Постанова

від 04.09.2018 по справі 911/3338/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа№ 911/3338/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Терещенко М.Г. - ордер № 034565 від 04.09.2018 р.; Іванова Н.М. - договір № 03/08-17-2 від 03.08.2017 р.;

від відповідача - Володько М.М., Єрмак О.В. - представник за довіреністю від 16.01.2018 р.;

від третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича

на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2018 р.

у справі № 911/3338/17 (суддя - Янюк О.С.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "LTD BENE GROUP"

до фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Заготсервіс"

про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "LTD BENE GROUP" звернулось до господарського суду Київської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича про стягнення з останнього 2 321 176, 34 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.04.2018 р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Заготсервіс"

Рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2018 р. позов задоволено частково: стягнуто з фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "LTD BENE GROUP" 47 700 доларів США вартості вантажу, що є еквівалентно 1 281 317,40грн у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду із даним позовом. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач.

Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець Володько Микола Миколайович звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 26.04.2018 р. у справі № 910/3338/17 у частині стягнення з фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "LTD BENE GROUP" 47 700 доларів США (сорок сім тисяч сімсот) вартості вантажу, що є еквівалентно 1 281 317,40грн у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду із даним позовом, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що між позивачем та відповідачем в усній формі були досягнуті домовленості, що термін доставки вантажу складає 10-12 днів з моменту завантаження, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині суперечать обставинам справи. Таким чином, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк позовної давності почався з 11.11.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 911/3338/17 за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2018 р. та призначено розгляд апеляційної скарги.

06.08.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

28.08.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 04.09.2018 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні 04.09.2018 р. представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 04.09.2018 р. представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.08.2016 р. між ТОВ "Заготсервіс" (продавець) та ТОВ "GЦА Group" (покупець) укладено контракт №05/08/2016 (далі - Контракт №05/08/2016) відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити наступну продукцію: заморожене м'ясо, далі іменується продукція. Поставка продукції здійснюється окремими партіями відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного контракту.( т.1 а.с. 48-49)

Даний контракт вступає в силу з моменту підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.5 Контракту №05/08/2016).

Відповідно до рахунку-фактури № 16 від 07.09.2016 р. грузовідправник повинен поставити покупцю м'ясо морожене вагою 20 000 кг та вартістю 47 700,00доларів США (т. 1 а.с. 83).

21.11.2015 р. між ТОВ "G&н Logistics service" (експедитор) та ТОВ "GЦА Group" (замовник) укладено генеральний договір про експедирування вантажу №21/11/2015 (далі - Договір №21/11/2015), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору являється організація перевезення вантажу (контейнерною, автомобільною, залізно-дорожньою, повітряною і т.п.) експедитором від імені та за завданням замовника. (т.1 а.с. 56-59)

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом 1 року. В тому випадку, якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору, сторони в письмовому вигляді не заявлять про намір припинити договір, він автоматично буде пролонгований на наступний 1 рік (п. 9.1 Договору №21/11/2015).

01.09.2016 між ТОВ "LTD Kairos Logistcs" (перевізник) та ТОВ "G&м Logistics service" (замовник) укладено договір автомобільного перевезення №01/09/16-1 (далі - Договір №01/09/16-1), відповідно до п. 1.1 якого, у відповідності з даним договором перевізник зобов'язується за рахунок замовника здійснити дії, пов'язані з перевезенням порученого йому замовником вантажу, а замовник зобов'язаний оплатити йому договірну винагороду. (т. 1 а.с. 65-68)

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (п. 8.1 Договору №01/09/-1).

04.01.2016 між ТОВ "LTD Kairos Logistcs" (замовник) та ТОВ "LTD BENE GROUP" (виконавець) укладено договір №1/04-01-2016 на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - Договір №1/04-01-2016), відповідно до п. 1.1 якого даний Договір регулює взаємовідносини сторін при здійсненні виконавцем перевезення вантажів по транспортним заявкам на виконання або організацію перевезення вантажів замовника в міжнародних сполученнях за договірну оплату. (т. 1 а.с. 69-73)

Даний Договір вступає в силу після його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016, після чого буде автоматично пролонгований із року в рік, якщо одна із сторін не заявить про намір припинити його дію за 30 днів до дати закінчення дії даного Договору (п. 8.8 Договору №1/04-01-2016).

