Рішення

від 14.05.2018 по справі 826/17468/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2018 року № 826/17468/17

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фін і Ком до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фін і Ком звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 вересня 2017 року:

- № 1694140302 на суму 478 836, 88 грн. - податку на доходи фізичних осіб та 359 127,66 грн. - штрафу;

- № 1693140302 на суму 510, 00 грн. - штрафу.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що після проведення у нього документальної планової виїзної перевірки з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року виявлено порушення:

підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163;

пункту 164.1 статті 164;

підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164;

абзацу 1-3 підпункту 167.1 статті 167;

підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168;

абзацу б підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170;

підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, про що складено Акт від 16 серпня 2017 року за № 303/1-26-15-14-03-03/2564266.

За висновками Акту перевірки від 16 серпня 2017 року позивачем занижено суми податку з доходів отриманих у вигляді страхових платежів у зв'язку з укладенням договорів страхування нерухомого майна, що знаходиться в оренді у ТОВ Фін і Ком , власником якого є ОСОБА_1, який отримав додаткові блага у розмірі страхових платежів, сплачених позивачем за цими договорами. Оскільки ТОВ Фін і Ком є, на думку відповідача, податковим агентом, то мало нарахувати дохід ОСОБА_1 та сплатити відповідні податки.

Не погодившись із висновками контролюючого органу, позивачем подано заперечення на Акт перевірки від 16 серпня 2017 року, які після розгляду залишені відповідачем без задоволення, після чого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

27 вересня 2017 року позивачем подано скаргу на зазначені податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України, проте, за рішенням ДФС України від 24 листопада 2017 року у задоволенні скарги відмовлено, податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Посилаючись на те, що результати проведеної перевірки є помилковими, такими, що суперечать чинному законодавству України, а висновки Акту від 16 вересня 2017 року ґрунтуються на припущеннях та не враховують дійсні обставини ведення господарської діяльності підприємства, позивач звертається до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Ухвалою від 07 лютого 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено провадити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Одночасно запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, а також обом сторонам - заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16 березня 2018 року позивачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 28 березня 2018 року відмовлено представнику ТОВ Фін і ком у задоволенні поданого клопотання про розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

12 березня 2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги він не визнає, вважає висновки контролюючого органу правомірними, такими,що відповідають вимогам податкового законодавства, просить у задоволенні позову відмовити.

16 березня 2018 року позивачем подано відповідь на відзив.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі наказу на перевірку від 14 липня 2017 року № 6460 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Фін і Ком з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено Акт № 303/1-26-15-14-03-03/25642662 від 16 серпня 2017 року.

Відповідно до висновків Акту від 16 серпня 2017 року встановлені наступні порушення:

- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, абзацу 1-3 підпункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, абзацу б підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170, підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в результаті чого у період, що перевірявся занижено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 478 836,88 грн.;

- пункту 46.1 статті 46, підпункту 47.1.1 пункту 47.1 статті 47, пункту 51.1 статті 51, підпункту б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, підпунктів 2.1, 2.3 пункту 2 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 21 січня 2014 року № 49 та наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 щодо подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум у триманого з них податку за ІІІ квартал 2015 року та VІ квартал 2015 року.

На підставі висновків Акту від 16 серпня 2017 року відповідачем складено:

- податкове повідомлення-рішення № 1694140302 від 15 вересня 2017 року щодо визначення суми грошового зобов'язання у 478 836,88 грн. та штрафних санкцій на суму 359 127,66 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 1693140302 від 15 вересня 2017 року щодо штрафних санкцій 510 грн.

За висновками Акту від 16 серпня 2017 року в період часу з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року на підставі договорів добровільного страхування майна № 101283, № 101284 від 18 серпня 2015 року позивачем перераховано кошти на відповідні банківські рахунки ТДВ СК Глобал Гарант за страхування двох об'єктів нерухомого майна, які належать фізичній особі ОСОБА_1, на загальну суму 1 918 500 грн., у тому числі за серпень 2015 року - 850 000 грн., за вересень 2015 року - 350 000 грн., за листопад 2015 року - 442 125 грн., за грудень 2015 року - 276 375 грн.

