Постанова

від 07.08.2018 по справі 910/21000/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21000/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Тарновецького П.Я. (адвокат),

відповідача - Гроня М.А. (адвокат),

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 (суддя Грєхова О.А.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 (головуючий - Калатай Н.Ф., судді: Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірігон"

про розірвання договору поруки № 4М12091И/П від 11.11.2016,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" (далі - ТОВ "Фініті-Компані", Товариство, поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", Банк, кредитор) про розірвання договору поруки №4М12091И/П від 11.11.2016 (далі - договір поруки №4М12091И/П), укладеного між сторонами.

Позовна заява обґрунтовується істотним порушенням відповідачем умов договору поруки №4М12091И/П, яке полягає у ненаданні Товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірігон" (далі - ТОВ "Мірігон", боржник) за кредитними договорами №4М12091И від 16.03.2012, №4М13518И від 23.08.2013, №4М14150И від 08.04.2014 та №4М16016Д від 27.04.2016, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення цього договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому виконанні договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 14, 509, 512, 525, 546, 553, 556, 611, 612, 627, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 179, 188, 220 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статей 74, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), з урахуванням яких суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання договору поруки №4М12091И/П, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання за кредитними договорами станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Фініті-Компані" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 525, 526, 556, 651 ЦК, статті 193 ГК, статей 2, 81 ГПК, наголошуючи на тому, що: 1) судом першої інстанції було безпідставно відхилено клопотання Товариства від 12.02.2018 про витребування від Банку доказів повного виконання поручителем зобов'язань третьої особи за кредитними договорами; 2) невиконання відповідачем зобов'язань щодо надання копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами, передбачених пунктами 8, 10 договору поруки №4М12091И/П, позбавило позивача можливості використати результати цього договору, позаяк, не отримавши необхідні документи і не маючи можливості використовувати правочини забезпечення виконання кредитних зобов'язань підприємствами-боржниками, Товариство втратило можливість подальшого виконання договору поруки та зазнало значних збитків у зв'язку із вимушеним залученням кредитних коштів та сплатою процентів за кредитом з метою реалізації цього договору поруки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ПАТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів правомірності висновку судів першої та апеляційної інстанції про те, що передумовою виникнення у Банку обов'язку передати поручителю копії відповідних документів має бути виконання позивачем зобовязання боржника (третьої особи) за кредитними договорами.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 11.11.2016 поручитель та Банк уклали договір поруки №4М12091И/П, за умовами пункту 1 якого предметом цього договору є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання третьою особою своїх зобов'язань за кредитними договорами №4М12091И від 16.03.2012, №4М13518И від 23.08.2013, №4М14150И від 08.04.2014 та №4М16016Д від 27.04.2016, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до вказаних кредитних договорів.

Згідно з пунктами 5, 6 договору поруки №4М12091И/П у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Докази направлення відповідачем такої вимоги на адресу позивача відсутні, проте з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень №8 від 15.11.2016, №9 від 15.11.2016, №10 від 15.11.2016, №11 від 15.11.2016 (а.с.14-17) вбачається, що Товариство перерахувало Банку грошові кошти в загальній сумі 1231904874,73 грн. з призначенням платежу: "виконання зобов'язань по кредитним договорам №4М12091И від 16.03.2012, №4М13518И від 23.08.2013, №4М14150И від 08.04.2014 та №4М16016Д від 27.04.2016, згідно Договору поруки №4М12091И/П від 11.11.2016".

Факт отримання вказаних коштів відповідачем не заперечується.

Згідно з пунктом 8 договору поруки №4М12091И/П до позивача, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед відповідачем за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки №4М12091И/П сторони узгодили, що відповідач зобов'язаний, у випадку виконання поручителем обов'язків ТОВ "Мірігон" за кредитними договорами №4М12091И від 16.03.2012, №4М13518И від 23.08.2013, №4М14150И від 08.04.2014 та №4М16016Д від 27.04.2016, передати позивачу впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за вказаними кредитними договорами.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди, тоді як позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання зобов'язань з передачі копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору. При цьому з умов договору поруки №4М12091И/П вбачається, що у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання, а поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору, проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

За змістом частин 1, 2 статті 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 ЦК).

Відповідно до частин 1, 2 статті 556 ЦК до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз положень статті 556 ЦК дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 цього Кодексу, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15).

Під час вирішення спору апеляційний господарський суд визнав недоведеним факт повного виконання позивачем зобов'язань боржника з повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника (третьої особи) перед Банком становила саме сплачену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі.

Твердження в позовній заяві про те, що сплачена поручителем сума є загальною сумою заборгованості ТОВ "Мірігон" за кредитними договорами, жодним доказом не підтверджується.

Отже, позивачем не доведено виконання ТОВ "Мірігон" у повному обсязі зобов'язання перед відповідачем за кредитними договорами №4М12091И від 16.03.2012, №4М13518И від 23.08.2013, №4М14150И від 08.04.2014 та №4М16016Д від 27.04.2016, тому в цьому випадку наслідки, передбачені частиною 2 статті 556 ЦК, не настали, тобто поручителем не доведено його право вимагати від відповідача передачі документів, які підтверджують зобов'язання ТОВ "Мірігон" за цими кредитними договорами.

Крім того, Товариством не надано доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як того вимагає пункт 5 договору поруки №4М12091И/П, а також не доведено наявності порушення боржником кредитного зобов'язання та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів на користь Банку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13).

Суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам договору поруки №4М12091И/П та урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання цього договору з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні частини 2 статті 651 ЦК). Суди з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження того, що саме ненадання відповідачем примірників кредитних договорів є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від боржника повернення сплачених Банку коштів, тому не доведено і наявності шкоди. Крім того, вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій не установили обставин і підстав, з якими положення статті 652 ЦК (істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору) пов'язують можливість розірвання договору поруки №4М12091И/П (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/21148/17).

Ураховуючи наведені положення законодавства і встановлені судами обставини, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для розірвання договору поруки №4М12091И/П із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання цього договору.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція вважає помилковим твердження скаржника про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання Товариства від 12.02.2018 про витребування від Банку доказів повного виконання поручителем зобов'язань третьої особи за кредитними договорам, оскільки позивач не довів неможливості самостійного отримання відповідних доказів безпосередньо від боржника чи кредитора, зокрема, не надав доказів відмови Банку в наданні відповідної інформації на письмовий запит поручителя.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що невиконання відповідачем зобов'язань щодо надання копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами, передбачених пунктами 8, 10 договору поруки №4М12091И/П, позбавило позивача можливості використати результати цього договору, позаяк, не отримавши необхідні документи і не маючи можливості використовувати правочини забезпечення виконання кредитних зобов'язань підприємствами-боржниками, Товариство втратило можливість подальшого виконання договору поруки та зазнало значних збитків у зв'язку із вимушеним залученням кредитних коштів та сплатою процентів за кредитом з метою реалізації цього договору поруки, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, саме істотність порушення Банком умов договору поруки позивачем не було доведено, а за умовами кредитного договору №4Ф16118Г від 14.11.2016 кредит надавався для фінансування поточної діяльності Товариства, а не з метою погашення кредитної заборгованості третьої особи. При цьому позивачем не надано доказів того, що наявних у нього грошових коштів не вистачало для виконання ним обов'язків за договором поруки №4М12091И/П. Крім того, заперечення скаржника з цього приводу зводяться передусім до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи і наявних у ній доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Банку, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його прав поручителя, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови відсутні. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 року у справі №910/21000/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков