Постанова

від 03.04.2018 по справі 910/15163/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2018 р. Справа№ 910/15163/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Камінській Т.О.,

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 03.04.2018

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт ЛТД та приватного підприємства Анна-14

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017

(дата підписання 27.10.2017)

у справі №910/15163/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт ЛТД

та приватного підприємства Анна-14

до публічного акціонерного товариства Діамантбанк

про розірвання договору, визнання договору припиненим

та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/15163/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Трансімпорт ЛТД та приватне підприємство Анна-14 звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/15163/17 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржники вказують на те, що суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що подані позивачем заяви про дострокове розірвання договору кредитної лінії та погашення кредитної лінії за рахунок заставленого майна були подані до введення тимчасової адміністрації до ПАТ Діамантбанк . Судом першої інстанції не було досліджено той факт, що позивач 2 мав право запропонувати виконання зобов'язання за рахунок майнових прав на виконання належним чином зобов'язань позивача 1 за договором кредитної лінії відповідно до умов договору застави.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 у справі №910/15163/17 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт ЛТД та приватного підприємства Анна-14 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/15163/17 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 13.12.2017.

12.12.2017 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване судове рішення залишити в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення. У своєму відзиві відповідач зазначає, що 12.04.2012 між ПАТ Діамантбанк та ТОВ Траснімпорт ЛТД укладено договір кредитної лінії до якого неодноразово вносились зміни. За умовами кредитного договору банк з 12.20.2012 по 04.08.2017 відкрив позивчальнику кредитну лінію у розмірі 7500000,00 грн. В забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ Діамантбанк та ПП Анна-1 було укладено договір застави майнових прав від 18.04.2014, предметом застави за яким є майнові права на отримання депозиту за договором банківського вкладу Накопичувальний від 07.12.2015 в сумі 7 107 027,50 грн. 24.04.2017 позивач 1 звернувся до банку з листом про дострокове розірвання кредитного договору, не зважаючи на заборгованість за цим договором. Того ж дня позивач 2 звернувся до відповідача із заявою з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором за рахунок депозитного вкладу. Із заявою про дострокове повернення вкладу вкладник не звертався. Погашення заборгованості за рахунок депозитного вкладу в день подання вкладником до банку заяви не могло бути здійснено, оскільки відповідно до пункту 3.5 договору вкладу дострокове повернення вкладу на вимогу вкладника здійснюється за заявою вкладника, яка подана не менш ніж за три банківські дні до запланованої дати повернення вкладу. З урахуванням того, що позивач до банку із заявою про дострокове повернення вкладу не звертався, а в банку була запроваджена тимчасова адміністрація, вклад не міг бути направлений на погашення заборгованості за кредитним договором. Крім того, платіжне доручення на перерахування коштів вкладу на погашення заборгованості вкладником не подавалося, а банк позбавлений можливості розпоряджатися рахунком вкладника. Враховуючи наведене, зобов'язання за кредитним договором позичальником не виконані, кредитний договір не передбачає можливості його розірвання в односторонньому порядку, позивачами не надано належних та допустимих доказів істотного порушення умов кредитного договору відповідачем.

В судовому засіданні 13.12.2017 оголошено перерву до 17.01.2018.

З 15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 (далі - ГПК України).

У відповідності до ст. 32 ГПК України (у редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI Перехідні положення ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/145/18 від 17.01.2018 та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.01.2018 склад колегії суддів у справі №910/15163/17 змінено на наступний: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 справу №910/15163/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О., розгляд справи №910/15163/17 призначений на 12.02.2018.

На підставі розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/339/18 від 09.02.2018 та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 09.02.2018 склад колегії суддів у справі №910/15163/17 змінено на наступний: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Тарасенко К.В., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 справу №910/15163/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Тарасенко К.В., Хрипун О.О., розгляд справи №910/15163/17 призначений на 12.02.2018.