Відповідно до умов договорів добровільного страхування майна № 101283, 101284 від 18 серпня 2015 року Страхувальником визначено ТОВ Фін і Ком , а Вигодонабувачем - ОСОБА_1, тому, на думку відповідача, кошти, сплачені ТОВ Фін і Ком у вигляді страхових платежів ОСОБА_1 є доходом, отриманим платником податку як додаткове благо у вигляді безоплатно отриманих послуг страхування.

Виходячи з таких міркувань, відповідачем встановлено заниження сум податку з доходів, отриманих платником податку, у вигляді страхових платежів (страхових премій, страхових внесків).

Оцінка правомірності таких висновків контролюючого органу є предметом розгляду судом у даному спорі.

Розглядаючи позов по суті, суд виходить з того, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 21 ПК України визначені обов'язки контролюючих органів, серед яких обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Контролюючі органи та їх посадові особи при прийнятті рішень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений, зокрема, Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається з обставин справи, в період, за який проводилася перевірка, ТОВ Фін і Ком укладено такі договори оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1:

- від 01 січня 2013 року № 4/2013 (термін дії з 01 січня 2013 по 30 листопада 2015 року);

- від 01 січня 2014 року № 2/2014 (термін дії з 01 січня 2014 року по 30 листопада 2016 року);

- від 02 листопада 2015 року № 4/2015 (термін дії з 01 грудня 2015 року по 30 квітня 2017 року);

- від 30 листопада 2016 року № 2/2016 (термін дії з 01 грудня 2016 року по 31 жовтня 2019 року).

Крім того, між ТОВ Фін і Ком та ТДВ СК Глобал Гарант укладено договори добровільного страхування нерухомого майна, належного ОСОБА_1, № 101283 від 18 серпня 2015 року та № 101284 від 18 серпня 2015 року, що знаходиться за адресами: м. Київ, пров. Кутузова, 3 (приміщення 6-го поверху) та м. Київ, вул. Гончара,24 (літ Б), на загальну суму 1 918 500 грн.

Згідно з умовами договорів страхування сторонами є: Страховик - ТДВ СК Глобал Гарант та Страхувальник - ТОВ Фін і Ком . Предметом договорів визначено майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном. Страховим випадком визначено подію, що відбулася під час дії Договору та у місці дії Договору, з настанням якої, за умови виконання Страхувальником всіх вимог Договору, виникає обов'язок Страховика здійснити виплату страхового відшкодування Страхувальнику (Вигодонабувачу) в межах страхової суми. Страхове відшкодування виплачується в сумі визначеного прямого збитку за мінусом франшизи та сум, отриманих від третіх осіб, визнаних винними в настанні страхового випадку, якщо такі було здійснено до моменту врегулювання збитку: Вигодонабувачу згідно умов Договору страхування, Страхувальнику в розмірі різниці між сумою страхового відшкодування, визначеного страховим актом, та сумою, виплаченою Вигодонабувачу.

У договорах також категорія майна визначена як Нерухомість адміністративна з внутрішнім та зовнішнім оздобленням та обладнанням , тому у разі настання страхового випадку передбачена виплата страхового відшкодування як ОСОБА_1, як Вигодонабувачу та власнику нерухомості, так і ТОВ Фін і Ком - Страхувальнику, власнику обладнання, яке знаходилося в орендованому приміщенні та забезпечувало виконання статутної діяльності підприємства.

