Рішення

від 26.04.2018 по справі 911/3338/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3338/17

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю LTD BENE GROUP , м.Тбілісі Грузія

до Фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича, м.Перяслав-Хмельницький Київської області

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Заготсервіс , смт Підволочиськ Підволочиського району Тернопільської області

про стягнення заборгованості

У засіданні суду приймають участь:

представник позивача: Іванова Н.М. (договір №03/08-17-2 від 03.08.2017);

відповідач: не з'явився;

представник відповідача: Ржанов О.Д. (довіреність б/н від 16.01.2018);

представник третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю LTD BENE GROUP (далі - позивач, ТОВ LTD BENE GROUP ) звернулось до Господарського суду Київської області (далі - суд) із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича (далі - відповідач, ФОП Володько М.М.) про стягнення з останнього 2 321 176,34грн. Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 191-192 Митного кодексу України (далі - МК України), ст.ст. 313-315 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, та вказує на неналежне виконання ФОП Володьком М.М. умов договору №12/09 від 01.09.2016 в частині перевезення вантажу.

Ухвалою суду від 15.11.2017 порушено провадження у справі та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору, зобов'язано сторін надати відповідні докази.

Разом із позовною заявою позивачем також подано суду клопотання про забезпечення позову у задоволенні якого судом було відмовлено, про що винесено відповідну ухвалу від 15.11.2017.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції чинній до 15.12.2017, розгляд справи відкладався.

Разом з цим, 15.12.2017 набрали чинності зміни до ГПК України, внесені Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VIII від 13.10.2017, відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним, судом постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, на стадії - підготовче провадження, про що винесено відповідну ухвалу від 18.12.2017.

На підставі ст.183 ГПК України підготовче засідання неодноразово відкладалося та у ньому оголошувалась перерва.

Ухвалою суду від 24.01.2018 на підставі ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Заготсервіс (далі - третя особа, ТОВ Заготсервіс ).

Під час підготовчого засідання 19.02.2018 протокольною ухвалою суду постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів (протокол судового засідання від 19.02.2018).

14.03.2018 до суду звернувся представник відповідача із заявою про призначення почеркознавчої експертизи у справі №911/3338/17 (т. 2 а.с. 31-32). Указане клопотання обґрунтоване тим, що ані договір №12/09 від 01.09.2016 ані заявка №12/09/16 від 12.09.2016 не були підписані ФОП Володьком М.М. Вважає, що зазначена обставина є суттєвою для вирішення даного спору по суті.

Розглянувши заявлене клопотання та наявні матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема, для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Як зазначено у абз.2 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Так, проведення почеркознавчої експертизи здійснюється з урахуванням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5).

Відповідно до пп. 1.1 п. 1 зазначених Рекомендацій, основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надано суду копії договору №12/09 від 01.09.2016 та копію заявки №12/09/16 від 12.09.2016.

Проте, як зазначає позивач, у останнього відсутня можливість надати суду оригінали вищевказаних документів. Ураховуючи зазначене та те, що для проведення відповідної експертизи необхідні лише оригінали відповідних документів, судом було відмовлено у задоволенні відповідного клопотання, у зв'язку із недоцільність проведення зазначеної експертизи (протокольна ухвалу від 19.03.2018).

Водночас, за результатами підготовчого засідання 19.03.2018 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 16.04.2018.

На підставі ст. 216 ГПК України, у судовому засіданні було оголошено перерву до 26.04.2018.

Під час судового засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (т. 1 а.с. 208-214), зокрема, зазначив, що договір №12/09 від 01.09.2016 та заявка №12/09/16 від 12.09.2016 не були підписані ФОП Володьком М.М. Вважає, що взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення товару лише на підставі транспортної накладної CMR №0839262 та митної декларації форми МД-2 серія ЕК10АА, та відповідно до даних документів було обумовлено вид вантажу - морожене м'ясо у кількості 20 485кг, пункт доставки м.Тбілісі Грузія. Зазначає, що 13.09.2016 водій ОСОБА_4 потрапив у ДТП, внаслідок якого було пошкоджено вантажний відсік напівпричепа рефрижератора, та стало неможливим подальше виконання умов договору перевезення вантажу. У зв'язку із зазначеною обставиною, товар було перевантажено у інший автомобіль НОМЕР_1 та доставлено до місця завантаження, а саме, до ТОВ Заготсервіс . Указує, що через відмову керівництва ТОВ Заготсервіс допустити вказаний автомобіль на територію підприємства для виготовлення нових документів для перетину державного кордону, відповідач 4 тижні тримав вантаж в рефрижераторній установці з підтримкою необхідного температурного режиму на території біля підприємства. Стверджує, що 22.10.2016 вантаж, за усним розпорядження директора ТОВ Заготсервіс було перевантажено до холодильного складу підприємства, проте, жодних документів щодо зазначеної обставини директор ТОВ Заготсервіс відповідачеві не надав. Зазначає, що позивача було повідомлено про усі вказані обставини, однак, останній не вжив заходів для подальшого переоформлення документів необхідних для перетину відповідачем митного контролю. Стверджує, що узгоджений термін доставки становить 10-12 днів з моменту завантаження, тобто, кінцевим днем доставки є 24.09.2016, а відтак строк позовної давності минув ще 25.09.2017. За таких обставин просить суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання представник ТОВ Заготсервіс не з'явився, проте, подав до суду письмові пояснення (т. 1 а.с. 268-269) у яких просив, зокрема, здійснювати розгляд даної справи без його участі. Вказане клопотання суд, з урахуванням положень ст. 42 ГПК України, визнав за можливе задовольнити. Крім того, у зазначених письмових поясненнях представник третьої особи зазначив, що вантаж - м'ясо заморожене у кількості 20 тонн було відвантажено 12.09.2016. При цьому товар було замитнено та передано перевізнику, а саме, ФОП Володьку М.М. (по дорученню водію ОСОБА_4). Зазначає, що за даними Головного управління Національної поліції у Вінницькій області 13.09.2016 відбулось ДТП, в результаті якої продукція, що перевозилась відповідачем була пошкоджена та не перетнула кордон України. Вказує, що відповідна продукція до третьої особи не поверталась, а автомобіль IVECO не перетинав пропускний пункт ТОВ Заготсервіс . Зазначає, що вказаний автомобіль декілька тижнів знаходився опломбований на стоянці поза межами території ТОВ Заготсервіс . Ураховуючи дані обставини, проти позову не заперечує.

На підставі ст.233 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

05.08.2016 між ТОВ Заготсервіс (продавець) та ТОВ G&А Group (покупець) укладено контракт №05/08/2016 (далі - Контракт №05/08/2016, т.1 а.с. 48-49) відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити наступну продукцію: заморожене м'ясо, далі іменується продукція. Поставка продукції здійснюється окремими партіями відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного контракту.

Даний контракт вступає в силу з моменту підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.5 Контракту №05/08/2016).

Відповідно до специфікації №16 від 07.09.2016, продавець повинен поставити покупцю м'ясо морожене вагою 20 000кг та вартістю 47 700,00доларів США (т. 1 а.с. 83).

У подальшому, 21.11.2015 між ТОВ G&A Logistics service (експедитор) та ТОВ G&А Group (замовник) укладено генеральний договір про експедирування вантажу №21/11/2015 (далі - Договір №21/11/2015, т.1 а.с. 56-59), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору являється організація перевезення вантажу (контейнерною, автомобільною, залізно-дорожньою, повітряною і т.п.) експедитором від імені та за завданням замовника.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом 1 року. В тому випадку, якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору, сторони в письмовому вигляді не заявлять про намір припинити договір, він автоматично буде пролонгований на наступний 1 рік (п. 9.1 Договору №21/11/2015).

