Постанова

від 10.05.2018 по справі 811/119/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №811/119/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4405/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Економ-Енерго на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Уханенка С.А., суддів Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М. від 20 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Економ-Енерго до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Економ-Енерго (далі - позивач/ТОВ Економ-Енерго ) звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати неправомірними дії щодо визначення та визнання у акті перевірки №43/22-7/35720395 від 31 жовтня 2012 року нікчемними правочинів, укладених ТОВ Економ-Енерго (код ЄДРПОУ 35720395) із підприємствами-контрагентами.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на протиправність дій відповідача щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність угод, укладених позивачем із підприємствами-контрагентами, оскільки такі дії вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки, базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року позов задоволено; визнано неправомірними дії Інспекції щодо визначення та визнання у акті перевірки №43/22-7/35720395 від 31 жовтня 2012 року нікчемними правочинів, укладених ТОВ Економ-Енерго (код ЄДРПОУ 35720395) із підприємствами-контрагентами.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки про нікчемність правочинів належать до компетенції судів, а не податкових органів, тому дії відповідача щодо викладення таких висновків в акті перевірки не відповідають положенням чинного законодавства та порушують права позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року скасовано постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії по проведенню перевірки та складанню акта перевірки, у тому числі щодо викладених у ньому висновків, є способом реалізації наданої контролюючому органу компетенції, сам акт перевірки є лише носієм доказової інформації та не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не породжує для суб'єкта господарювання юридичних наслідків та не змінює фінансово-економічне становище платника податків.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки відповідач при складанні акту перевірки та зазначенні висновків, які не узгоджуються з положеннями чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договір, укладений між позивачем та його контрагентом, недійсним. Наведені дії, як стверджує позивач, спричиняють для нього негативні наслідки, у зв'язку з чим підлягають оскарженню в суді та мають бути визнані протиправними.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 15 січня 2018 року визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Економ-Енерго з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 01 жовтня 2012 року складено акт №43/22-7/35720395 від 31 жовтня 2012 року, у якому відповідач прийшов до висновку про відсутність реального здійснення операцій Товариства при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг), вказавши, що правочини, укладені позивачем з контрагентами, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону.

Незгода із такими висновками акта перевірки слугувала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи у судах попередніх інстанцій; далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18772), положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин, згідно з яким - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді. Заперечення, зауваження до акта перевірки (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є обов'язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язків характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 10 вересня 2013 року у справі №21-237а13.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Економ-Енерго залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду