Постанова

від 26.09.2018 по справі 910/15163/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15163/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача-1 - Парсаданян А.Ж., Тарасова-Патрай К.А.,

позивача-2 - Парсаданян А.Ж., Тарасова-Патрай К.А.,

відповідача - Абросімов С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансімпорт ЛТД" та Приватного підприємства "Анна-14" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 (Корсакова Г.В., Гаврилюк О.М., Тарасенко К.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 (Грєхова О.А.) у справі №910/15163/17

за позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансімпорт ЛТД", 2) Приватного підприємства "Анна-14" до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про розірвання договору, визнання договору припиненим та зобов'язання вчинити дії

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансімпорт ЛТД" (далі - Позивач-1) та Приватне підприємство "Анна-14" (далі - Позивач-2) звернулися в Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - Відповідач) про розірвання договору кредитної лінії № 103 від 12.04.2012, зобов'язання Відповідача погасити залишок заборгованості по договору кредитної лінії за рахунок заставного майна згідно договору застави майнових прав №103/4 від 18.06.2014 та визнання припиненим договору застави майнових прав №103/4 від 18.06.2014.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивачі посилаються на те, що оскільки Відповідачем не було розглянуто у місячний термін заяву щодо дострокового розірвання договору кредитної лінії та здійснення погашення наявної заборгованості за рахунок застави майнових прав за договором застави, і лише 05.09.2017 Позивач-1 отримав відмову Відповідача, а тому договір кредитної лінії підлягає розірванню, а договір застави майнових прав визнанню припиненим.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що звернення стягнення на предмет застави є виключним правом кредитора, а не його обов'язком, який не ставиться в залежність від наявності або відсутності вимог боржника.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Позивачі подали касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивачів, які подали касаційну скаргу (узагальнено)

7. Не враховано, що звернення Позивачів до Відповідача відбулося до введення тимчасової адміністрації, а тому не було застосовано статтю 528 ЦК України.

8. Не взято до уваги, що Відповідач не заперечував можливості погашення заборгованості в день звернення.

9. Неправильно застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

10. Не надано правової оцінки позиції Позивача-2, що останній мав право запропонувати виконання зобов'язання за рахунок майнових прав на виконання належним чином зобов'язань Позивача-1 за договором кредитної лінії відповідно до умов договору застави.

11. Не враховано позицію Верховного Суду України, викладену в постанові у справі №3-869гс16.

Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

12. Лист Позивача-2 від 24.04.2017 не є розпорядженням клієнта (розрахунковим документом) в розумінні ЦК України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, а тому у Відповідача були відсутні підстави для здійснення переказу коштів з вкладного рахунку Позивача-2 на погашення заборгованості за кредитом.

13. Посилання Позивачів на постанову Верховного Суду України у справі №3-869гс16 є недоречним, оскільки в зазначеному судовому рішенні визнано право вкладника розпоряджатися необтяженим майном.

14. Доводи скаржників щодо наявності підстав для погашення кредиту за рахунок вкладу на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є помилковим.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

15. Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

16. Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, підставою для одностороннього розірвання договору кредитної лінії № 103 від 12.04.2012 Позивач-1 зазначає власну відмову від виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором з підстав неможливості погасити кредитну лінію та відсотки (листи Позивачів до Відповідача від 24.04.2017 про неможливість погашення в майбутньому кредиту та нарахованих відсотків та пропозиція погасити заборгованість за рахунок заставного майна - депозитного вкладу поручителя (Позивач-2) згідно договору застави майнових прав № 103/4 від 18.06.2014).

17. Проте, як вірно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, вказані Позивачами обставини не можуть бути підставами для розірвання договору кредитної лінії.

18. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.

Статтею 28 Закону України "Про заставу" та статтею 593 ЦК України визначено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

19. Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає із застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права на одержання задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником (іншою особою) в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права.

20. Господарські суди попередніх інстанцій врахували вказані вимоги ЦК України та спеціального закону, який регулює відносини застави, а також, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, правомірно зазначили про те, що звернення стягнення на заставлене майно є правом заставодержателя, а не його обов'язком, про що також вказано в пункті 3.1 договору застави майнових прав № 103/4 і таке право не ставиться в залежність від наявності або відсутності вимоги боржника.

21. Водночас, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково послались на статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ще на одну підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки до застосування підлягає законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин (до введення тимчасової адміністрації та ліквідації Відповідача), тоді як статтею 52 згаданого Закону регулюється питання черговості та порядку задоволення вимог до банку, що відбувається на стадії ліквідації банку.

22. Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Втім, на даний час, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

23. Доводи скаржників, зазначені в пункті 7 постанови відхиляються, оскільки хоча стаття 528 ЦК України і передбачає, що кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, проте судами не встановлено, що Позивачем-2 вчинено дії на фактичне виконання зобов'язань за кредитним договором за Позивача-1 (подано розрахунковий документ на переказ коштів, тощо).

24. Посилання касаційної скарги, викладені в пунктах 8, 10 постанови відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

25. Щодо твердження скаржників, які викладені в пункті 9 постанови, колегія суддів зазначає, що помилковість застосування судами першої та апеляційної інстанцій Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не вплинуло за правильність висновків судів по суті спору щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

26. Доводи касаційної скарги, викладені в пункті 11 постанови відхиляються, оскільки обставини у справі №3-869гс16 та даної справи є різними і, відповідно, застосування норм права є також неоднаковим.

27. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачі здійснюють комерційну (підприємницьку) діяльність. Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного залучення фінансових ресурсів, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (стаття 44 ГК України).

27.1. Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Вибір Позивачами банківської установи - Відповідача, слід також віднести до їх комерційного ризику.

28. При цьому, суд зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. З огляду на викладене вище та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга Позивачів задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо розподілу судових витрат

30. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявників касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансімпорт ЛТД" та Приватного підприємства "Анна-14" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі №910/15163/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.