Рішення

від 08.05.2018 по справі 805/171/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2018 р. Справа№805/171/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кірієнка В.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на службі,-

В С Т А Н О В И В:

27.12.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в якому просила визнати незаконними дії відповідача 1 з приводу її звільнення, визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління УМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 401 о/с про звільнення позивача за п. 64 г (через скорочення штатів у запас), поновити на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку ОСОБА_1, відповідач 1 неправомірно звільнив позивача у запас Збройних Сил, оскільки на час прийняття спірного наказу ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною, також позивач стверджує, що її не попереджено про скорочення штатів та наступне звільнення, чим порушено вимоги статей 49-2 та 184 Кодексу законів про працю України тощо.

Ухвалою суду від 19.01.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на службі, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.02.2018 року, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновлено позивачеві строк звернення до адміністративного суду.

24.01.2018 року представником відповідача 1 через канцелярію суду було надано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою суду від 01.02.2018 року.

25.01.2018 року позивачем через канцелярію суду були надані письмові пояснення, згідно із змістом яких позивач наголошує, що відповідачем 1 було порушено порядок та процедура звільнення, які регламентовані ст.ст. ч. 3 ст. 40, 184 КЗпП України, ст. 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності від 15.09.1999 року № 1045-IV тощо. Також позивачем було надано клопотання про витребування доказів по справі.

07.02.2018 року відповідачем 1 через канцелярію суду було надано відзив на адміністративний позов, згідно змісту якого зазначено, що у зв'язку з втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівникам міліції, скороченням всіх штатів і посад (згідно переліку змін у штатах МВС, затвердженим Наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1388) та ліквідацією територіальних органів МВС, у тому числі і ГУ МВС України в Донецькій області, звільненню підлягали всі працівники без виключення. Відповідач 1 наголошує, що, як свідчить правова позиція Верховного суду України, висловлена в постанові Пленуму від 06.11.201992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів не можна поновлювати особу на підприємстві (установі, організації), що ліквідовані або перебувають в стані ліквідаційної процедури, навіть за умови встановлення факту порушення порядку її звільнення. Крім цього, пункт 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, яким передбачено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не перешкоджало їх звільненню зі служби в органах внутрішніх справ, не визнано неконституційним та не скасовано. Також відповідач 1, посилаючись на позицію ВАСУ по справі К/9991/64031/11, вважає, що правовідносини в межах даного адміністративного спору не регулюються нормами КЗпП України, оскільки даний спір виник під час проходження публічної служби. Щодо позовної вимоги з приводу стягнення грошового забезпечення, відповідач 1, посилаючись на п. 3.6.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС, наголошував, що за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. На підставі зазначеного відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 13.02.2018 року залучено Донецьке міське управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області до участі у справі в якості співвідповідача, витребувано у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області інформацію щодо виявлення бажання ОСОБА_1 про прийняття її на службу до органів Національної поліції або щодо відсутності такого бажання, витребувано у Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області інформацію щодо виявлення бажання ОСОБА_1 про прийняття її на службу до органів Національної поліції або щодо відсутності такого бажання, зобов'язано ОСОБА_1 надати відомості щодо повідомлення відповідачів про бажання прийняти її на службу до органів Національної поліції або щодо відсутності такого бажання (неповідомлення), оголошено перерву у підготовчому засіданні до 06.03.2018 року.

Ухвалою суду від 06.03.2018 року витребувано у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області докази надання до Територіальних органів Центру зайнятості інформації про заплановане масове звільнення працівників, визнано явку позивача, ОСОБА_1, обов'язковою, оголошено перерву у підготовчому засіданні по справі до 19.03.2018 року.

Ухвалою суду від 19.03.2018 року продовжено строк підготовчого засідання та призначено справу до розгляду на 12.04.2018 року, визнано явку позивача, ОСОБА_1, обов'язковою, повторно зобов'язано ОСОБА_1 надати відомості щодо повідомлення відповідачів про бажання прийняти її на службу до органів Національної поліції або щодо відсутності такого бажання (неповідомлення).

Ухвалою суду від 12.04.2018 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду на 08.05.2018 року.

Позивач до судового засідання не з'явився, 25.01.2018 року через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без своєї участі.

Представники відповідачів клопотань щодо відкладення розгляду справи через канцелярію суду не надали.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Згідно відомостей з безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перший відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, орган виконавчої влади, код ЄДРПОУ 08592158, місцезнаходження: 87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, будинок 32, дата державної реєстрації: 10 липня 1994 року, дата запису: 30 листопада 2006 року, номер запису: 1 266 120 0000 022578, з 10 листопада 2015 року - в стані припинення.

Також, згідно відомостей з безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи, другий відповідач, Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області орган державної влади, код ЄДРПОУ 08671426, дата державної реєстрації: 15 липня 2002 року, дата запису: 19 жовтня 2006 року, номер запису: 1 266 120 0000 021590 08671426 83086, зареєстроване місцезнаходження відповідача Донецька область, місто Донецьк, вулиця Челюскінців будинок 53; не перебуває в процесі припинення.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора слідчого відділу Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області, що не є спірним моментом в даній справі.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила дитину.

Згідно витягу з Наказу від 12.08.2014 року № 310 о/с, старшому лейтенанту міліції ОСОБА_1 (М-195438) - інспектору слідчого відділу Донецького міського управління з 07.07.2014 року по 04.05.2018 року надано відпустку по догляду за дитиною.

Наказом від 06.11.2015 року № 401 о/с (витяг) згідно з пунктами 8, 10 та 11 розділу XI Закону України Про національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, з 06.11.2015 року звільнено у запас ЗС за пунктом 64 г (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-195438) - інспектора слідчого відділу Донецького міського управління.

Відповідно змісту довідки від 20.02.2018 року № 46/лк, ОСОБА_1 з рапортами та заявами про прийняття на службу до лав Національної поліції України до ГУ МВС України в Донецькій області не зверталась.

З листа ГУ МВС України в Донецькій області від 27.02.2018 року № 73/а-2018 вбачається, що на момент звільнення ОСОБА_1 з ОВС всі штати Донецького МУ ГУ МВС України в Донецькій області та підпорядкованих йому підрозділів були скорочені, у зв'язку з чим надати відомості щодо наявності інформації в Донецькому МУ про виявлення бажання ОСОБА_1 про прийняття її на службу до органів НП або щодо відсутності такого бажання не є можливим.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, згідно відомостей з безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи, Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області не перебуває в процесі припинення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, так як Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи не містить певних відомостей, Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області не може вважатись припиненим.

2 липня 2015 року прийнято Закон України Про Національну поліцію . Даний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до частини першої 47 Закону України Про Національну поліцію , призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

У відповідності до приписів ч. 6 ст. 7 КАС України, в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, повязаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Як передбачено ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Оскільки, Закон України Про Національну поліцію не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Вказаний правовий висновок зазначено в постанові Верховного суду від 14.03.2018 року по справі № 820/11570/15.

Крім цього, зазначене положення відповідає правовій позиції Євроопейського Суду з прав людини.

Згідно ч. 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі ОСОБА_6 проти Російської Федерації зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права. По-друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідем 1 були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, статті 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин суд вважає, що наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 401 о/с в частині звільнення з 06.11.2015 року у запас ЗС за пунктом 64 г (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-195438) - інспектора слідчого відділу Донецького міського управління підлягає скасуванню. Також суд зазначає, що скасування спірного наказу є достатнім та належним захистом прав позивача в частині позовних вимог щодо процедури звільнення зі служби.

Щодо поновлення позивача на посаді, суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

При цьому суд враховує, що на час судового розгляду записи про державу реєстрацію факту припинення ГУМВС в Донецькій області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений, а тому в силу прямої норми ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, з метою захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати ГУМВС в Донецькій області працевлаштувати ОСОБА_1

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині зобов'язання працевлаштувати ОСОБА_1 слід звернути до негайного виконання.

Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення до негайного виконання рішення в цій частині суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як передбачено п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацом третім п.4 цього ж Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат, які отримувала особа за місцем роботи в період, що передує події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Враховуючи те, що позивач з 12.08.2014 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, тобто не отримувала заробітної плати за місцем основної роботи, підстави для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Зазначеної правової позиції дотримався Львівський окружний адміністративний суд в постанові від 16.06.2016 року по справі № 813/6512/15, яка залишена без змін постановою Верховного суду від 21.03.2018 року.

Крім цього, згідно наказу МВС україни від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Таким особам призначається державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Таким чином позовні вимоги в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення до негайного виконання рішення в цій частині задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на службі, - задовольнити частково.

Наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 401 о/с в частині звільнення з 06.11.2015 року у запас ЗС за пунктом 64 г (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-195438) - інспектора слідчого відділу Донецького міського управління, - скасувати.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області працевлаштувати ОСОБА_1.

В іншій частині позову, - відмовити.

Рішення в частині зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області працевлаштувати ОСОБА_1, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кірієнко В.О.