На підставі розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/354/18 від 12.02.2018 та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.02.2018 склад колегії суддів у справі №910/15163/17 змінено на наступний: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Гаврилюк О.М., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 справу №910/15163/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Гаврилюк О.М., Хрипун О.О., ухвалено розгляд справи №910/15163/17 здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні, а саме 12.02.2018 о 12:00.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 розгляд справи №910/15163/17 відкладено на 26.02.2018.

Відповідно до розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/494/18 від 26.02.2018 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначений повторний автоматизований розподіл справи №910/15163/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2018 для розгляду справи №910/15163/17 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів Гаврилюка О.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 відкрито провадження у справі №910/15163/17 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів Гаврилюка О.М., Тарасенко К.В., розгляд справи призначено на 03.04.2018.

З 15.12.2017 р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 (далі - ГПК України).

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

12.04.2012 між Публічним акціонерним товариством Діамантбанк (далі - кредитодавець, банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Трансімпорт ЛТД (далі - позичальник, позивач - 1) було укладено Договір кредитної лінії № 103 (далі - Кредитний договір).

В подальшому, сторонами було укладено ряд Додаткових угод до Кредитного договору.

У відповідності до п. 1.1 Кредитного договору кредитодавець з 12 квітня 2012 року по 04 серпня 2017 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 7 500 000 грн.

Згідно з п. 1.2 Кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього Договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 21,5 % річних. При цьому, у випадку видачі позичальнику кредитного траншу за цим Договором у розмірі, що перевищує розмір майнових прав, які оформлені в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим Договором, процентна ставка за користування кредитом, зазначається в кожній окремій додатковій угоді на видачу такого кредитного траншу на рівні ринкової відсоткової ставки на дату видачі такого траншу, але не менше ніж 21,5 % річних.

Відповідно до п. 1.3 Договору видача кредиту позичальнику здійснюється окремими траншами після подачі останнім заявок на видачу кредитних коштів за формою, встановленою кредитодавцем, в яких вказується запланована до отримання дата, відсоткова ставка за користування кожним кредитним траншем, сума і валюта кожного кредитного траншу, ціль його використання, а також після укладення сторонами, за результатами розгляду заявки позичальника, окремих додаткових угод до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, в яких зазначається сума і валюта кожного кредитного траншу, дата його видачі та дата повернення, процентна ставка за користування кредитним траншем, та у разі необхідності порядок погашення заборгованості позичальника за цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору в забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором позичальник надає/забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно (далі - предмет забезпечення), а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче:

- позичальник в день укладення цього Договору забезпечує надання в заставу кредитодавцю Приватним підприємством Анна-14 майнових прав за Договором строкового банківського вкладу накопичувальний № 14-06-18-000157.003 від 07.12.2015, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 5 500 000 грн., розміщених у кредитодавця;

- починаючи з другого місяця кредитування забезпечити щомісячне збільшення застави майнових прав на депозиті вклади в сумі не менше 70 000 грн.;

- позичальник в день укладення цього Договору надає кредитодавцю в заставу товари в обороті (стрічка, ремені,підшипники), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 балансова вартість яких складає 4 000 005,37 грн.;

- позичальник в день укладення цього Договору забезпечує надання кредитодавцю громадянином України ОСОБА_2 поруки.

Пунктом 4.2 Договору визначено право позичальника, зокрема достроково погашати заборгованість за цим Договором.

18.06.2014 між Публічним акціонерним товариством Діамантбанк (далі - заставодержатель) та Приватним підприємством Анна-14 (далі - заставодавець, позивач - 2) було укладено Договір застави майнових прав № 103/4 (далі - Договір застави), відповідно до умов якого, заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов'язання за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього Договору майнові права за Договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником.

Надалі, сторонами було укладено ряд Додаткових угод до Договору застави.

Сторонами погоджено, що предмет застави , майнові права , права вимоги це право вимоги, що належить заставодавця за Договором банківського вкладу та полягає у праві вимагати від боржника повернення грошових коштів в сумі 7 107 027,50 грн. розміщених заставодавцем на термін до 06.08.2017 на вкладному рахунку НОМЕР_1..

