Рішення

від 10.05.2018 по справі 905/82/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.05.2018 Справа № 905/82/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С. , при секретарі судового засідання Грабчаку Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «БАВАРІЯ-СЕРВІС» (87516, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Волгодонська, 1, код ЄДРПОУ 31054370)

до відповідача : Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 33852448)

про стягнення 580 586 грн. 00 коп., -

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 4/18 від 12.03.2018р.

від відповідача: не з'явився.

Розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 222 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.05.2018р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «БАВАРІЯ-СЕРВІС» , м.Маріуполь, Донецька область звернувся до Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 580 586 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позивач з квітня 2014р. по травень 2016р. сплачував орендну плату за користування земельними ділянками за договорами оренди земельної ділянки від 03.09.2014р., від 30.06.2009р. та від 10.08.2006р., тобто під час звільнення від її сплати на підставі Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , внаслідок чого виникла переплата в розмірі 580 586 грн. 00 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача як безпідставно отримані доходи.

Нормативно свої вимоги обґрунтовує ст. 1, 4, 6, 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 21.02.2018р. господарським судом Донецької області відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено на 20.03.2018р.

Ухвалою суду від 20.03.2018р. господарським судом Донецької області продовжено строк розгляду справи на стадії підготовчого провадження з ініціативи суду на тридцять днів до 23.05.2018р. та відкладено підготовче судове засідання на 26.04.2018р.

Ухвалою суду від 26.04.2018р. закрито підготовче провадження у справі №905/82/18 та призначено розгляд справи по суті на 10.05.2018р.

Представник позивача в судове засідання з'явився. 20.03.2018р. на адресу господарського суду Донецької області від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив визнати поважною причину пропущення строку позовної давності та відповідно до ст. 119 ГПК поновити його. 24.04.2018р. на адресу господарського суду Донецької області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній наполягав на задоволенні позовних вимог, оскільки, на його думку, посилання відповідача на Податковий кодекс є неправомірним, через те, що податкове законодавство не має жодного відношення до предмету позову. Так, у позові мова йде про повернення плати за користування землею за договорами оренди, а не про повернення податків.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. 03.04.2018р. на адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. Зокрема, у наданому відзиві посилався на те, що Маріупольська міська рада жодним чином не втручалась та не втручається у господарську діяльність позивача, не зверталась до нього з претензіями щодо необхідності сплати орендної плати, а позивачем самостійно вносилась орендна плата за користування земельною ділянкою.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.08.2006р. між Маріупольською міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАВАРІЯ-СЕРВІС» (далі - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір 1), відповідно до п. 1 якого орендодавець надає згідно до рішення Маріупольської міської ради від 27.06.2006р. № 5/3-224, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться: по вул. Азовстальській, 8 (вісім) а в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

В оренду передається земельна ділянка площею: 0,0534 га (п. 2 договору 1).

Відповідно до п. 3 договору 1 на земельній ділянці буде знаходитися об'єкт нерухомого майна: магазин-автосалон.

Згідно п. 6 договору 1 договір укладено на 10 (десять) років (до 27.06.2016 року).

Відповідно до п. 10 договору 1 орендна плата за землю (платіж) встановлюється у розмірі 2% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: № 33217812600054 код 13050200, одержувач - Маріупольська міська рада, УДК у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 24164947 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

Орендна плата за землю вноситься за базовий податковий (звітний) період щомісячно протягом календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п. 11 договору 1).

Згідно п. 18 договору 1 земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для торгівлі автомобілями (будівництво та послідуюча експлуатація магазину-автосалону).

Відповідно до п. 48 договору 1 цей договір набуває чинності на підставі ст. 18 Закону України Про оренду землі після його підписання сторонами та державної реєстрації у Маріупольському міському відділі ДРФ ДП ЦДЗК .

Зазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень та зареєстрований у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 18.08.2006р. № 04.06.162.00234.

Також вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 10.08.2006р. та зареєстровано в реєстрі за № 2594.

30.06.2009р. між Маріупольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАВАРІЯ-СЕРВІС» було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір 2), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, згідно до рішення Маріупольської міської ради від 23.12.2008р. № 5/26-4763 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться по вулиці Волгодонській, 1 (в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

В оренду передається земельна ділянка площею 0,5430га (п. 2.1. договору 2).

Відповідно до п. 3.1. договору 2 договір укладено терміном на 10 (десять) років (до двадцять третього грудня дві тисячі вісімнадцятого року).

Згідно п. 4.3. договору 2 орендна плата за землю (платіж), згідно вищевказаних рішень, сплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 4 % від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: № 33214812700054 код 13050200, отримувач - місцевий бюджет Орджонікідзевського району м. Маріуполя, ГУДКУ у Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34686694.