01.09.2016 між ТОВ LTD Kairos Logistcs (перевізник) та ТОВ G&A Logistics service (замовник) укладено договір автомобільного перевезення №01/09/16-1 (далі - Договір №01/09/16-1, т. 1 а.с. 65-68), відповідно до п. 1.1 якого, у відповідності з даним договором перевізник зобов'язується за рахунок замовника здійснити дії, пов'язані з перевезенням порученого йому замовником вантажу, а замовник зобов'язаний оплатити йому договірну винагороду.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (п. 8.1 Договору №01/09/-1).

04.01.2016 між ТОВ LTD Kairos Logistcs (замовник) та ТОВ LTD BENE GROUP (виконавець) укладено договір №1/04-01-2016 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - Договір №1/04-01-2016, т. 1 а.с. 69-73), відповідно до п. 1.1 якого даний Договір регулює взаємовідносини сторін при здійсненні виконавцем перевезення вантажів по транспортним заявкам на виконання або організацію перевезення вантажів замовника в міжнародних сполученнях за договірну оплату.

Даний Договір вступає в силу після його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016, після чого буде автоматично пролонгований із року в рік, якщо одна із сторін не заявить про намір припинити його дію за 30 днів до дати закінчення дії даного Договору (п. 8.8 Договору №1/04-01-2016).

У свою чергу позивачем надано суду примірник Договору №12/09 від 01.09.2016 (далі - Договір №12/09, т. 1 а.с. 74-75) та заявку №12/09/16 від 12.09.2016 (далі - заявка №12/09/16, т. 1 а.с. 82), із змісту яких вбачається, що ФОП Володько М.М. є виконавцем та ТОВ LTD BENE GROUP є замовником послуг міжнародного перевезення. За вказаним Договором №12/09, відповідно до п. 1.1, даний Договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають при організації та виконанні перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами, та розрахунки за ці перевезення між замовником з однієї сторони та виконавцем з іншої сторони.

Замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання від імені та за рахунок замовника організувати перевезення вантажу замовника та здійснити розрахунок з транспортними організаціями за перевезення вантажів замовника (п. 1.2 Договору №12/09).

Замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання протягом строку дії Договору здійснювати від імені та за рахунок замовника організацію транспортно-експедиційного обслуговування вантажів (п. 1.3 Договору №12/09).

Пунктами 3.1, 3.2 Договору №12/09 визначено, що замовник напередодні дати загрузки, але не менш ніж за 24 години, направляє (можливо по факсу) виконавцю заявку, засвідчену печаткою замовника, з зазначенням необхідних даних для здійснення перевезення (маршрут, кількість автомобілів, найменування вантажу, вага, об'єм, дата та час загрузки, адреса загрузки і вигризки, митне оформлення, фірма відправника та отримувача, контактні особи та контактні телефони осіб, відповідальних за погрузну і вигризку, митний кордон, строк доставки, вартість послуг, умови та строки оплати). Виконавець направляє замовнику заявку підтверджену своєю печаткою.

Згідно п. 5.1 Договору №12/09, у відповідності із ст. 1 даного Договору, виконавець приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення подачі транспортного засобу під загрузку за договірними між сторонами строками, в технічно справному стані. Транспортні засоби повинні бути забезпечені усіма документами, необхідними для виконання перевезення. Подача автомобілів, непридатних для виконання перевезень, ототожнюється із не подачею транспортних засобів.

Пунктом 7.1 Договору №12/09 передбачено, що кожна із сторін несе повну матеріальну відповідальність один перед одним у розмірі нанесених збитків.

Договір укладений шляхом факсимільного зв'язку (при наявності круглої печатки та підпису керівника на кожній сторінці) має юридичну силу оригіналу (п. 10.6 Договору №12/09).

Як зазначає позивач, замовником було надано виконавцю заявку №12/09/16 від 12.09.2016 на перевезення вантажу, із змісту якої вбачається, що виконавець зобов'язується здійснити перевезення вантажу, а саме, м'ясо вагою до 22 тонн до м.Тбілісі Грузія, протягом 10-12 днів (т. 1 а.с. 82).

12.09.2016 відповідач прибувши на місце завантаження вантажу до ТОВ Заготсервіс , отримав вантаж - морожене м'ясо, вагою 20 000кг, вартістю 47 700,00 доларів США, що підтверджується митною накладною форми МД-2 та транспортою накладною CMR №0839262 (т. 1 а.с. 92-93).

У свою чергу, ФОП Володьком М.М. надано водію ОСОБА_4 довіреність на перевезення вказаного вантажу автомобілем DAF НОМЕР_5 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 98).

Так, водій ОСОБА_4 виконуючи покладені на нього повноваження, 13.09.2016 близько 17.00год. керуючи автомобілем DAF НОМЕР_5 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_3, який завантажений м'ясною мороженою продукцією рухаючи по вул. Дмитрівська в с. Селище Тиврівського району не впорався із керуванням, внаслідок чого допустив перекидання даного автомобіля із напівпричепом. Через значні бортових стін рефрижератора продукція, яка перевозилась даним автомобілем, була розсипана по прилеглій території, після чого, указана продукція була перевантажена в автомобіль НОМЕР_2 із напівпричепом рефрижератором д.н.з. НОМЕР_3. Зазначені обставини підтверджуються листом Гніванським відділенням поліції Головного управління нацполіції у Вінницькій області від 14.09.2016 №В/11зі/214-2016 (т.1 а.с. 99).

Як зазначає відповідач, після вказаного ДТП та перевантаження товару, водій ОСОБА_4 доставив його до ТОВ Заготсервіс , який відмовився до пустити автомобіль IVECO на територію підприємства. Указаний автомобіль, як зазначає відповідач, знаходився біля ТОВ Заготсервіс протягом 4 тижнів. Доказів на підтвердження зазначеної обставини суду сторонами надано не було.

У свою чергу, у зв'язку із тим, що водій ОСОБА_4 потрапив у ДТП та вантаж було загружено в інший автомобіль, ФОП Володько М.М. 21.09.2016 проінформував Тернопільську митницю ДФС про вказану обставину. Ураховуючи те, що орган ДФС було проінформовано про ДТП лише 21.09.2016, остання не здійснювала огляд території на якій сталось ДТП. Крім того, у Тернопільській ДФС відсутня інформація про вивезення за межі митної території України відповідного вантажу. Вказане підтверджуються повідомлення Тернопільської митниці ДФС №3318/АДВ/19-70-10 від 18.08.2017 (т. 1 а.с. 122).

Крім того, як стверджує відповідач, водій ОСОБА_4 вигрузив вантаж на ТОВ Заготсервіс , проте, доказів на підтвердження зазначеної обставини суду надано не було.

У зв'язку із тим, що відповідний вантаж не був доставлений ФОП Володьком М.М. до ТОВ G&А Group (м.Тбілісі Грузія), позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 909 ЦК України передбачено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Як зазначалось вище, пп. 10.6 Договору №12/09 визначено, що договір укладений шляхом факсимільного зв'язку (при наявності круглої печатки та підпису керівника на кожній сторінці) має юридичну силу оригіналу (п. 10.6 Договору №12/09).

Так, із змісту наданого позивачем копії Договору №12/09 вбачається, що печатка сторін міститься тільки на останній сторінці відповідного Договору, а не як передбачено його умовами - на кожній сторінці останнього. Водночас, на вказаному Договорі взагалі відсутній підпис відповідача, на що також указує сам ФОП Володько М.М.

Ураховуючи зазначене, у зв'язку із тим, що сторонами не дотримані умови п. 10.6 Договору №12/09 щодо його укладення, то суд дійшов висновку що Договір №12/09 є неукладеним, а тому не може братись судом до уваги.