Отже, договори добровільного страхування майна, що перебувало в оренді позивача, забезпечували майнове страхування, пов'язане з володінням і користуванням майном ТОВ Фін і Ком як орендаря, на користь ОСОБА_1 як орендодавця, а у разі настання страхового випадку виплату страхового відшкодування відповідно до законодавства та укладених договорів повинно було здійснити ТДВ СК Глобал Гарант на користь ТОВ Фін і Ком (Страхувальника) і ОСОБА_1 (Вигодонабувача).

Оскільки укладені договори страхування є двосторонніми, отримання згоди від Вигодонабувача для їх укладення законом не передбачена, тому і страхову послугу за ними може отримати у даному випадку тільки ТОВ Фін і Ком , а Вигодонабувач не набуває прав та обов'язків Страхувальника, а лише може отримати право на частку страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

Відповідно до статті 16 Закону України Про страхування (далі - Закон № 85/96) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 24 Закону № 85/96 визначено, що ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди. Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.

Отже, твердження контролюючого органу, що ТОВ Фін і Ком перераховувало страхові платежі замість ОСОБА_1 не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 послуг зі страхування не замовляв, тому і не отримував додаткового блага у вигляді страхової послуги від ТДВ СК Глобал Гарант у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності з передачі власного майна в оренду.

Крім того, відповідно до підпункту 141.1.1 Податкового кодексу України страховики зобов'язані сплачувати податок на прибуток за базовою (основною) ставкою податку, яка становить 18% і визначається за правилами бухгалтерського обліку з урахуванням коригувань на податкові різниці, а також податок на дохід: - 3% за договорами страхування від об'єкта оподаткування, що визначається у підпункті 141.1.2 Податкового кодексу України, та 0% за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування, договорами страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорами страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52 1 , 14.1.52. 2 і14.1.116 Податкового кодексу України, що визначається на основі нарахованих страхових премій.

Таким чином, оскільки страхові виплати за договорами Страховиком не проводилися, податки з отриманих страхових платежів були сплачені Страховиком, і їх сплата повторно призвела б до подвійного оподаткування.

Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 не отримував додаткових благ у розумінні Податкового кодексу України, оскільки оплата за договорами страхування мала виключно цільове призначення, відповідно такі кошти не є доходом фізичної особи - власника орендованих приміщень, а тому не мають обкладатися податком з доходів фізичних осіб.

Твердження відповідача про те, що відповідно до пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, не може застосовуватися до позивача, оскільки ОСОБА_1 не є стороною укладених договорів страхування, тому визначення вартості отриманих ним безоплатних страхових послуг на підставі договорів між третіми особами є безпідставним.

Крім того, відповідач помилково застосовує до позивача статус податкового агента і не зазначає у висновках Акту, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що має суттєве значення для фактичних обставин справи. Оскільки договори оренди нерухомого майна укладені позивачем з фізичною особою-підприємцем, то до зазначених правовідносин застосовується пункт 177.8 статті 177 Податкового кодексу України, відповідно до якого під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або само зайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно пункту 14.1.180 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом ІV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом ІV цього Кодексу.

Оскільки ТОВ Фін і Ком має господарські відносини з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, тов. силу Закону не має статусу податкового агента, та не має нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

Оскільки відповідач помилково відніс ТОВ Фін і Ком до податкових агентів, наслідком цього стало прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, проаналізувавши надані до матеріалів справи докази та доводи сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та неправомірність висновків контролюючого органу під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9, статей 73, 74, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, із системного аналізу вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з доводів, наведених позивачем в адміністративному позові та наявних і достатніх доказів у справі. Судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 15 вересня 2017 року винесені на підставі помилкових висновків Акту від 16 серпня 2017 року № 303/1-26-15-14-03-03/25642662.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1694140302 та № 1693140302 від 15 вересня 2017 року.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФІН і КОМ , код ЄДРПОУ 25642662 (01054, місто Київ, вулиця О.Гончара, 24, літ Б) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, код ЄДРПОУ 39439980 (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, 33/19) суму сплачених судових витрат у розмірі 12 577,12 гривень (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім грн. 12 коп).

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда