Постанова

від 20.03.2019 по справі 712/14970/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/309/19Головуючий по 1 інстанції - Марцішевська О.М. Категорія: 304090000 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.

за участю секретаря Винник І.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3

відповідач - ОСОБА_4

особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Марцішевської О.М., у залі Соснівського районного суду м. Черкаси 03.05.2018 року о 14 год. 30 хв., повний текст складений 11 травня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, - :

в с т а н о в и в :

01 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики від 08 вересня 2014 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається, що відповідач ОСОБА_4 отримав від позивача грошові кошти в розмірі 20000 дол. США, однак в розписках про отримання коштів не встановлено терміну їх повернення.

12.06.2017 року ОСОБА_3 пред`явив відповідачу претензію про повернення грошових коштів до 12.07.2017 року. Станом на 01.12.2017 року кошти відповідачем не повернуті у зв`язку з чим був змушений звернутись до суду за захистом порушених прав. ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 520000 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 295167,65 грн., 3% річних за час прострочення сплати боргу у розмірі 4690 грн., інфляційні в розмірі 1630,33 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що з даним рішенням не згоден, вважає його необґрунтованим та винесеним з порушенням норм законодавства. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції помилково зазначено, що предметом договору позики є обов`язок позичальника повернути отримані кошти, якому кореспондує право позикодавця вимагати від позичальника виконання вказаного обов`язку. Позивач вважає, що предметом договору позики є грошові кошти, а факт отримання коштів відповідачем підтверджено. Також скаржник вважає підтвердженим, що між сторонами відсутні будь - які інші правовідносини.

Не погоджується скаржник та вважає, що помилково зазначено судом, що однією з істотних умов договору позики є зазначення обов`язку позичальника повернути отримані кошти. ОСОБА_3 посилається, що закон визначає за договором позики істотною умовою є умова щодо предмета договору, та вказує, що Цивільний кодекс не відносить строк виконання договору позики та ціну до істотних умов договору. Тому, на його думку, встановлення умов щодо повернення є правом, а не обов'язком. Він також посилається, що відповідачем не було надано жодного доказу того, що між ним та відповідачем існували будь - які інші домовленості, аніж надання грошових коштів у позику.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Дана справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області у загальному порядку з участю сторін у судовому засіданні.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики, зокрема щодо передачі відповідачу вказаних коштів саме на умовах терміновості та зворотності і відповідно не підтверджено факту укладення між сторонами договору позики. Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що між сторонами виникли відносини на підставі договору позики, зокрема, що відповідач отримав грошові кошти в якості позики та брав на себе зобов'язання їх повернути, тому відсутні підстави для застосування норм ст. 1049 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що за своїм змістом розписки від 18.08.2014 року та від 18.09 2014 року не можуть вважатися борговими документами, оскільки жодна з них не містить умов зобов`язального характеру для ОСОБА_4 в частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_3

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає висновки суду такими, що відповідає обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 18.08.2014 року та 08.09.2014 року були складені розписки, згідно яких ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 по 10000 дол. США., а всього на загальну суму 20000 дол. США. без зазначення будь-яких зобов'язань щодо повернення коштів (а. с. 8-9).

12.06.2017 року позивач ОСОБА_3 пред`явив відповідачу ОСОБА_4 вимогу про повернення грошових коштів до 12.07.2017 року в сумі 20000 дол. США за розписками від 18.08.2014 року та від 08.09.2014 року, на суму 20000 дол. США, що еквівалентно 1044990,36 грн. та 541476,79 грн. процентів від суми позики. Вказана вимога відповідачем залишена без виконання, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом. В матеріалах справи наявний акт свідчення ОСОБА_6, в якому зазначено, що він засвідчує факт передачі 20 000 дол. США від громадянина України ОСОБА_3 громадянину України ОСОБА_4 для організації закупівель сільськогосподарської продукції (зерна пшениці, кукурудзи).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої є якості.

Згідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 висловлена правова позиція, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також, засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, який належним чином дослідив та перевірив наявні у матеріалах справи докази, відповідно до вимог закону і вказаної вище правової позиції, встановивши справжню природу укладеного договору. Так, судом першої інстанції вірно вказано, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що сторони в належній письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики, зокрема щодо передачі відповідачу вказаних коштів саме на умовах терміновості та зворотності і відповідно не підтверджено факту укладення між сторонами договору позики, оскільки згідно до вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України встановлено , що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника чи інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Із аналізу змісту даних вимог закону слідує, що підтвердженням договору позики може бути розписка чи інший документ, але і умови договору в ній повинні бути чітко визначені. З наданих позивачем письмових документів не вбачається жодних умов, які притаманні договору позики, а із слова отримав на російській мові вказано получил у наданому письмовому документі не слідує, що між сторонами виникли саме правовідносини щодо договору позики.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, досліджуючи в підтвердження позовних вимог розписки від 18.08.2014 року та від 08.09.2014 року, суд першої інстанції вірно надав правову оцінку даним доказам, зазначивши, що дані розписки не можуть вважатися борговими документами, оскільки жодна з них не містить умов зобов`язального характеру для ОСОБА_4 в частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_3

Доводи скаржника, що відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача, не спростовують висновки суду щодо відсутності договору позики між сторонами, та не дають підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог про стягнення коштів згідно договору позики.

Колегія суддів апеляційного суду, погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що покази свідка ОСОБА_6 не можуть бути взяті до уваги, оскільки не підтверджують позовні вимоги, так як згідно ст.1047 ЦК України договір позики між сторонами на суму 20 000 доларів США, що було еквівалентно станом на серпень, вересень 2014 року 250 400 грн., мав бути укладений у письмовій формі, однак сторонами не дотримана передбачена законом форма договору щодо усіх істотних умов договору, зокрема щодо взяття відповідачем на себе зобов'язання повернути отримані у позивача кошти.

Згідно з ч. 2 ст. 1051 ЦК України, договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, дослідивши подані в підтвердження позовних вимог розписки надані позивачем ОСОБА_3, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, зокрема, що відповідач ОСОБА_4 отримав грошові кошти в якості позики та брав на себе зобов`язання щодо їх повернення, а тому відсутні підстави для застосування норм ст. 1049 ЦК України, що є підставою для залишення позовних вимог без задоволення.

Доводи скаржника щодо того, що між ним та відповідачем ОСОБА_4 був належним чином укладений договір позики, а відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобов`язань з повернення грошових коштів, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки дані твердження є такими що суперечать вимогам закону, тому не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги, наведені ОСОБА_3 не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, їм дана належна оцінка судом, а особою, яка подає апеляційну скаргу висновки суду не спростовуються, тому відсутні підстави для скасування рішення суду.

Виходячи з вищевикладеного, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 , 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Повний текст постанови виготовлений 20 березня 2019 року.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Бородійчук В.Г.

Василенко Л.І.