Разом з цим, у матеріалах справи наявна заявка №12/09/16, яка передбачена п.3.1 Договору №12/09, та яка містить печатки та підписи керівника ТОВ LTD BENE GROUP та ФОП Володька М.М. Проте, як зазначає відповідач, ним не підписувалась зазначена заявка. Водночас, позивач стверджує, що відповідна заявка була укладена між сторонами за допомогою засобів електронного зв'язку (т. 2 а.с. 23-26). З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис (ч. 1 ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Згідно із ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис .

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5 ст. 96 ГПК України).

Так, позивачем надано суду паперову копію заявки №12/09/16. У свою чергу, судом було витребувано у позивача оригінал вказаного документу, який оформлений з урахуванням положень Закону України Про електронний цифровий підпис . Проте, останнім зазначену вимогу суду виконано не було, а відтак відповідна заявка не може братись судом до уваги на підставі положень ч. 5 ст. 96 ГПК України.

Водночас, у матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна CMR №0839262 (т. 2 а.с. 3) та митна накладна форми МД-2 (т. 1 а.с. 92), із змісту яких вбачається, що ФОП Володько М.М. отримав вантаж на його міжнародне перевезення, а саме, морожене м'ясо вагою 20 тонн та вартістю 47 000 доларів США.

Статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність від 01.07.2004 №1955-ІV встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами, зокрема, є міжнародна автомобільна накладна (CMR).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було прийнято вантаж для його перевезення, що у свою чергу також підтверджено ФОП Володьком М.М. у відзиві та під час судового засідання. Тобто, відповідач, прийнявши до виконання замовлення позивача, виступає безпосереднім перевізником у розумінні вищевказаних приписів Закону.

Ураховуючи те, що між сторонами відсутній договір на міжнародне перевезення вантажу, то даний спір повинен вирішуватись на підставі чинного законодавства.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Частиною 1 ст. 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ LTD BENE GROUP (позивач) та ТОВ G&А Group (покупець) знаходиться на території м. Тбілісі Грузія, тоді як місцезнаходження ФОП Володька М.М. є м. Переяслав-Хмельницький на території України.

Ураховуючи те, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, у якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території України, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Крім того, зважаючи на положення ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України , ст. 3 ГПК України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції, оскільки вони мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17, лежить на перевізнику.

Той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим (ч. 1 ст. 20 Конвенції).

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, останній був зобов'язаний поставити ТОВ G&А Group вантаж протягом 10-12 днів з моменту завантаження 12.09.2016. Проте, зважаючи на те, що Договір №12/09 є неукладеним, а заявка №12/09/16 не береться судом до уваги, то ураховуючи положення ст. 909 ЦК України, суд вважає, що термін перевезення вантажу є неузгодженим між сторонами. За таких обставин, суд дійшов висновку, що ФОП Володько М.М. зобов'язаний перевезти вантаж протягом 60 днів, тобто, до 10.11.2016.

Крім того, відповідачем заявлено суду клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що позивач повинен був звернутись до суду до 25.09.2017.

Із зазначеним твердженням відповідача суд не може погодитись з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, ч. 1 ст. 20 Конвенції встановлено, що той факт, що вантаж не був доставлений за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік (аналогічне положення міститься у ст.925 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач зобов'язаний здійснити перевезення до 10.11.2016. Відтак, відлік строку позовної давності починається саме з 11.11.2016 та закінчується через 1 рік, тобто, 11.11.2017.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовною заявою 01.11.2017, що підтверджується накладною №2101782 (т. 1 а.с. 140), а тому позивачем не було порушено строк звернення до суду встановленого Конвенцією та ЦК України.

Відповідно до ст. 3 Конвенції, для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Так, водій ОСОБА_4 за дорученням ФОП Володька М.М. здійснював повноваження щодо перевезення відповідно вантажу.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Стаття 6 Конвенції визначає вичерпний перелік даних, що має містити СМR, однією з яких є вартість вантажу.

Як встановлено судом, прийняття вантажу відповідачем та проходження митних процедур підтверджується товарно-транспортною накладною СМR №0839262, за якою вартість товару становить 47 700,00 доларів США.

Відповідач в ході судового розгляду не заперечував факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт пошкодження вантажу внаслідок ДТП.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що перевізник відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Таким чином, оскільки відповідач є особою, відповідальною за завдані збитки замовнику (ТОВ LTD BENE GROUP ), позивач має право вимоги про відшкодування збитків від відповідача.

Так, норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Твердження відповідача, про те що, відповідно до інструкцій позивача, автомобіль IVECO повинен був повернутись до місця перевантаження вантажу судом до уваги не приймається, оскільки останнім не подано суду належних та допустимих доказів із урахуванням ст.ст. 76-77 ГПК України на підтвердження вказаної обставини.

Разом з цим, ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Факт скоєння водієм ОСОБА_4 ДТП та пошкодження вантажу підтверджується повідомленням Гніванського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 14.09.2016 №В/11зі/014-2016 (т. 1 а.с. 99).

Як зазначалось вище, водій ОСОБА_4 перевантажив пошкоджений товар із автомобіля DAF НОМЕР_5 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_3 до автомобіля НОМЕР_2 із напівпричепом рефрижератором д.н.з. НОМЕР_3 та, як зазначає відповідач, повернувся до ТОВ Заготсервіс для здійснення повторного митного оформлення відповідного вантажу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 191 МК України, перевізники зобов'язані не розпочинати вивантаження чи перевантаження товарів без дозволу органу доходів і зборів.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 192 МК України, якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу.

Так, у порушення вищевказаних вимог закону водієм ОСОБА_5 було здійснено перевантаження товару в інший автомобіль, а відповідачем повідомлено найближчий орган доходів і зборів - Тернопільську митницю ДФС про обставини ДТП лише 21.09.2016, що підтверджується відповідним листом органу доходів і зборів №3318/АДВ/19-70-10 від 18.08.2017 (т. 1 а.с. 122).

Отже, а ні ФОП Володьком В.М., а ні водієм ОСОБА_5 не було вчинено всіх дій передбачених вищевказаними приписами Закону.

Згідно ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч.2 ст.22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявності винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст.623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Судом встановлено, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає у тому, що вантаж не був доставлений перевізником у визначене у товарно-транспортній накладній місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою відповідачем зазначеного вантажу під час його транспортування.

Матеріалами справи підтверджено, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач.

За приписами ст. 924 ЦК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Як встановлено судом, відповідачем було втрачено вантаж на загальну суму 47 700,00 доларів США.

Отже, у відповідності до статей 17, 18, 20 Конвенції, ст.ст. 22, 623, 920, 924 ЦК України та ураховуючи те, що відповідачем не заперечується факт втрати вантажу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми втраченого вантажу - 47 700,00 доларів США, що є еквівалентно 1 281 317,40грн у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду із даним позовом (01.11.2017).

Щодо нарахування позивачем відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 6 036,30 доларів США та неустойки у розмірі 35 300,00 далів США, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, пеня та неустойка була нарахована відповідачу на підставі заявки №12/09/16, яка у свою чергу не береться судом до уваги.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 6 036,30 доларів США та неустойку у розмірі 35 300,00 доларів США.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 7, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-241 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича (08400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю LTD BENE GROUP (Грузія, м.Тбілісі, вул. Тевдоре Мгвделі, 27, ідентифікаційний код 401998086) 47 700 доларів США (сорок сім тисяч сімсот) вартості вантажу, що є еквівалентно 1 281 317,40грн (один мільйон двісті вісімдесят одна тисяча триста сімнадцять грн. 40 коп) у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду із даним позовом.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича ((08400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю LTD BENE GROUP (Грузія, м.Тбілісі, вул. Тевдоре Мгвделі, 27, ідентифікаційний код 401998086) 19 219,76грн (дев'ятнадцять тисяч двісті дев'ятнадцять грн. 76 коп) витрат на судовий збір - пропорційно задоволеним вимогам.

5. Видати накази.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10.05.2018 .