В силу цього Договору заставодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання чи його частини, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця (п. 1.2 Договору застави).

Відповідно до п. 2.2 Договору застави, за згодою сторін вартість майнових прав, що належить заставодавця за Договором банківського вкладу, та виступають предметом застави за цим Договором, становить 7 107 027,50 грн.

Пунктом 3.1 Договору застави сторонами погоджено, що заставодержатель має право, зокрема:

- у випадку, коли позичальник не виконав зобов'язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавцеь порушив будь-які обов'язки чи запевнення (гарантії) за цим Договором, задовольнити свої вимоги за зобов'язанням, що випливає з кредитного договору, в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення, із вартості предмету застави, шляхом переводу на себе права вимоги, що належить заставодавця за Договором банківського вкладу;

- незалежно від настання строку виконання зобов'язання, перевести на себе майнові права на підставі цього Договору, якщо заставодавець звернувся до заставодержателя із заявою про розірвання дії Договору банківського вкладу або про повернення частини вкладу за бажанням заставодавця (або третьої особи, що уповноважена діяти від його імені), а також, якщо заставодавець порушив обов'язки, перелічені в п.п. 3.3.1-3.3.6 цього Договору, або у випадку порушення відносно позичальника та/або заставодавця справи про банкрутство відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ;

- одержати задоволення своїх вимог за кредитним договором (у тому числі і до настання строку виконання зобов'язання) з вартості предмету застави (за його рахунок) переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Згідно з п. 4.1 Договору застави у випадку, коли позичальник при настанні строку виконання зобов'язання (його частини) не виконає його, та (або) якщо заставодавець порушив будь-які обов'язки чи запевнення (гарантії) за цим Договором або у випадку порушення відносно позичальника та/або заставодавця справи про банкрутство відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати предмет застави шляхом переведення себе прав вимоги за Договором банківського вкладу.

У відповідності до пунктів 4.3 та 4.4 Договору застави реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає з Договору банківського вкладу та є предметом застави за цим Договором. Цим заставодавець погоджується, що у випадках, передбачених п.п. 3.1.1, 3.1.2 цього Договору, всі права вимоги за Договором банківського вкладу переходять до заставодержателя. Підписання цього Договору заставодавець підтверджує. Що відступлення майнових прав вимоги у випадках, передбачених цією статтею відступлення є остаточним, безумовним та безповоротним і не потребує будь-яких додаткових узгоджень з заставодавцем.

07.12.2015 між Публічним акціонерним товариством Діамантбанк (далі - банк) та Приватним підприємством Анна-14 (далі - вкладник), було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) Накопичувальний № 14-06-18-000157.003 (далі - Договір банківського вкладу), за умовами якого, вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1, відкритому вкладнику згідно Генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 14-06-18-000157 від 18.06.2017, що укладений між банком та вкладником.

Відповідно до п. 1.2 Договору банківського вкладу сума вкладу - 5 500 000 грн. Строк вкладу - 609 днів, з 07.12.2015 по 06.08.2017. Дата повернення вкладу 07.08.2017. Розмір процентів річних, що нараховуються за вкладом - 20%. Виплата процентів за вкладом - кожний 25 календарний день кожного місяця, в кінці строку вкладу. Повернення вкладу здійснюється на поточний рахунок вкладник НОМЕР_2 у ПАТ Діамантбанк .

Згідно з п. 2.4.4 Договору банківського вкладу, вкладник має право на дострокове повернення вкладу в порядку, передбаченому цим Договором та чинним законодавством України.

За умовами п. 3.5 Договору банківського вкладу у разі дострокового повернення вкладу на вимогу вкладника, останній не пізніше ніж за три банківських дні до дня, запланованого до повернення вкладу, подає до банку лист або заяву за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи (особа. якої встановлюється, а повноваження перевіряються), та скріплюються печаткою вкладника. При достроковому повернення вкладу перерахунок процентів на суму дострокового повернення вкладу проводиться виходячи зі строку його фактичного знаходження на вкладному рахунку, в строк до 609 днів - 20%.

Листом вих. № 51 від 24.04.2017 ТОВ Трансімпорт ЛТД повідомило ПАТ Діамантбанк , що у зв'язку з кризовим фінансовим становищем та великим збитками, що виникли на дату балансу, товариство не має змоги в подальшому погашати кредитну лінію та відсотки, згідно кредитного договору № 103 від 12.04.2012, в зв'язку з чим просило достроково розірвати вищевказаний кредитний договір, а заборгованість про кредитній лінії та нараховані відсотки погасити за рахунок заставного майна (депозитного вкладу поручителя ПП Анна-14 згідно договору застави майнових прав № 103/4.

Листом вих. № 1 від 24.04.2017 ПП Анна-14 просило ПАТ Дімантбанк терміново погасити кредитну лінію та нараховані відсотки боржника, ТОВ Трансімпорт ЛТД заставним майном - депозитним вкладом ПП Анна-14 , згідно умов Договору застави майнових прав № 103/4 від 18.06.2014.

21.07.2017 ТОВ Трансімпорт ЛТД звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ Діамантбанк із Запитом про надання інформації вих. № 71 від 21.07.2017 у якому просило повідомити про результат розгляду листа вих. № 51 від 24.04.2017 та Заяви вих. № 1 від 24.04.2016, а саме чи було здійснено погашення кредитної лінії ТОВ Трансімпорт ЛТД за рахунок заставного майна, відповідно до Договору до Договору застави майнових прав № 103/4 від 18.06.2014.

Також, 21.07.2017 ПП Анна-14 звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ Діамантбанк із аналогічним запитом.

ПАТ Діамантбанк надало відповідь ТОВ Трансімпорт ЛТД у які зазначило, що звернення стягнення на заставне майно є правом заставодержателя, а не його обов'язком. Також, відповідач зазначив, що п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язання за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку, щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитним договором та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з врахуванням того, що:

- за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбулось зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами Договорів, укладених між боржником і банком. Виходячи з викладеного, ПАТ Діамантбанк зазначив, що відсутні підстави для погашення кредитної заборгованості за Договором кредитної лінії № 103 від 12.04.2012 за рахунок заставного майна, відповідно до Договору застави майнових прав № 103/4 від 18.06.2014.

Враховуючи викладене, позивачі звернулись до суду з позовом, у якому просять суд:

- розірвати Договір кредитної лінії № 103 від 12.04.2012;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Діамантбанк Тімоніна О.О, погасити залишок заборгованості по Договору кредитної лінії № 103 від 12.04.2012 за рахунок заставного майна згідно Договору застави майнових прав № 103/4 від 18.06.2014;

- визнати припиненим Договір застави майнових прав № 103/4 від 18.06.2014.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами 2-3 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після одержання такої пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до частин 4-5 статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

При цьому, в силу положень статей 3 та 627 Цивільного кодексу України одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, зазначені позивачем-1 підстави для розірвання Договору, а саме власна відмова від виконання взятих на себе зобов'язання за Кредитним договором, не є підставою для розірвання Договору, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача-1 про розірвання Кредитного договору, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання.

Згідно з частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Згідно з частиною 2 ст. 204 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Приписи статті 606 ЦК України встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить за певних обставин зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, та/або навпаки. Іншими словами, в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин). При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим і припиняється правовідношення.

Пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, за змістом кредитного договору, банк є кредитором позичальника з майновими вимогами про повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Згідно з частиною 1 ст. 1058 та частиною 1 ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Отже, фізична або юридична особа, яка внесла кошти на депозит в установі банку, є кредитором банку з майновими вимогами щодо одержання відсотків або іншого доходу, обумовленого договором банківського вкладу, за користування банком грошовими коштами вкладника, а також повернення суми вкладу після закінчення строку дії договору банківського вкладу (депозиту) або на першу вимогу вкладника.

Позивач-1 на підставі Кредитного договору є боржником відповідача, а останній є кредитором позивача, в свою чергу, за укладеним між позивачем-2 та відповідачем договору банківського вкладу, позивач-2 є кредитором відповідача, тобто між сторонами у справі склалися взаємні зустрічні грошові зобов'язання, що вказує на відсутність поєднання боржника і кредитора в одній особі або вибуття суб'єкта в силу об'єктивних обставин з правовідношення.

При цьому, у відповідності до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

За змістом ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Так, згідно з ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм чинного законодавства, звернення стягнення на предмет застави є виключним правом кредитора, а не його обов'язком, який не ставиться в жодну залежність від наявності або відсутності вимог боржника.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 24 квітня 2017 року №264-рш/БТ Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ДІАМАНТБАНК до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 24 квітня 2017 року № 1684 Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ ДІАМАНТБАНК та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку .

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ДІАМАНТБАНК (далі - ПАТ ДІАМАНТБАНК ) з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 17 год. 00 хв. 24 квітня 2017 року до 23 травня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ ДІАМАНТБАНК , визначені статтями 37-39 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Тетяні Володимирівні строком на один місяць з 17 год. 00 хв. 24 квітня 2017 року до 23 травня 2017 року включно.

В подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22 червня 2017 року № 394-рш Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ДІАМАНТБАНК виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 23 червня 2017 року №2663, Про початок процедури ліквідації ПАТ ДІАМАНТБАНК та делегування повноважень ліквідатора банку .

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ДІАМАНТБАНК (далі - ПАТ ДІАМАНТБАНК ) з 24 червня 2017 року до 23 червня 2019 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ ДІАМАНТБАНК , визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, крім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Тімоніну Олександру Олексійовичу строком на два роки з 24 червня 2017 року до 23 червня 2019 року включно.

Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

З дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

Тобто вказаний пункт статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" спрямований на захист боржника банку, під час ліквідації банку, який є одночасно і кредитором цього банку, шляхом надання можливості боржнику погасити свою заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами за рахунок коштів на поточних та/або депозитних рахунках боржника у банку, не застосовуючи норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Однак, як встановлено судом Договір банківського вкладу було укладено між банком та позивачем - 2, в свою чергу, Кредитний договір було укладено між банком та позивачем - 1, а відтак у даному випадку боржник (позивач - 1), не є кредитором банку.

Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 23 червня 2017 року № 2663, , Про початок процедури ліквідації ПАТ ДІАМАНТБАНК та делегування повноважень ліквідатора банку задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, тому наявне примусове зобов'язання Банку здійснити переказ коштів позивача, передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок активів банку, включених до ліквідаційної маси, порушує встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку, як наслідок, ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором-позивачем, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на вищевикладене, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому задоволення вимог окремого кредитора, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Таким чином до даних правовідносин не підлягають застосуванню норми пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак задоволення позовних вимог позивача в даному випадку призведе до порушення черговості визначеної статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Юридичним наслідком належного виконання зобов'язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов'язання.

Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Відповідно до частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов'язання, забезпеченого заставою або порукою, припиняється порука і право застави.

В свою чергу, п. 6.2 Договору застави визначено, право застави на предмет застави припиняється:

- з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

- у разі переходу предмету застави до заставодержателя;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 28 Закону України Про заставу застава припиняється:

з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання;

в разі загибелі заставленого майна;

в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;

в разі примусового продажу заставленого майна;

при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави;

в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Таким чином, аналіз зазначених норм вказує, що припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а отже враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні підстави для визнання припиненим Договору застави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 129, 270, 275, 276, 281, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Трансімпорт ЛТД та Приватного підприємства Анна-14 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 року у справі №910/15163/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 року у справі №910/15163/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді О.М. Гаврилюк

К.В. Тарасенко