Постанова

від 07.05.2018 по справі 910/23054/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2018 р. Справа№ 910/23054/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши матеріали апеляційної скарги (вх. №09.1-04.1/1865/18 від 29.03.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018

у справі №910/23054/17 (суддя - Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІМ КОНТРОЛ ІНЖИНІРИНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК"

про стягнення 354 250,92 грн

за участю представників учасників справи:

від позивача - Огулькова А.М. довіреність б/н від 02.05.2018

від відповідача - Кутовий Я.А. довіреність б/н від 22.01.2018

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТІМ КОНТРОЛ ІНЖИНІРИНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" про стягнення 270 530,12 грн основного боргу - заборгованості за поставлений товар за видатковими накладними № 38 від 20.06.2017 та № 49 від 25.07.2017 згідно договору поставки №16/05/2017-1 від 16.05.2017; 27 053,01 грн перерахування суми боргу внаслідок зростання курсу євро до гривні, 37 733,86 грн пені, 14 495,85 грн інфляційних втрат, 4 438,08 грн 3% річних, з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІМ КОНТРОЛ ІНЖИНІРИНГ" 33395 грн 53 коп пені, 14 162 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 3 988 грн. 82 коп. 3% річних, 4 831 грн. 16 коп. судового збору, 7 273 грн. 42 коп. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. ст. 11, 525, 526, 610, 625, 692, 693, 712 ЦК України та встановлення обставин неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати вартості отриманого товару, дійшов висновку про правомірність позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій частково. Крім того, в порядку ст. 129 ГПК України місцевим господарським судом розподілено судові витрати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК", 19.03.2018 подав апеляційну скаргу (вх. №09.1-04.1/1865/18 від 29.03.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 у справі №910/23054/17 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІМ КОНТРОЛ ІНЖИНІРИНГ" 33 395 грн 53 коп. пені, 14 162 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 3988 грн. 82 коп. 3% річних, 4831 грн. 16 коп. судового збору, 7273 грн. 42 коп. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному дослідженні усіх фактичних обставин справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що оскільки видаткові накладні № 38 від 20.06.2017 та № 49 від 25.07.2017 направлялись поштою окремо від товару, останній не міг бути поставлений відповідачу 20.06.2017 та 25.07.2017. За доводами апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач згідно умов договору несе відповідальність лише за несвоєчасну оплату рахунку, який позивачем не надавався. Також, апелянт вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції положенням ч. 4 ст. 129 ГПК України в частині розподілення судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 у справі №910/23054/17 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я., відкрито апеляційне провадження. В порядку підготовки справи до розгляду позивачу був наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень.

Позивач не скористався наданим йому процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу ТОВ ЛІМІК .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 справу призначено до розгляду на 07.05.2018.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.05.2018 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

16.05.2017 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "СТІМ КОНТРОЛ ІНЖИНІРИНГ" (постачальник за умовами договору) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" (покупець за умовами договору) був укладений договір поставки № 16/05/2017-1 (далі - Договір), згідно пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача Товар відповідно до Специфікацій, які є невід'ємними додатками до цього договору, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього грошову суму визначену цим договором.

Відповідно до Специфікації № 1 визначено найменування, кількість товару, ціна за 1 шт. у гривнях та зазначено, що загальна сума Специфікації до договору складає 826 493,12 грн. Строк поставки складає 8 календарних тижнів з моменту проведення передоплати за товар покупцем.

За умовами п.1.3 договору, найменування, одиниця виміру, кількість Товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються Специфікацією, що є невід'ємним Додатком до цього Договору (Додаток 1) та видатковими накладними.

Згідно пункту 2.1 договору, загальна вартість товару за цим договором становить 31 388,36 євро, з врахуванням ПДВ, що в гривневому еквіваленті складає 911 926,02 грн. в т.ч. 20% ПДВ. Вартість Товару в євро не підлягає зміні.

Загальна вартість Товару розраховано згідно курсу УМВБ гривні до євро встановленого на дату яка передувала даті укладення цього Договору (15.05.2017 року на год. 1 євро = 29,0530 грн). Гривневий еквівалент загальної вартості Товару по даному договору підлягає перерахуванню у випадку зміни (зростання/зменшення) УМВБ курсу /гривня більш ніж на 2%, на день оплати рахунку. Курс валюти підтверджується даними на сайті httр://minfin.com.ua (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п.3.2 Договору, постачальник постачає покупцю товар на умовах DDP - у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору, на склад покупця.

Згідно з п. 3.3 Договору пунктом поставки є склад покупця: 42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Кеніга, буд. 1-А.

В пункті 2.2. Договору сторонами узгоджено, що оплата здійснюється у національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, у наступному порядку:

- Перший платіж: передплата в розмірі 50% від загальної вартості Товару, а саме 455 963,00 грн., що є еквівалентом 15 694,18 євро з ПДВ, Покупець сплачує протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання Договору та отримання від Постачальника рахунку-фактури (п.2.2.1);

- Другий платіж: 30% від загальної вартості Товару, а саме 273 577,82 грн., що є еквівалентним 9 416,51 євро з ПДВ, Покупець сплачує протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання повідомлення що Товар знаходиться на митному оформленні на території України (п.2.2.2);

- Третій платіж: 20% від загальної вартості Товару, а саме 182 385,20 грн., що є еквівалентним 6 277,67 євро з ПДВ, Покупець сплачує протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту відвантаження Продавцем Товару Покупцеві (п.2.2.3).

Оскільки відповідач у встановлені договором строки оплату вартості поставленого товару згідно видаткових накладних № 38 від 20.06.2017 на суму 538 241,23 грн, № 49 від 25.07.2017 на суму 288 251,89 грн та умов договору не здійснив, позивач звернувся з даним позовом про стягнення 270 530,12 грн основного боргу; 27 053,01 грн перерахування суми боргу внаслідок зростання курсу євро до гривні, 37 733,86 грн пені, 14 495,85 грн інфляційних втрат, 4 438,08 грн 3% річних.

Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п.п. 3.7, 3.8 Договору сторонами узгоджено, що датою передачі вважається дата одержання товару на складі покупця, зазначеного у п.3.3 Договору. Передача товару оформляється видатковими накладними , які підписуються уповноваженими представниками сторін.

В підтвердження обставин передачі товару відповідачу в матеріалах справи містяться видаткові накладні № 38 від 20.06.2017 на суму 538 241,23 грн та № 49 від 25.07.2017 на суму 288 251,89 грн, які підписані, зокрема, директором відповідача та скріплені печатками підприємства. Іншої дати ніж 20 червня 2017 та 25 липня 2017, відповідно, вказані документи не містять.

Обставини щодо підписання та скріплення печатками видаткових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІМІК" не заперечуються та належними доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України не спростовано.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що видаткові накладні відповідають умовам укладеного договору, мають всі необхідні реквізити та дозволяють достовірно ідентифікувати відповідача як особу, що отримала товар за вказаними накладними, встановити факт поставки, її обсяг та ціну.

Дослідження наявних в матеріалах справи доказів дає підстави для висновку, що місцевим господарським судом вірно зазначено, що підписання покупцем вищенаведених накладних, які в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є первинним обліковим документом, і відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 цього Закону, фіксує факт здійснення господарської операції. А відтак, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар протягом п'яти банківських днів з моменту відвантаження (п. 2.2.3 Договору), тобто, саме з дати складання видаткових накладних обчислюється момент виконання обов'язку продавця передати товар - з 20 червня 2017 та 25 липня 2017.

Водночас, апеляційна інстанція відзначає, що відповідачем в порядку ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України належними і допустимими доказами не доведено обставин отримання товару в інші ніж зазначено у видаткових накладних дати, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Поданий скаржником в суді апеляційної інстанції витяг з сервіс-пошуку Нової пошти не дає можливості достеменно встановити надіслання позивачем товару саме за умовами договору поставки № 16/05/2017-1 від 16.05.2017, а тому не може бути прийнятий судом як достатній доказ в розумінні приписів ст. 79 ГПК України для скасування оскаржуваного рішення згідно п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України. Крім того, апелянтом в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України не було обґрунтовано неможливості подання таких доказів в суді першої інстанції, що є окремою підставою неприйняття такого документа.

Поряд з цим, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що за змістом ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, які входять до предмета доказування.

Відповідач, звертаючись з апеляційною скаргою, наполягає на тому, що в порушення умов договору товар був поставлений на відділення ТОВ Нова Пошта № 1, Сумська область, м. Тростянець, а тому видаткові накладні не є належними доказами поставлення товару на адресу складу ТОВ ЛІМІК .

Вказані доводи відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки факт надсилання товару на іншу, ніж визначена в договорі адресу та, відповідно, і прийняття його відповідачем, не спростовує обставин неналежного виконання ТОВ ЛІМІК договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості отриманого товару. Крім того, як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю оплатив отриманий товар лише 27 грудня 2017, тобто під час вирішення справи в суді (платіжне доручення № 2529 від 27.12.2017).

Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення апелянт посилається на те, що позивачем в порушення умов договору не було надано супровідні документи: рахунок-фактура, сертифікати відповідності, технічна документація, тощо.

Відповідно до ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки доказів повернення відповідачем товару та відмови останнього від договору поставки матеріали справи не містять, ТОВ "ЛІМІК" не може бути звільнене від обов'язку належного виконання договірних зобов'язань. Доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до умов договору останній платіж за отриманий товар покупець сплачує протягом п'яти банківських днів з моменту відвантаження продавцем товару покупцеві (п.2.2.3).

Оскільки відповідачем обставини отримання товару не оспорюються, а факт його отримання в інші дати, ніж визначено первинними бухгалтерськими документами, не спростовано, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що строк оплати товару, поставленого за видатковими накладними № 38 від 20.06.2017 та № 49 від 25.07.2017 є таким що настав 28.06.2017 та 02.08.2017, відповідно.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За несвоєчасну оплату рахунку покупець виплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (п. 10.4 Договору).

Оскільки відповідач обов'язку по оплаті вартості отриманого товару належним чином не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Київський апеляційний господарський суд за результатами перевірки правильності нарахування позивачем пені встановив правомірність висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в сумі 33 395,53 грн за період з 28.06.2017 по 13.12.2017 з урахуванням збільшення розміру заборгованості на суму поставки згідно видаткової накладної № 49 від 25.07.2017 та часткової оплати згідно платіжного доручення № 1930 від 03.11.2017.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача пені у зв'язку з неотримання ним рахунку-фактури суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки виходячи із загальних принципів цивільного законодавства пеня, як вид цивільно-правової відповідальності, застосовується у зв'язку з неналежним виконання договірних зобов'язання, а не за неоплату рахунку-фактури. Тобто, нарахування пені не може бути поставлено в залежність від факту неотримання боржником рахунку-фактури.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що рахунок-фактура є лише документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти, суму, що підлягає оплаті, період оплати, відтак ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України, та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України.

Положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатами перевірки вірності розрахунку сум, заявлених позивачем на підставі ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду часткове задоволення позову та стягнення 14 162,71 грн. інфляційних та 3988,82 грн. 3% річних як таким, що був зроблений на підставі повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо доводів апелянта про невірний розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки заявлена до стягнення позивачем оплата отриманого товару здійснена відповідачем під час вирішення справи у суді, Господарським судом міста Києва правомірно в цій частині покладено судові витрати на ТОВ ЛІМІК , що узгоджується з приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України. Доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. У зв'язку з цим, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІМІК є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Підстав для скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІМІК на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 у справі № 910/23054/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2018 у справі № 910/23054/17 залишити без змін.

3. Справу № 910/23054/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 14.05.2018