Постанова

від 21.03.2018 по справі 910/10282/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Справа№ 910/10282/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Камінській Т.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 21.03.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Доктор Хелсі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 (дата підписання 02.10.2017)

у справі №910/10282/17 (суддя Паламар П.І.)

за позовом приватного підприємства "Доктор Хелсі"

до 1. Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гроперс",

3. Новомосковської районної державної адміністрації

Дніпропетровської області

про визнання розпорядження недійсним, договору недійсним,

встановив:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/10282/17 у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, приватне підприємство "Доктор Хелсі" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/10282/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також скаржник просив суд поновити пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Скаржник вказує, що висновок суду про те, що позивач є власником незакінченої будівництвом нежитлової будівлі, а не власником майна, яке визначено ст. 120 Земельного кодексу України, є таким, що суперечить та не відповідає положенню чинного законодавства. Також, за доводами скаржника, є помилковим посилання суду на ч. 3 ст. 331 ЦК України, оскільки державна реєстрація прав на незакінчене будівництво нежитлової будівлі з навісом, як об'єкта нерухомого майна, в порядку ч. 3 ст. 331 ЦК України була здійснена до набуття позивачем права власності на даний об'єкт нерухомості. Право позивача на земельну ділянку під об'єктом нерухомого майна виникло відповідно до положень ст. 120 ЗК України, і це право залишається за власником майна до моменту оформлення правовстановлюючих документів на землю. Тому, як вказує скаржник, відповідач 1 спірним розпорядженням безпідставно, без отримання згоди позивача, передав в оренду земельну ділянку разом з об'єктом нерухомого майна, яке перебуває у власності позивача та разом з земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі №910/10282/17 поновлено приватному підприємству Доктор Хелсі пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу приватного підприємства Доктор Хелсі на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/10282/17 до провадження, розгляд справи призначений на 13.12.2017.

07.12.2017 від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

11.12.2017 від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 продовжено строк вирішення спору у справі №910/10282/17, відкладено розгляд справи №910/10282/17 на 17.01.2018.

На підставі розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/148/18 від 17.01.2018 та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.01.2018 склад колегії суддів у справі №910/10282/17 змінено на наступний: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Гаврилюк О.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 прийнято справу №910/10282/17 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Гаврилюк О.М., Хрипун О.О., розгляд справи №910/10282/17 призначений на 21.02.2018.

Відповідно до розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/462/18 від 21.02.2018 у зв'язку з перебуванням перебування судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначений повторний автоматизований розподіл справи №910/10282/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.02.2018 для розгляду справи №910/10282/17 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів Тарасенко К.В., Гаврилюка О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 відкрито провадження у справі №910/10282/17 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів Тарасенко К.В., Гаврилюка О.М., розгляд справи №910/10282/17 призначений на 21.03.2018.

Представники позивача та відповідача 3 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Відповідно до п. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р. Про надання ТОВ Гроперс земельної ділянки загальною площею 6,0444 га в оренду затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Гроперс для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для обслуговування комплексу дитячого оздоровчого табору), розташованої на території Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Припинено права інших осіб на користування земельною ділянкою загальною площею 6,0444 га за межами населеного пункту, на території Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України. Надано ТОВ Гроперс земельну ділянку державної власності загальною площею 6,0444 га (кадастровий номер 1223285000:03:051:0024) із земель рекреаційного призначення за межами населеного пункту, на території Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в оренду строком на 49 років, для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для обслуговування комплексу дитячого оздоровчого табору). Доручено голові Новомосковської райдержадміністрації від імені Дніпропетровської облдержадміністрації у встановленому чинним законодавством порядку укласти з ТОВ Гроперс договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,0444 га (кадастровий номер 1223285000:03:051:0024) визначивши орендну плату у розмірі, передбаченому Податковим кодексом України.

06 червня 2016 року між Дніпропетровською облдержадміністрацією (орендодавець) в особі виконуючого обов'язки голови Новомосковської райдержадміністрації Дніпропетровської області та ТОВ "Гроперс (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,0444 га (кадастровий номер 1223285000:03:051:0024) із земель рекреаційного призначення державної власності, а саме для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для обслуговування комплексу дитячого оздоровчого табору), який знаходиться на території Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Договір укладено на строк 49 років.

Як зазначає позивач, на підставі укладеного між ним та Приватним підприємством "ДСН-Опстрой" договору купівлі-продажу незакінченої будівництвом нежитлової будівлі від 20 жовтня 2009 р. позивач є власником об'єкту незакінченого будівництвом нежитлової будівлі з навісом загальною площею 350,90 м2 розташованого на території бази відпочинку Орлівщина-Піщанка по вул. Лісній, 101 у с. Орлівщина, Новомосковського району Дніпропетровської області.

Позивач звертався до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про надання йому земельної ділянки на якій знаходиться його нерухоме майно та за його завданням було розроблено землевпорядну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Згодом йому стало відомо, що розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р. земельну ділянку загальною площею 6,04444 га розташовану на території Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області до складу якої входить також земельна ділянка, про надання якої він звертався до органів державної влади та на якій розташоване його нерухоме майно, була передана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Гроперс" (далі - відповідач 2).

6 червня 2016 року між відповідачами 1 та 2 було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким вищевказану земельну ділянку останньому було надано строком на 49 років.

Позивач зазначав, що вказаний договір від імені Дніпропетровської обласної державної адміністрації укладений головою Новомосковської районної державної адміністрації з перевищенням наданих останньому повноважень, а також при його укладенні не було проведено нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення вартості розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Посилаючись на те, що вказані розпорядження і договір суперечать вимогам чинного законодавства, позбавляють його права власності на об'єкт нерухомості без врахування його прав на землю набутих в порядку ст. 120 Земельного кодексу України, позивач на підставі ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України просив задовольнити позов, визнати розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р. та договір оренди земельної ділянки від 6 червня 2016 р. недійсними.

Відповідач 1 у письмових поясненнях на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, вказував на відповідність прийнятого ним розпорядження вимогам чинного законодавства. Вказував, що 2 листопада 2015 р. до Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся відповідач 2 з клопотанням стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за фактичним місцем розташування об'єктів нерухомого майна за рахунок земель рекреаційного призначення. До указаного клопотання було додано копії договору купівлі-продажу комплексу дитячого оздоровчого табору від 24 квітня 2015 р., витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 червня 2015 р., техпаспорту на комплекс будівель, установчих та реєстраційних документів юридичної особи, довідка управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області за формою 6-зем від 16 листопада 2015 р. На підставі поданого клопотання та доданих до нього документів, розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № Р-677/0/3-15 "Про надання ТОВ "Гроперс" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за рахунок земель запасу державної власності. 27 травня 2016 р. до нього надійшло клопотання від відповідача 2 щодо затвердження проекту землеустрою, стосовно відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів рекреації, до якого були додані оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів рекреації, висновок про проведення державної експертизи, витяг з Державного земельного кадастру. Спірним розпорядженням № р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р було затверджено поданий проект землеустрою та передано земельну ділянку в оренду площею 6,0444 га відповідачу 2.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, посилаючись на незаконність набуття позивачем права власності на об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з цим відсутністю у нього прав на земельну ділянку під цим об'єктом. Вказував, що на підставі укладеного між ним та Дніпропетровською обласною спілкою споживчих товариств договору купівлі-продажу від 24 червня 2015 р. він прибав у власність об'єкти нерухомого майна по вул. Березневій, 3 у селі Орлівщина, Новомосковського району Дніпропетровської області. Відповідно до вказаного договору до об'єктів нерухомого, в т.ч. відноситься будівля незакінчена будівництвом (літ. К). Після укладення вищевказаного договору за ним на це майно було зареєстровано право власності, про що в реєстрі речових прав на нерухоме майно у червні 2015 року внесено відповідний запис.

Відповідач 3 у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства. Зазначав, що укладення оскаржуваного договору було доручено голові Новомосковської районної державної адміністрації від імені Дніпропетровської обласної державної адміністрації на підставі п. 4 розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № Р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до приписів 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Як зазначалось, позивач просить визнати недійсним розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р. Про надання ТОВ Гроперс земельної ділянки загальною площею 6,0444 га в оренду та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 6 червня 2016 р., укладений між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та ТОВ Гроперс .

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, окрім іншого, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктами 2, 11 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону; погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Разом з тим, частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України унормовано, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності у користування та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вказані норми передбачають, зокрема, що для передачі у користування земельної ділянки державної або комунальної власності зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких, визначені в статті 123 Земельного кодексу України, органи приймають одне з відповідних рішень.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю Гроперс на підставі договору купівлі-продажу від 24.06.2015, укладеного з Дніпропетровською обласною спілкою споживчих товариств, придбало у власність об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: вул. Березнева, 3 в селі Орлівщина, Новомосковського району Дніпропетровської області та які складають комплекс, Дитячий оздоровчий табір ім. В.Терешкової.

Відповідно до вказаного договору до складу об'єкту купівлі-продажу відноситься в т.ч. будівля незакінчена будівництвом (літ. К).

Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу від 24.06.2015 об'єкт купівлі-продажу належить продавцю (Дніпропетровській обласній спілці споживчих товариств) на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Орлівщинською сільською радою 14.03.2003 на підставі рішення 5 сесії 24 скликання Орлівщинської сільської ради від 04.02.2003.

Після укладення договору купівлі-продажу від 24.06.2015 за ТОВ Гроперс було зареєстровано право власності на вищезазначене нерухоме майно, про що в реєстрі речових прав на нерухоме майно у червні 2015 року внесено відповідний запис.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Дніпропетровська обласна спілка споживчих товариств за час знаходження вищенаведеного нерухомого майна у її власності, укладала договори щодо розпорядження вказаним об'єктом незавершеного будівництва з іншими фізичними чи юридичними особами (окрім ТОВ "Гроперс ).

Як вбачається з матеріалів справи за позивачем (до перейменування - ПП Осіріс ) на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2009, укладеного між ним та Приватним підприємством "ДСН-Опстрой", зареєстровано право власності на об'єкт незавершеного будівництва, нежитлову будівлю з навісом загальною площею 350,90 кв.м за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с/рада Орлівщинська база відпочинку Орлівщина-Піщанка по вул. Лісній, 101.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вбачається, позивач є власником незакінченої будівництвом нежитлової будівлі, а не як визначено ст. 120 Земельного кодексу України жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна.

Всупереч вимог ст. 33 ГПК України ( в редакції до 15.12.2017) та ст. 74 ГПК України ( в редакції з 15.12.2017) позивач не надав суду доказів набуття права користування чи власності на земельну ділянку, яка була передана в оренду відповідачу 2.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП Осіріс у червні 2014 року та в січні 2015 року зверталося до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки рекреаційного призначення: у першому клопотанні орієнтовною площею 1,3 га, що розташована на території Орлівщинської селищної ради Новомосковського району; у другому клопотанні - орієнтовною площею 1,5 га та надання дозволу на укладення договору довгострокового тимчасового користування лісовими землями, яка розташована на території Орлівщинської сільської ради Новомосковського району.

Листами Департаменту агропромислового комплексу, розвитку сільських територій та ринкового середовища Дніпропетровської обласної державної адміністрації позивачу було надано відповіді, в яких зазначено, що представлені на розгляд матеріали не відповідають вимогам статті 123 Земельного кодексу України, надані матеріали не має можливості об'єктивно розглянути, оскільки не зрозуміло на що саме підприємство бажає отримати дозвіл. Позивачу запропоновано звернутись до облдержадміністрації з належним чином оформленим клопотанням та сформованим пакетом документів, з урахуванням зазначених зауважень.

Проте, доказів вчинення позивачем відповідних дій матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено порушення своїх прав та законність свого інтересу стосовно саме спірної земельної ділянки, а відтак і факт його порушення прийнятим органом державної влади розпорядженням.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на відсутність повноважень у голови Новомосковської райдержадміністрації на підписання договору оренди, оскільки пунктом 4 розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації № р-246/0/3-16 від 27 травня 2016 р. Про надання ТОВ Гроперс земельної ділянки загальною площею 6,0444 га в оренду доручено голові Новомосковської райдержадміністрації від імені Дніпропетровської облдержадміністрації у встановленому чинним законодавством порядку укласти з ТОВ Гроперс договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,0444 га (кадастровий номер 1223285000:03:051:0024).

Таким чином, стороною договору є саме Дніпропетровська обласна державна адміністрація.

Доказів невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2017.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Доктор Хелсі" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/10282/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/10282/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10282/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст. ст. 286 -291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді О.М. Гаврилюк

К.В. Тарасенко