Рішення

від 03.05.2018 по справі 712/14970/17

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 712/14970/17

Провадження 2/712/516/18

03 травня 2018 року м.Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Марцішевської О.М.

за участю секретаря судового засідання - Олефіренко В.В.

представників сторін ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Мінавара Борієвича про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 Мінавара Борієвича (АДРЕСА_2) про стягнення коштів за договором позики від 08 вересня 2014року. Відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 2000 дол. США, однак в розписках про отримання коштів не встановлено терміну їх повернення. 12.06.2017р. позивач пред"явив відповідачу претензію про повернення грошових коштів до 12.07.2017р. Станом на 01.12.2017р. кошти відповідачем не повернуті та позивач був змушений звернутись до суду за захистом порушених прав. Просить суд стягнути з відповідача борг у розмірі 520000 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 295167,65 грн., 3% річних за час прострочення сплати боргу у розмірі 4690 грн., інфляційні в розмірі 1630,33 грн.

Відповідач у відзиві на позов позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з тих мотивів, що позивач при зверненні до суду помилково застосовує законодавство, що регулює права та обов"язки сторін за договором позики та не вірно проводить юридичний аналіз правовідносин, які фактично мали місце між сторонами спору. В обгрунтування заявлених вимог позивач надає копії, як він вважає, боргових розписок від 18.08.2014р. та від 08.09.2014р. на 10000 дол. США кожна. Натомість з аналізу зазначених письмових доказів вбачається, що за своєю природою вказані документи не є борговими розписками, оскільки жодна з них не має зобов"язального характеру для ОСОБА_4 в частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_3 Крім того, документ датований 08.09.2014р. навіть не містить інформації про участь саме ОСОБА_3 у взаємовідносинах з відповідачем по справі. Наведене дає підстави стверджувати, що між сторонами не виникали правовідносини, що виникли на підставі договору позики. Відповідно відповідач по справі ОСОБА_4 не отримував грошові кошти в позику та не брав на себе зобов"язання перед ОСОБА_3 щодо повернення йому грошових коштів, тому застосування норм статті 1049 ЦК України в даному випадку є помилковим. Також, в обгрунтування своїх вимог позивач надав вимогу від 12.06.2017р., проте не надав долучені до неї документи, а саме акт свідчення від 24.09.2014р. Вказаним актом ОСОБА_5 мав намір засвідчити факт передачі 20000 дол. США від ОСОБА_3 ОСОБА_4 для організації закупівель сільхозпродукції (зерна, пшениці, кукурудзи). Оскільки сама вимога від 12.06.2017р. стосувалась повернення, за твердженням позивача, позики в сумі 40000 дол. США (в тому числі спірних 20000 дол. США) вбачаються підстави стверджувати про чергове підтвердження відсутності між сторонами боргових зобов"язань. Крім того, станом на 2014 рік між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (тесть ОСОБА_3П.) були партнерські та довірливі взаємовідносини, була спільна мета організації та ведення сумісного бізнесу та в процесі узгодження і оформлення перебував договір купівлі-продажу частки корпоративних прав ПП "АВТОМЕН" між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Підтвердженням наведеного є договір купівлі-продажу (відступлення) частини частки у статутному капіталі від 11.09.2014р., за яким продавець ОСОБА_4 передав у власність покупця ОСОБА_5 свою частину частки у статуному капіталі ПП "АВТОМЕН" в розмірі 50% статутного капіталу, що відповідає 500000 грн., окремо між сторонами була узгоджена вартість зазначеної частки і визначену суму грошових коштів частково до підписання, частково після підписання договору ОСОБА_5 сплачував ОСОБА_4, зокрема 18.08.2014р. ОСОБА_5 через свого зятя ОСОБА_3 передав в рахунок оплати купівлі-продажу корпоративних прав кошти в розмірі 10000 дол. США, 08.09.2014р. передано ще 10000 дол. США. Внаслідок вказаного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виник конфлікт, наслідком чого є подання різних позовів до суду, що підтверджується рішенням господарського суду Черкаської області від 25.01.2018р. та ухвалою від 30.01.2018р., а тому у відповідача відсутній обов"язок повернення грошових коштів позивачу. Крім того, вказував, що надані позивачем розрахунки процентів за користування позикою не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки при їх здійсненні позивачем взято курс долара США до національної валюти станом на 20.09.2017р., хоча протягом періоду, за який наведені розрахунки, офіційний курс, встановлений НБУ, був зовсім іншим.

У наданій відповіді на позов позивач вказував, що факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 40000 дол. США у відзиві на позов ніким не оспорюється. Дана сума складає з себе 20000 дол. США, наданих ОСОБА_3 за розписками від 18.08.2014р. та 08.09.2014р., що є предметом даного спору; 20000 дол. США надані за актом свідчення, підписаним 12.06.2017р., що є предметом розпочатого щодо шахрайських дій ОСОБА_4 кримінального провадження та не мають жодного відношення до даної справи. Саме це й зазначено у вимозі про повернення суми позики надісланої відповідачу для досудового врегулювання. Посилання представника відповідача на те, що даний акт є відображенням правовідносин позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог є безпідставними, оскільки даний підписано набагато пізніше, ніж складено розписки та акт не містить жодного зауваження, що він є додатком до розписок, складених від 18 серпня 2014року та 08 вересня 2014року. Позивачем кошти за розписками були надані поза межами відносин ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тому наявність між останніми партнерських та довірительних взаємовідносин не має жодного відношення до даної справи і жодним чином не можуть вплинути на закріплене Конституцією України право позивача розпоряджатись та володіти своїм майном, а саме наданими відповідачу 20000 дол. США. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодних інших, крім позики правовідносин не виникало, партнерських домовленостей не було. Крім того, жодного іншого розрахунку процентів за користування коштами, який на думку відповідача є вірним, ним до суду надано не було.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задоволити з підстав, вказаних у позові та відзиві. Вказувала, що згідно доданих до позову розписок кошти надавались у борг відповідачу, що підтверджено показами свідка у ході судового розгляду.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов, за недоведеністю між сторонами зобов'язальних правовідносин з повернення грошових коштів за договором позики, вказував, що показами свідка ОСОБА_5 підтверджено, що кошти надавались з метою спільної діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ Про судоустрій та статус суддів , районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв"язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, який вступив в дію 15.12.2017 року.

Вислухавши представників сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, однією з істотних умов договору позики є його предмет - обов'язок позичальника повернути отримані кошти, якому кореспондує право позикодавця вимагати від позичальника виконання вказаного обов'язку.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За нормами ч.ч. 1, 2 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.89 ЦПК Украни, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2014р. та 08.09.2014р. були складені розписки, за якими ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 по 10000 дол. США., а всього на загальну суму 20000 дол. США. без зазначення будь-яких зобов'язань щодо повернення коштів.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 дав покази, що з відповідачем ОСОБА_4 тривалий час здійснював спільну діяльність у різних формах з метою отримання прибутку та з цією метою вказані кошти за його проханням були передані позивачем, який є зятем ОСОБА_5, відповідачу на зворотній основі, що не було зафіксовано у розписках в зв'язку з довірительними стосунками.

11.09.2014р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі приватного підприємства "Автомен". Протоколом зборів учасників від 12.09.2014р. затверджений перехід частини частки ОСОБА_4 в розмірі 50% статутного капіталу приватного підприємства "Автомен" на користь ОСОБА_5 Згідно з витягу з ЄДРПОУ від 15.02.2018р. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є засновниками приватного підприємства "Автомен" на підставі державної реєстрації змін до установчих документів щодо складу засновників 02.10.2014р. Керівником ПП "Автомен" згідно даних Державного реєстру є ОСОБА_4

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.01.2018р. з ПП "Автомен" стягнуто заборгованість в зв'язку з невиконанням договору поставки нафтопродуктів в сумі 571 228,10 грн., 9223,93 3% річних, 33 255,98 інфляційних втрат, 57 122,81 штрафу, 10061,93 грн. судових витрат на користь ТОВ "Хардіс" (код 40163576), керівником та засновником якого згідно довідки з ЄДРПОУ від 15.02.2018р. є ОСОБА_5

12.06.2017р. позивач пред"явив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів до 12.07.2017р. в сумі 20000 дол. США за розписками від 18.08.2014р. та від 08.09.2014р., на суму 20000 дол. США, що еквівалентно 1044990,36 грн. та 541476,79 грн. процентів від суми позики. Вказана вимога відповідачем залишена без виконання, в зв'язку з чим відповідач звернувся до суду з даним позовом.

Як вбачається зі змісту досудової вимоги про повернення коштів, додатком до вказаної вимоги вказаний акт свідчення від 24.09.2014р. (а.с.10). Згідно з копією акта свідчення від 24.09.2014р., наданого відповідачем з посиланням на його отримання разом з досудовою вимогою, ОСОБА_5 у вказаному акті засвідчує факт передачі 20 000 доларів США ОСОБА_3 ОСОБА_4 для організації закупівель сільхозпродукції (зерна пшениці, кукурудзи). Вказаний акт також датований 12.06.2017р. ( а.с.53).

Аналізуючи зібрані у справі докази та вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що факт передачі коштів позивачем у зазначеній в позові сумі не оспорювався відповідачем, однак позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що сторони в належній письмовій формі формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики, зокрема щодо передачі відповідачу вказаних коштів саме на умовах терміновості та зворотності і відповідно не підтверджено факту укладенння між сторонами договору позики.

При цьому суд виходить з того, що за своїм змістом розписки від 18.08.2014р. та від 08.09.2014р. не можуть вважатись борговими документами, оскільки жодна з них не містить умов зобов"язального характеру для ОСОБА_4 в частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_3, разом з тим згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Покази свідка ОСОБА_5 суд вважає такими, що не підтверджують позовні вимоги, оскільки згідно ст.1047 ЦК України договір позики між сторонами на суму 20 000 доларів США, що було еквівалентно станом на серпень, вересень 2014 року 250 400 грн., мав бути укладений у письмовій формі, однак сторонами не дотримана передбачена законом форма договору щодо усіх істотних умов договору, зокрема щодо взяття відповідачем на себе зобов'язання повернути отримані у позивача кошти. Відповідно до ч.2 ст.1051 ЦК України, якщо договір позики з усіх його істотних умов не був укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватись на свідченнях свідків щодо узгодження між сторонами усіх істотних умов договору позики.

Наведене дає підстави стверджувати про недовененість позивачем того, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, зокрема що відповідач отримав грошові кошти в якості позики та брав на себе зобов"язання щодо їх повернення, тому відсутні підстави для застосування норм статті 1049 ЦК України, що є підставою для залишення позовних вимог без задоволення.

Керуючись п.3 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02.06.2016 року №1402-УІІІ Про судоустрій та статус суддів , ст.ст. 4,7,10,81,141, 263-266 ЦПК України, ст.ст.1048,1049 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 Мінавара Борієвича про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через місцевий суд (з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Дата складення повного тексту судового рішення 11 травня 2018 р.