованої за період з 01.08.2014 по 29.11.2017 позивач обґрунтовує з посиланням на п. 3.2.2.10.1 Умов, яким передбачено, у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.3.2.2.6.2, 3.2.2.9.1-3.2.2.9.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.3.2.2.2, 3.2.2.6.3, 3.2.2.6.16, 3.2.2.7.2, винагороди, передбаченого п.п.3.2.2.6.5, 3.2.2.9.4-3.2.2.9.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права, передбаченого п. 3.2.2.2 договору, клієнт сплачує банку пеню в розмірі, зазначеному в заявці, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Пунктом 3.2.2.10.4 Умов встановлено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п.3.2.2.10.1-3.2.2.10.3 цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Однак, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 був затверджений перелік населених пунктів, до якого включено місто Слов'янськ де проводить свою господарську діяльність відповідач, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 05.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 у справі №826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» до Кабінету Міністрів України визнано не чинним розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України» від 30.10.2014 № 1053-р». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015 у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р була зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014.

Одночасно, відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014.

Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України. Закріплене в ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» право суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція не може бути ілюзорним та носити декларативний характер. У розумінні положень ст. 58 Конституції України приписи ст. 2 означеного закону відносно заборони нарахування пені з 14 квітня 2014 року мають ретроспективну дію для розглядуваних правовідносин та не містять жодних вилучень щодо їх незастосування.

У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого включено місто Слов'янськ, де проводить свою господарську діяльність відповідач. Визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053».

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи Закону України «Про боротьбу з тероризмом», прийнятий на його виконання та виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», а також усвідомлюючи загальновідомий факт місцезнаходження відповідача в зоні активних бойових дій, суд застосовує до правовідносин між позивачем та відповідачем ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та відмовляє в задоволенні пені за період з 01.08.2014 по 29.11.2017.

Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 237, 247, 252, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Славстройіндустрія» про стягнення 38 143,54 гривень – задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Славстройіндустрія» (84122, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Дем'яна Бєдного, будинок № 111; код ЄДРПОУ – 35192343) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 1-Д; код ЄДРПОУ – 14360570) 6 940,83 гривень заборгованості за кредитом, 14 214,95 гривень заборгованості по процентам за користуванням кредитом, 977,27 гривень судового збору.

В іншій частині позову – відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2018.

Суддя                     С.М. Фурсова