Орендна плата за землю вноситься за базовий податковий (звітний) період щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п. 4.4. договору 2).

Відповідно до п. 5.1. договору 2 земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для технічного обслуговування та ремонту автомобілів (будівництва та подальшого функціонування станції технічного обслуговування автомобілів).

Згідно п. 13.2. договору 2 цей договір набуває чинності на підставі ст. 18 Закону України Про оренду землі після його підписання сторонами та державної реєстрації у Маріупольському міському відділі ДРФ ДП ЦДЗК.

Зазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень та зареєстрований у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 07.07.2009р. № 04.09.162.01291.

Також вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 30.06.2009р. та зареєстровано в реєстрі за № 1122.

03.09.2014р. між Маріупольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «БАВАРІЯ-СЕРВІС» було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір 3), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, згідно до рішення Маріупольської міської ради від 10.07.2014р. № 6/40-4495 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Волгодонська, 1 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя, (кадастровий номер 1412336900:01:006:0023).

В оренду передається земельна ділянка площею 0,2815 га (п. 2.1. договору 3).

Відповідно до п. 3.1. договору 3 договір укладено на 10 (десять) років (з 10.07.2014р. до 10.07.2024р.).

Згідно п. 4.3. договору 3 орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: № 33214812700054 код 13050200, отримувач - ОСОБА_1. УК/Орджонікідзевський район, код ЄДРПОУ 37989721, банк Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, МФО 834016.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за ново відведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 4.4. договору 3).

Відповідно до п. 5.1. договору 3 земельні ділянки передаються в оренду з метою та за цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (функціонування станції технічного обслуговування автомобілів).

Згідно п. 14.2. договору 3 цей договір набуває чинності відповідно до ст. 3,4, 5 Закону України Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Присутній в судовому засіданні представник позивача не надав суду для огляду оригінал договору оренди земельної ділянки від 03.09.2014р. з відміткою про його державну реєстрацію.

Як зазначає позивач, на виконання вищевказаних договорів оренди він перерахував:

1) за договором від 10.08.2006р. з квітня 2014р. по травень 2016р. 36741 грн. 00 коп.;

2) за договором від 30.06.2009р. з квітня 2014р. по травень 2016р. 375484 грн. 00 коп.;

3) за договором від 03.09.2014р. з квітня 2014р. по травень 2016р. 193 683 грн. 00 коп.

Докази перерахування вказаних грошових коштів наявні в матеріалах справи (а.с. 12-37).

Як вбачається з матеріалів справи, заявою від 23.02.2017р. директор ТОВ «БАВАРІЯ-СЕРВІС» звернувся до Маріупольської міської ради, в якій просив перевести переплачену суму на оплату за оренду земельних ділянок, переданих за договорами оренди від 10.08.2006р., від 30.06.2009р. та від 03.09.2014р., на наступний час дії вказаних договорів, звільнивши підприємство від плати за оренду земельних ділянок до погашення переплачених коштів в сумі 613 789 грн. 00 коп.

Зазначена заява мотивована тим, що починаючи з 14 квітня 2014 року по травень 2016р. на ТОВ «БАВАРІЯ-СЕРВІС» поширювалася пільга щодо звільнення від сплати орендної плати за користування земельними ділянками відповідно до Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції .

Листом № 31.6.2-4725-07 від 22.03.2017р. Виконавчий комітет Маріупольської міської ради повідомив заявника, що оскільки м. Маріуполь, відповідно до діючого законодавства не включено до списку населених пунктів, які відносяться до окупованих територій та/або територій населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, тому від орендної плати за земельні ділянки користувачі земельних ділянок не звільняються. Також у вказаному листі зазначено, що згідно роз'яснень Державної фіскальної служби України (листи від 18.06.2015р. № 5837/М/99-99-17-02-02-14; від 30.11.2015р. №255565/6/99-99-15-03-02-15) та Міністерства фінансів України (лист від 30.12.2015р. №31-05120-14-21/39905) питання оподаткування регулюються тільки Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про внесення змін до цього кодексу.

Посилаючись на те, що відмова відповідача від повернення грошових коштів, сплачених позивачем за оренду земельних ділянок за період з 14 квітня 2014 року по травень 2016р., в який підприємство відповідно до приписів чинного законодавство було звільнено від її сплати, є неправомірною, позивач звернувся із розглядуваним позовом до господарського суду Донецької області.

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд вважає необхідним зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.