Позивачем було долучено до позовної заяви примірник договору №12/09 від 01.09.2016 (далі - Договір №12/09) та заявку №12/09/16 від 12.09.2016 (далі - заявка №12/09/16, т. 1 а.с. 82), із змісту яких вбачається, що ФОП Володько М.М. є виконавцем та ТОВ "LTD BENE GROUP" є замовником послуг міжнародного перевезення.

Відповідно до п. 1.1 вказаний договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають при організації та виконанні перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами, та розрахунки за ці перевезення між замовником з однієї сторони та виконавцем з іншої сторони. (т. 1 а.с. 74-75)

Замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання від імені та за рахунок замовника організувати перевезення вантажу замовника та здійснити розрахунок з транспортними організаціями за перевезення вантажів замовника (п. 1.2 Договору №12/09).

Згідно з п. 1.3. договору №12/09 замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання протягом строку дії Договору здійснювати від імені та за рахунок замовника організацію транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

Пунктами 3.1, 3.2 договору №12/09 визначено, що замовник напередодні дати загрузки, але не менш ніж за 24 години, направляє (можливо по факсу) виконавцю заявку, засвідчену печаткою замовника, з зазначенням необхідних даних для здійснення перевезення (маршрут, кількість автомобілів, найменування вантажу, вага, об'єм, дата та час загрузки, адреса загрузки і вигрузки, митне оформлення, фірма відправника та отримувача, контактні особи та контактні телефони осіб, відповідальних за погрузку і вигрузку, митний кордон, строк доставки, вартість послуг, умови та строки оплати). Виконавець направляє замовнику заявку підтверджену своєю печаткою.

Згідно п. 5.1 договору №12/09, у відповідності до ст. 1 даного договору, виконавець приймає на себе зобов'язання, щодо забезпечення подачі транспортного засобу під загрузку за договірними між сторонами строками, в технічно справному стані. Транспортні засоби повинні бути забезпечені усіма документами, необхідними для виконання перевезення. Подача автомобілів, непридатних для виконання перевезень, ототожнюється із не подачею транспортних засобів.

Разом з тим, згідно з пунктом 7.1 договору №12/09 передбачено, що кожна із сторін несе повну матеріальну відповідальність один перед одним у розмірі нанесених збитків.

Договір укладений шляхом факсимільного зв'язку (при наявності круглої печатки та підпису керівника на кожній сторінці) має юридичну силу оригіналу (п. 10.6 договору №12/09).

Як зазначає позивач, замовником було надано виконавцю заявку №12/09/16 від 12.09.2016 р. на перевезення вантажу, із змісту якої вбачається, що виконавець зобов'язується здійснити перевезення вантажу, а саме, м'ясо вагою до 22 тонн до м.Тбілісі Грузія, протягом 10-12 днів (т. 1 а.с. 82).

12.09.2016 р. відповідач прибувши на місце завантаження вантажу до ТОВ "Заготсервіс", отримав вантаж - морожене м'ясо, вагою 20 000 кг, вартістю 47 700,00 доларів США, що підтверджується митною накладною форми МД-2 та транспортною накладною CMR №0839262 (т. 1 а.с. 92-93).

У свою чергу, ФОП Володьком М.М. надано водію ОСОБА_6 довіреність на перевезення вказаного вантажу автомобілем DAF НОМЕР_3 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 98).

В подальшому, водій ОСОБА_6 виконуючи покладені на нього повноваження, 13.09.2016 близько 17:00 год. керуючи автомобілем DAF НОМЕР_3 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_4, який завантажений м'ясною мороженою продукцією рухаючи по вул. Дмитрівська в с. Селище Тиврівського району не впорався із керуванням, внаслідок чого допустив перекидання даного автомобіля із напівпричепом. Через значні пошкодження бортових стін рефрижератора продукція, яка перевозилась даним автомобілем, була розсипана по прилеглій території, після чого, указана продукція була перевантажена в автомобіль IVECO д.н.з. НОМЕР_5 із напівпричепом рефрижератором д.н.з. НОМЕР_2. Зазначені обставини підтверджуються листом Гніванського відділення поліції Головного управління нацполіції у Вінницькій області від 14.09.2016 р. за №В/11зі/214-2016 (т.1 а.с. 99).

