Рішення

від 14.05.2018 по справі 810/779/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2018 року № 810/779/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи - Ємчиська сільська рада Миронівського району Київської області, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, про зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи - Ємчиська сільська рада Миронівського району Київської області, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, у якому просить зобов'язати відповідача прийняти рішення про виділення позивачу земельної ділянки в натурі (на місцевості), як власнику земельної частки (паю) за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Ємчиської сільської ради Миронівського району Київської області, в розмірі середньої частки (паю) 5,11 в умовних кадастрових гектарах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Миронівського районного суду Київської області за позивачем визнано право на земельну частку (пай) у колишньому колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Петровського, розташованого у селі Ємчиха Миронівського району Київської області.

Реалізовуючи своє право, позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про виділення йому земельної ділянки в натурі, проте, відповідач протиправно відмовив у такому виділенні, посилаючись на відсутність правових підстав.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду письмовий відзив, у якому зазначив, що у відповідності до статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", саме сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів. А тому, у Головного управління Держгеокадастру у Київській області відсутні підстави для прийняття рішення щодо виділення позивачу земельної ділянки в натурі.

Треті особи подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі та зазначили, що підтримують позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.02.2018 відкрито загальне позовне провадження у даній адміністративній справі.

У судове засідання, призначене на 10.05.2018 сторони, належним чином повідомленні про дату час та місце його проведення не з`явились. З цих підстав, суд, керуючись статтею 194 КАС України, перейшов у письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Миронівського районного суду Київської області від 09.10.2017 у цивільній справі №371/787/17 за позовом ОСОБА_1 до Миронівської районної Державної адміністрації задоволено позовні вимоги та визнано за позивачем право на земельний пай середнім розміром 5,11 умовних кадастрових гектарів у колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Петровського, що знаходиться на території Ємчиської сільської ради (а.с.13-16).

На виконання вимог вищезазначеного судового рішення, позивач 03.11.2017 звернувся до Ємчиської сільської ради Миронівського району з заявою про погодження виділення йому в натурі земельної ділянки, як власнику частки (а.с.17).

Розглянувши заяву ОСОБА_1, Ємчиська сільська рада листом від 16.11.2017 №02-42-512 погодила надання земельної ділянки позивачу площею 5.11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в адміністративних межах Ємчиської сільської ради, за межами с. Ємчиха (а.с.18).

До вказаного листа було надано викопіювання з карти-схеми розміщення земельних ділянок в адміністративних межах Ємчиської сільської ради, з якої убачаються межі земельної ділянки, її кадастровий номер та цільове призначення (а.с.19).

Надалі, для отримання погодженої земельної ділянки, позивач 23.11.2017 звернувся до Миронівської районної державної адміністрації Київської області із заявою про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (а.с.23).

За результатами розгляду вказаної заяви, Миронівська районна державна адміністрація оформила лист від 21.12.2017 №59/06/14, яким повідомила, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, передаються у власність або користування для всіх потреб Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами. Таким чином, для вирішення питання про виділення в натурі земельної ділянки, позивачу необхідно звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (а.с.24).

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного Управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про погодження виділення земельної ділянки в натурі, як власнику земельної частки (а.с. 25).

Відповідач, у листі від 25.01.2018 №Г-36152/0-733/0/17-18 відмовив у вчиненні таких дій, посилаючись на те, що у відповідності до чинного законодавства України рішення щодо виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток у межах населених пунктів приймають сільські, селищні, міські ради, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів. А тому, на думку Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відсутні підстави для прийняття рішення про виділення земельної частки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1

Позивач, вважаючи таку відмову протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

При вирішенні даного спору по суті заявлених позовних вимог суд враховує, що предметом цього спору є право позивача на отримання земельної ділянки як власника земельної частки (паю). При цьому, позивач неодноразово звертався до різних органів влади, у тому числі і до відповідача, щодо вирішення даного питання по суті, проте, не отримав відповідного рішення.

Слід зазначити, що нормативно-правовим актом, який регулює організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками є Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Згідно зі статтею 3 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є : свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

- розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

- приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

- уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

- уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);

- укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за

рахунок місцевого бюджету;

- сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за

рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;

- надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

- розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

- організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом;

- оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;

- приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право

власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Тобто, зі змісту даного Закону убачається, що до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів.

Відповідно до статті 25 Земельного кодексу України при приватизації земель державних комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки надаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи Місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебувати у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим значенням.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо підпорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Отже, громадяни, які не здійснили оформлення права на земельний пай, здійснюють приватизацію земельних ділянок відповідно до положень статей 25 та 118 Земельного Кодексу України.

У відповідності до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України закріплено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського значення державної власності за межами населених пунктів належить до виключної компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 5,11 га, що знаходиться в адміністративних межах Ємчиської сільської ради, за межами села Ємчиха, відповідно до викопіювання з карти схеми розміщення ділянок, за кадастровим номером 3222981800:02:007:0002, належить до земель державної власності та має цільове призначення - ведення фермерського господарства (а.с.19).

А тому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на статтю 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) на те, що до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів, та зазначає наступне.

Вище наведена редакція статті 122 Земельного Кодексу України була запроваджена Законом України від 06.09.2012 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , який набув чинності 01.01.2013.

Відповідно до частини четвертої, розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів.

Згідно із частиною шостою, розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами. За межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

За приписами пункту 11 статті 25 Земельного кодексу України резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Таким чином, зі змісту вищенаведених законів випливає, що до повноважень відповідача належить питання розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населеного пункту, у тому числі і земельним ділянкам резервного фонду сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності.

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів ( ч.2 ст. 5 Закону України Про порядок виділення в натурі ( на місцевості).

Частиною 4 статті 122 Земельного Кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, в зазначених нормах законів по різному визначається повноваження органів виконавчої влади щодо розпоряджень землями державної власності сільськогосподарського призначення, що свідчить про юридичну колізію нормативно-правових актів, що регулюють одні й ті ж правовідносини.

При цьому, суд звертає увагу, що ні жоден Закон України, ні Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Не має такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

У той же час, Конституційний суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 у справі за №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно - предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме затвердження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, суд звертає увагу, що беручи до уваги висновки Конституційного Суду України, наведених у вищенаведеному процитованому рішенні, логічним та правильним на переконання суду є застосування до даних правовідносин статті 122 Земельного Кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який був прийнятий пізніше Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

До того ж, приймаючи рішення про застосування саме статті 122 Земельного Кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", суд враховував те, що будь-яка правова норма, тобто загальнообов`язкове правило поведінки у певній сфері діяльності людей приймається з урахуванням особливостей та стану відносин, які вона покликана регулювати. Продовжуючи цю думку, суд зазначає, що норма, яка прийнята пізніше, апріорі буде регулювати відносини більш повно та з максимальним врахуванням розвитку таких відносин.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість відмови Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо прийняття рішення про виділення ділянки ОСОБА_1 в натурі ( на місцевості), право на яку визнано та закріплено за позивачем судовим рішенням.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем не заявлено вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо відмови у виділенні земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Проте, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в цій частині.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 13.02.2018 (а.с. 2).

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неприйняття рішення про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області (вул. Серпова, 3/14, м. Київ, ідентифікаційний код 39817550) прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Ємчиської сільської ради, Миронівського району, Київської області, в розмірі середньої частки (паю) 5,11 в умовах кадастрових гектарів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вул. Серпова, 3/14, м. Київ, ідентифікаційний код 39817550), сплачений судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.