Постанова

від 08.05.2018 по справі 910/21000/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2018 р. Справа№ 910/21000/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Андрієнка В.В.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Тарновецький П.Я. - адвокат

від відповідача: Гронь М.А. - адвокат

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 02.03.2018, повний текст якого складений 05.03.2018,

у справі № 910/21000/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Мірігон

про розірвання договору поруки № 4М12091И/П від 11.11.2016

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про розірвання укладеного між сторонами договору поруки № 4М12091И/П від 11.11.2016 з підстав істотного порушення відповідачем умов вказаного договору, а саме, ненадання позивачу належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки третьої особи за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016, виконання зобов'язань за якими забезпечено спірним договором поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2018, повний текст якого складений 05.03.2018, у справі № 910/21000/17 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди, в той час як позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що з умов спірного договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання, а поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору, проте матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/21000/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим, а тому має бути скасоване.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на ті самі обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, а саме на те, що істотним порушенням договору поруки № 4М12091И/П від 11.11.2016 є ненадання позивачу належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016, виконання зобов'язань за якими забезпечено спірним договором поруки, наслідком чого є те, що позивач, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників та не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємця - боржника, втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнав збитків у зв'язку з тим, що для реалізації договору поруки був вимушений залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додатково забезпечення кредиту.

Також позивач зазначив про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що умовами договору поруки, які є обов'язковими для сторін в силу ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, жодних додаткових умов (надсилання вимоги, повідомлення, претензії, тощо) для виконання взятого на себе обов'язку щодо надання позивачу належним чином засвідчених копій документів не передбачено.

Ухвалою від 02.04.2018 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Андрієнко В.В. відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/21000/17, встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, клопотань, пояснень, заперечень - до 13.04.2018.

Станом на 17.04.2018 до Київського апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило, з огляду на що ухвалою від 17.04.2018 справу призначено до розгляду на 08.05.2018.

Третя особа представників в судове засідання не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

11.11.2016 позивач як поручитель та відповідач як кредитор уклали договір поруки № 4М12091И/П (а.с. 10) (далі Договір поруки), в п. 1 якого погодили, що предметом Договору поруки є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаних кредитних договорів.

Відповідно до п. 3 Договору поруки позивач з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з п. 5 Договору поруки, у випадку невиконання третьою особою обов'язку п. 1 цього договору, відповідач направляє на адресу позивача письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

У пункті 6 Договору поруки сторони домовились, що позивач зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі відповідача, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Докази направлення відповідачем такої вимоги на адресу позивача відсутні, проте з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень № 8 від 15.11.2016, № 9 від 15.11.2016, № 10 від 15.11.2016, № 11 від 15.11.2016 (а.с. 14-17) слідує, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 1 231 904 874,73 грн. з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитним договорам № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016, згідно Договору поруки № 4М12091И/П від 11.11.2016.

Факт отримання вказаних коштів відповідачем не заперечується.

За умовами пункту 8 Договору поруки, до позивача, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед відповідачем за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 Договору поруки сторони узгодили, що відповідач зобов'язаний, у випадку виконання позивачем обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю Мірігон за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016, передати позивачу впродовж п'яти робочих днів відповідача з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за вказаними кредитними договорами.

Позивач вказує на те, що ним належним чином виконані взяті на себе зобов'язання за договором поруки, тоді як відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за договором, оскільки станом на день звернення до суду умови п. 8 та п. 10 договору ним не виконано, що є істотним порушенням умов спірного договору та підставою для його розірвання.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає правильним з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частина 1 ст. 553 ЦК України встановлює, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 2 ст. 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 556 ЦК України встановлено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно із ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

У постановах від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

У пункті 4 Договору поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язанні.

Колегія суддів вважає, що як вищезазначені правові норми, так і умови Договору поруки свідчать про те, що для виникнення у відповідача обов'язку передати копії відповідних документів, обов'язок ТОВ Мірігон за спірними кредитними договорами має бути позивачем виконаний у повному обсязі.

Будь-яких обґрунтованих пояснень щодо підстав перерахування відповідачу в рахунок виконання ТОВ Мірігон зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016 грошових коштів в сумі саме 1 231 904 874,73 грн. представник позивача в судовому засіданні колегії суддів не надав.

Твердження в позовній заяві про те, що вказана сума є загальною сумою заборгованості ТОВ Мірігон по кредитним договорам, жодним документальним доказом не підтверджується.

Отже, позивачем не доведено виконання зобов'язання ТОВ Мірігон перед відповідачем за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016 у повному обсязі, тому в цьому випадку наслідки, передбачені в ст. 556 ЦК України, частиною 2 якої встановлено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, не настали, тобто позивачем не доведено його право вимагати від відповідача передачі документів, які підтверджують зобов'язання ТОВ Мірігон перед відповідачем за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Враховуючи, що позивачем не доведено, що зі сплатою ним 1 231 904 874,73 грн. у відповідача виник обов'язок щодо передачі позивачу копій документів, які підтверджують повне виконання зобов'язання ТОВ Мірігон перед відповідачем за кредитними договорами № 4М12091И від 16.03.2012, № 4М13518И від 23.08.2013, № 4М14150И від 08.04.2014 та № 4М16016Д від 27.04.2016, невчинення таких дій не може вважатися порушенням Договору поруки.

Також колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Щодо правовідносин, унормованих ст. 651 ЦК України у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 Верховний Суд України виклав правову позицію, відповідно до якої оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимог про розірвання такого договору в зв'язку з істотним порушення умов договору.

При цьому посилання позивача на те, що для перерахування відповідачу спірних коштів позивач був вимушений залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додатково забезпечення кредиту, на доказ чого позивачем залучено копії кредитного договору № 4Ф16118Г від 14.11.2016, платіжного доручення № 1 від 15.11.2016, за яким позивачу було переховано кредитні кошти в сумі 4 521 936 537,56 грн., а також платіжних доручень, якими позивач погашав відсотки за вказаними договором (а.с. 50-69), колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки за приписами вказаного кредитного договору кредит надавався для фінансування поточної діяльності, а не на погашення кредиту.

Слід зазначити і про те, що позивачем не надано доказів того, що наявних у нього грошових коштів не вистачало для виконання ним обов'язків за Договором поруки.

Також позивач не надав і доказів того, що відповідач звертався до нього з вимогою (в порядку, передбаченому п. 5 Договору поруки) про виконання позивачем Договору поруки, а відтак, фактично, виконуючи умови Догоовру поруки без відповідного звернення відповідач позивач прийняв на себе певні ризики.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про розірвання договору поруки № 4Ю12091И/П від 11.11.2016, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/21000/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фініті-Компані на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/21000/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/21000/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21000/17.

Повний текст постанови складено: 10.05.2017

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

В.В. Андрієнко