Як зазначає відповідач, після вказаного ДТП та перевантаження товару, водій ОСОБА_6 доставив його до ТОВ "Заготсервіс", який відмовився допустити автомобіль IVECO на територію підприємства. Указаний автомобіль, як зазначає відповідач, знаходився біля ТОВ "Заготсервіс" протягом 4 тижнів. Доказів на підтвердження зазначеної обставини суду сторонами надано не було.

У свою чергу, у зв'язку із тим, що водій ОСОБА_6 потрапив у ДТП та вантаж було загружено в інший автомобіль, ФОП Володько М.М. 21.09.2016 проінформував Тернопільську митницю ДФС про вказану обставину. Ураховуючи те, що орган ДФС було проінформовано про ДТП лише 21.09.2016, остання не здійснювала огляд території на якій сталось ДТП. Крім того, у Тернопільській ДФС відсутня інформація про вивезення за межі митної території України відповідного вантажу. Вказане підтверджуються повідомленням Тернопільської митниці ДФС №3318/АДВ/19-70-10 від 18.08.2017 (т. 1 а.с. 122).

За твердженням відповідача, водій ОСОБА_6 вигрузив вантаж на ТОВ "Заготсервіс", проте, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеної обставини (акт прийому -передачі товару) суду надано не було.

Позивач, звертаючись з даними позовними вимогами, обґрунтовує їх тим, що відповідний вантаж не був доставлений ФОП Володьком М.М. до ТОВ "G&А Group" (м. Тбілісі Грузія)

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено частиною 1 ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Як унормовано згідно з частинами 1 та 7 ст. 193 ГК України - суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 909 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

При цьому, частиною 2 ст. 909 ЦК України визначено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

У пункті 10.6 договору №12/09, який укладений між позивачем та відповідачем, зазначено, що договір укладений шляхом факсимільного зв'язку (при наявності круглої печатки та підпису керівника на кожній сторінці) має рівну юридичну силу оригіналу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з наданої позивачем копії договору №12/09 вбачається, що печатка сторін міститься тільки на останній сторінці відповідного Договору, а не як передбачено його умовами - на кожній сторінці останнього. Крім того, на вказаному договорі взагалі відсутній підпис відповідача, про що також підтверджено і ФОП Володько М.М.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Таким чином, оскільки сторонами не дотримані умови п. 10.6 Договору №12/09 щодо його укладення, вказаний договір не підписаний зі сторони відповідача, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір №12/09 є неукладеним, а тому не може братись судом до уваги.

Крім того, в матеріалах справи наявна заявка №12/09/16. Вказана заявка містить печатки та підписи керівника ТОВ "LTD BENE GROUP" та ФОП Володька М.М.

В той же час, відповідачем заперечується факт підписання поданої позивачем заявки.

Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача, вказує, що відповідна заявка була укладена між сторонами за допомогою засобів електронного зв'язку (т. 2 а.с. 23-26).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно із ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5 ст. 96 ГПК України).

В матеріалах справи міститься паперова копія заявки №12/09/16.

Судом першої інстанції було витребувано у позивача оригінал вказаного документа, який оформлений з урахуванням положень Закону України "Про електронний цифровий підпис". Однак, позивачем оригінал заявки №12/09/16 на вимогу суду надано не було.

Таким чином, відповідна копія заявки правомірно не була прийнята судом до уваги відповідно до положень ч. 5 ст. 96 ГПК України.