Суд зауважує, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього ж закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Зважаючи на наведені положення законодавства та наведені вище положення укладеного між сторонами договору оренди землі, суд дійшов висновку, що між сторонами наявні саме правовідносини щодо оренди землі, який регулює строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, а тому до цього договору в повній мірі застосовані положення Закону України «Про оренду землі» та іншого законодавства, яке регулює земельні відносини в Україні.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, орендна плата за землю має сплачуватися своєчасно та в повному обсязі, згідно з умовами укладеного договору оренди землі.

Разом із тим, Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно ст. 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (в редакції від 02.09.2014): під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Пунктом 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014р. №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» , відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014 року.

Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014р. визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Закріплене в ст.4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» право суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція не може бути ілюзорним та носити декларативний характер. У розумінні положень ст. 58 Конституції України приписи ст. 6 означеного закону відносно звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності з 14 квітня 2014 року мають ретроспективну дію для розглядуваних правовідносин та не містять жодних виключень щодо їх незастосування.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014р. був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Маріуполь, де знаходяться орендовані земельні ділянки та проводить свою господарську діяльність позивач.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого також включено м. Маріуполь, де проводить свою господарську діяльність позивач. Визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» ; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053» .

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» № 1365-VIII від 17.05.2016, який набрав чинності 08.06.2016р., внесено зміни до статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та викладено в такій редакції: «Звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону» .

Згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, серед яких відсутнє м. Маріуполь.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

З урахуванням вищевикладеного, вбачається правомірним твердження позивача про відсутність обов'язку щодо сплати орендної плати за період з 14.04.2014р. по травень 2016р.

Поряд з цим, господарський суд не погоджується з посиланням позивача на обов'язок відповідача повернути сплачені на його користь грошові кошти у сумі 580 586 грн. 00 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Оскільки кошти в розмірі 580 586 грн. 00 набуто відповідачем за наявності правової підстави (укладених договорів оренди земельних ділянок від 10.08.2006р., від 30.06.2009р. та від 03.09.2014р.), тому їх не може бути витребувано в порядку статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України (постанова від 25.02.2015 у справі N 910/1913/14).

У разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має право сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

Згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 18.20.2012р. у справі N 6/5005/3915/2012).

Відповідно до підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання - є суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно пп.17.1.10 п.17.1 ст.17 Податкового Кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань передбачені статтею 43 Податкового кодексу України.

Статтею 43 Податкового кодексу України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Згідно приписів п. 87.1. ст. 87 Податкового Кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є, зокрема, суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена, зокрема, за рахунок помилково надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, яким встановлені аналогічні вимоги, що і в Податковому кодексі України.

Отже, чинним законодавством чітко визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/ надмірно сплачених до бюджету. Основною умовою повернення коштів, є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Водночас , необхідне зазначити, що вищенаведеними правовими нормами передбачено обов'язок податкового, митного органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Отже, на контролюючий орган покладено обов'язок у визначений строк підготувати висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, який відповідно здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03.06.2014 р. у справі № 21-161а14.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачувалася орендна плата за користування земельною ділянкою за період з 14.04.2014р. по травень 2016р., тобто під час, коли він був звільнений від її сплати згідно приписів чинного законодавства. Зазначений факт не спростовується ані позивачем, ані відповідачем. Разом із тим позивачем не подавалася заява до контролюючого органу для здійснення відповідного заліку чи повернення орендної плати, сплаченої за вказаний період.

Згідно п. 38 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення), що розташовані на території населених пунктів на лінії зіткнення та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269 - 289 цього Кодексу за земельні ділянки , розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку, не спрямовуються на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших податків, зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов'язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 цього Кодексу, крім сум надміру сплачених податкових зобов'язань платників податків, які припиняють свою діяльність.

Суд зауважує, що з підпункту 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України в редакції Закону України від 21.12.2016 №1797-УІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні, на який відповідач посилається як на підставу відсутності у позивача переплати за користування спірними земельними ділянками, не вбачається можливості його двоякого трактування та ним прямо передбачено протилежне, викладеному позивачем, а саме: "Не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію.".

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269 - 289 цього Кодексу вважаються надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями та підлягають поверненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.02.2018р. по справі № 812/368/17.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 11, 526, 530, 629, 1212 Цивільного кодексу України; ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 14, 17, 43, 87, 102, 269-289 Податкового кодексу України, ст. 301 Митного кодексу України, ст.ст. 1, 13, 21, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» , ст. ст. 1, 4, 6, 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , ст. 58 Конституції України, ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БАВАРІЯ-СЕРВІС» , м. Маріуполь, Донецька область до Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 580 586 грн. 00 коп. - відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 10.05.2018р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.05.2018р.

Суддя Ю.С. Мельниченко