В той же час, в матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №0839262 (т. 2 а.с. 3) та митна накладна форми МД-2 (т. 1 а.с. 92), із змісту якої вбачається, що ФОП Володько М.М. отримав вантаж на його міжнародне перевезення, а саме, морожене м'ясо вагою 20 тонн та вартістю 47 000 доларів США.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування зазначені в статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, згідно до вимог ч.ч. 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Таким чином, узгодивши міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №0839262 сторони у справі уклали договір перевезення відповідно до вимог ст. 909 ЦК України

У відповідності до змісту міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0839262 компанія ТОВ Заготсервіс (вантажовідправник) здійснила відправлення вантажу (морожене м'ясо) на підставі рахунку-фактури № 16 загальною вагою 20485 кг, отримувачем вантажу зазначено ТОВ G&т Group .

Перевезення товару (морожене м'ясо вагою 20 тонн та вартістю 47 000 доларів США.) на підставі Міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0839262 здійснювалось фізичною особою-підприємцем Володько М.М. транспортним засобом за DAF НОМЕР_3 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_4.

Міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Як вбачається з Міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0839262, місцем завантаження товару визначено Україна, а місцем вивантаження - Грузія, тобто перевізником здійснювалось перевезення вантажу у міжнародному сполучені, відповідно вимог ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція), до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України № 57-V від 01.08.2006 р. Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів , а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Так, згідно з вимогами ст. 1 Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

За змістом статті 4 Конвенції передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.( Статтею 9 вищевказаної Конвенції)

Пунктом 1 статті 17 Конвенції визначено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за затримку доставки.

Пунктом 1 статті 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Як свідчать матеріали справи, на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0839262 (а.с. 93 т. 1), товар було завантажено на автомобіль перевізника без зауважень щодо якості та цілісності вантажу.

Отже, зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що перевізник прийняв вантаж до перевезення без зауважень та заперечень по кількості та якості, підписавши товарно-транспортну накладну, оскільки застережень щодо невідповідності вантажу щодо якості та цілісності вказана накладна не містить, а тому з моменту прийняття без будь-яких зауважень вантажу до перевезення, відповідальність за його схоронність до моменту передання вантажоодержувачу несе саме перевізник.

Як зазначає апелянт, між сторонами було досягнута усна домовленість, що відповідач зобов'язаний поставити ТОВ "GЦА Group" вантаж протягом 10-12 днів з моменту завантаження.

Однак, оскільки, як встановлено вище, договір № 12/09 є неукладеним у зв'язку з відсутністю підпису відповідача, а заявка №12/09/16 правомірно не була врахована судом першої інстанції в якості належного доказу погодження договірних відносин сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку суд повинен керуватись узгодженою та підписаною між сторонами міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0839262, яка відповідно до ст. 909 ЦК України та ст. 4 Конвенції є договором на перевезення в міжнародному сполученні.

Як вбачається з вказаної накладної, сторони не узгодили термін поставки товару ТОВ "GЦА Group".

Посилання відповідача на усні домовленості не приймаються судом до уваги, оскільки перевізник не підтвердив дані твердження належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФОП Володько М.М. був зобов'язаний перевезти вантаж протягом 60 днів, тобто, до 10.11.2016 р.

Так, водій ОСОБА_6 за дорученням ФОП Володька М.М. здійснював повноваження щодо перевезення відповідного вантажу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Як свідчать обставини справи та не заперечується відповідачем, факт скоєння водієм ОСОБА_6 ДТП та пошкодження вантажу підтверджується повідомленням Гніванського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 14.09.2016 №В/11зі/014-2016 (т. 1 а.с. 99).

Крім того, водій ОСОБА_6 перевантажив пошкоджений товар із автомобіля DAF НОМЕР_3 із напівпричепом рефрижератор НОМЕР_4 до автомобіля IVECO д.н.з. НОМЕР_5 із напівпричепом рефрижератором д.н.з. НОМЕР_2.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 191 МК України, перевізники зобов'язані не розпочинати вивантаження чи перевантаження товарів без дозволу органу доходів і зборів.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 192 МК України, якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу.

Так, у порушення вищевказаних вимог закону щодо повідомлення органу доходів і зборів негайно водієм ОСОБА_6 було здійснено перевантаження товару в інший автомобіль, а відповідачем повідомлено найближчий орган доходів і зборів - Тернопільську митницю ДФС про обставини ДТП лише 21.09.2016 р., що підтверджується відповідним листом органу доходів і зборів №3318/АДВ/19-70-10 від 18.08.2017 (т. 1 а.с. 122).

Таким чином, ані ФОП Володьком В.М., ані водієм ОСОБА_6 не було вчинено всіх дій передбачених вищевказаними приписами Закону.

Враховуючи вартість товару, вказану у рахунку-фактурі № 16 від 07.09.2016 р., загальна вартість пошкодженого під час перевезення товару становить 47 700,00 доларів США.

Норми Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в п. 2 ст. 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь - які належні та допустимі докази, які б спростували вину перевізника у втраті вантажу при здійсненні міжнародного перевезення, оскільки обов'язок доведення невинуватості перевізника покладається безпосередньо на нього вимогами чинного законодавства, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальний розмір збитків, завданих внаслідок пошкодження вантажу, становить 47 700,00 доларів США.

Окрім того, при прийнятті рішення колегія суддів враховує, що відповідно до листа Державної фіскальної служби України Тернопільська митниця ДФС (а.с. 122 том 1) станом на 17.08.2017 року в Тернопільській митниці ДФС відсутня інформація про вивезення за межі митної території України товару м'ясо яловичини заморожене , що переміщувався за митною декларацією № 403040001\2016\007329 від 12.09.2016 року. Отже зазначені відомості , також підтверджують той факт, що поставка товару здійснена перевізником не була.

В той же час, відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, в якій відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими позовними вимогами.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік (аналогічне положення міститься у ст.925 ЦК України).

Ч. 1 ст. 20 Конвенції встановлено, що той факт, що вантаж не був доставлений за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Як було встановлено вище, відповідач був зобов'язаний здійснити перевезення до 10.11.2016 р. Відтак, відлік строку позовної давності починається саме з 11.11.2016 р. та закінчується через 1 рік, тобто, 11.11.2017 р.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовною заявою 01.11.2017 р., що підтверджується накладною №2101782 (т. 1 а.с. 140), а тому позивачем не було порушено строк звернення до суду встановлений Конвенцією та ЦК України.

Згідно ст. 924 ЦК Кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 р. у справі N 42/78-10.

У розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань настає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

В даному випадку протиправною поведінкою є поведінка, що суперечить обов'язкам та відповідальності відповідача, а саме те, що вантаж не був доставлений перевізником у визначене у товарно-транспортній накладній місце, не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості у зв'язку з втратою відповідачем зазначеного вантажу під час його транспортування. Втрата вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення, що свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків під час перевезення та є підставою господарсько-правової відповідальності відповідача.

Оскільки матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що під час здійснення міжнародного перевезення відбулась втрата вантажу, внаслідок чого позивачу завдано збитків на суму втраченого вантажу - 47 700,00 доларів США, що є еквівалентно 1 281 317,40 грн. у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду із даним позовом (01.11.2017), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 47 700,00 доларів США, що є еквівалентно 1 281 317,40 грн. у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на час звернення до суду із даним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 6 036,30 доларів США пені та неустойки у розмірі 35 300,00 доларів США, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, пеня та неустойка була нарахована позивачем відповідачу на підставі договору № 12/09 від 01.09.2016 р., а саме п.п. 7.5. та 7.6. договору.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, застосування до відповідачів такої міри відповідальності як нарахування та стягнення пені можливе лише за умови погодження його сторонами у вчиненому правочині.

Оскільки договір № 12/09 від 01.09.2016 р. не підписаний зі сторони відповідача, та, як було встановлено вище судом, є неукладеним, а тому відсутні правові підстави для нарахування позивачем 6 036,30 доларів США пені та неустойки у розмірі 35 300,00 доларів США на підставі пунктів 7.5. та 7.6. договору № 12/09 від 01.09.2016 р.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене .

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2018 року у справі № 911/3338/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Володька Миколи Миколайовича на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2018 року у справі № 911/3338/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 26.04.2018 року у справі № 911/3338/17 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали справи № 911/3338/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 11.09.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко