Рішення

від 14.05.2018 по справі 204/1732/18

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/1732/18

Провадження № 2/204/893/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 270 600,00 грн. та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 12 321,57 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 08.06.2016 року ОСОБА_2 під розписку позичив у позивача грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США строком на один місяць за вимогою. Впродовж року на неодноразові звернення позивача про повернення суми боргу відповідач лише обіцяв повернути гроші, не завжди відповідав на телефонні дзвінки позивача. На постійні та наполегливі звернення до відповідача про повернення боргу, навіть через знайомих, відповідач повторно написав позивачу ще одну розписку від 04.10.2017 року, в якій зобов'язувався повернути кошти в строк до 24.12.2017р. Таким чином, умови повернення позики були змінені із визначенням строку повернення, однак до цього часу борг позивачу не повернуто. Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув позивачу позику, не здійснив тим самим виконання грошового зобов'язання. Станом на момент підготовки позову курс гривні за даними ПАТ КБ Приватбанк офіційний курс НБУ відносно долара становить 27,06 грн., отже, сума боргу в еквіваленті до гривні становить 270 600,00 грн. Крім того, три проценти річних від простроченої суми складають 12 321,57 грн. До теперішнього часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов'язання. Зобов'язання відповідача по поверненню боргу повинні бути виконані в строк до 24.12.2017 року як це і зазначається у другій борговій розписці та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК та ч. 1 ст. 1049 ЦК України. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позивач в судове засідання не з'явився, від представника позивача надійшла заява з проханням розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, проти заочного розгляду справи не заперечує. Крім того, до суду надійшло клопотання представника позивача про відшкодування судових витрат, в якому остання просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати пов'язані із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 12 750,00 грн., а також сплачену суму судового збору у розмірі 3 534,02 грн.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 08 червня 2016 року ОСОБА_1 надав у позику відповідачу - ОСОБА_2 суму еквівалентну 10 000 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_2 від 08 червня 2016 року (а.с. 4).

Згідно вказаної розписки відповідач зобов'язався повернути позивачу борг у сумі 10 000,00 доларів США по вимозі через місяць.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, тобто передав відповідачу обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується вищевказаною розпискою відповідача.

Пізніше сторонами були змінені умови повернення позики в частині визначення строку повернення позики.

Так, 04 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_2 надав позивачу розписку, згідно якої зобов'язався на вимогу ОСОБА_1 повернути отриману суму грошових коштів в еквіваленті 10 000,00 доларів США не пізніше 24 грудня 2017 року (а.с. 5).

Однак, відповідач ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов'язання, та не повернув суму позики в обумовлений у договорі строк. Таким чином, на теперішній час сума неповернутої позики становить 10 000,00 доларів США.

Позивач зазначив, що відповідач уникає будь-яких контактів з позивачем та позику не повертає. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач вирішив скористатись правом вимоги та 15 березня 2018 року звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

З огляду на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань та не повернув суму позики, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми позики є законними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року N 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР Про систему валютного регулювання і валютного контролю .

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Згідно роз'яснень наданих у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 року , відповідно до частини першої статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Сума заборгованості відповідача за договором позики від 08 червня 2016 року становить 10 000,00 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем заявлені позовні вимоги станом на 12 лютого 2018 року, (тобто на дату підготовки позову), офіційний курс валюти встановлений НБУ на вказану дату становив: 1 долар США - 27,06 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 10 000,00 доларів США х 27,06 грн. - в межах заявлених позовних вимог станом на 12 лютого 2018 року дорівнює 270 600,00 грн.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у позику, яке підлягає судовому захисту.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми за період з 08 серпня 2016 року по 12 лютого 2018 року у розмірі 12 321,57 грн.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що на теперішній час грошові кошти отримані в позику відповідачем позивачу не повернуті, слід дійти висновку про наявність законних підстав, для притягнення відповідача до передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Як вже зазначалось вище, заборгованість відповідача за договором позики від 08 червня 2016 року за офіційним курсом НБУ станом на 12 лютого 2018 року становить 270 600,00 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 08 серпня 2016 року по 12 лютого 2018 року.

Однак суд зазначає, що три відсотки річних у відповідності до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають стягненню після спливу строку виконання основного зобов'язання. Оскільки сторони досягли згоди щодо строку повернення позики, а саме до 24.12.2017 року, тому три відсотки річних підлягають стягнення з наступного дня після прострочення, тобто з 25.12.2017 року по 12.02.2018 року.

Таким чином, 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 25 грудня 2017 року по 12 лютого 2018 року складають 12 321, 57 грн. (270 600,00 грн. х 3% х 50 дні прострочення / 365 = 1 112,05 грн.).

За таких обставин суд вважає, що з відповідача на користь позивача також необхідно стягнути 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 25 грудня 2017 року по 12 лютого 2018 року у розмірі 1 112,05 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, які згідно розрахунку наданого представником позивача, складають 12 750,00 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката має стягуватись лише на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Судом встановлено, що інтереси позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності від 12 лютого 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (а.с. 8), у суді представляє адвокат ОСОБА_4 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_2, видане 12 березня 2018 року на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 06 березня 2018 року № 90).

Наданий представником позивача розрахунок витрат по справі не підписаний та не погоджений самим позивачем як особою, якій безпосередньо надавалася правнича допомога, що свідчило б про те, що він згодний з відомостями, зазначеними у ньому.

Представником позивача не надано суду актів виконаних нею робіт з підписом позивача, що позбавляє суд можливості підтвердити отримання позивачем таких послуг.

У розрахунку зазначена, серед іншого, сума за участь представника позивача у судових засіданнях. Однак, розрахунок не містить відомостей про час участі у судових засіданнях, а також він не підтверджений належними доказами, а саме довідкою суду про час проведених судових засідань та їх тривалість.

Щодо послуг, які надавалися представником позивача безпосередньо позивачу поза межами залу судових засідань (таких як зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції, збір доказів, підготовка двох заяв про забезпечення позову, підготовка заяви про залучення співвідповідача по справі, підготовка та подання до суду позовної заяви тощо), то їх тривалість та час не зазначена у розрахунку (окрім часу підготовки та подання до суду позовної заяви), а також не погоджені та не підтверджені підписом самого позивача, а тому, суд приходить до переконливого висновку, що представником позивача не надано суду належних та беззаперечних доказів розміру та тривалості наданих послуг.

За таких обставин суд зазначає, що наданий представником позивача розрахунок суми витрат не є належним доказом, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17.10.2014 р. №10 визначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу по оплаті послуг адвоката ОСОБА_4, стороною позивача взагалі не надано суду жодних доказів. Так само не надано суду доказів на підтвердження факту здійснення оплати позивачем наданих йому послуг на користь його адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За таких обставин суд зазначає, що відсутність підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу та здійснення їх оплати, відсутність належного розрахунку таких витрат погодженого з позивачем, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 12 750,00 грн., у зв'язку з чим суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 08 червня 2016 року у розмірі 271 712,05 грн., яка складається з: основної суми боргу - 270 600,00 грн., 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 25 грудня 2017 року по 12 лютого 2018 року - 1 112,05 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у зв'язку з розглядом справи в суді було сплачено судовий збір у наступних розмірах:

- за подання позовної заяви до суду - 2 829,22 грн. (квитанція № 453906 від 13.02.2018 року);

- за подання заяви про забезпечення позову - 352,40 грн. (квитанція № 466460 від 06.03.2018 року), у задоволенні якої ухвалою суду від 16 березня 2018 року було відмовлено;

- за подання заяви про забезпечення позову - 352,40 грн. (квитанція № 492656 від 23.04.2018 року), яку ухвалою суду від 26 квітня 2018 року було задоволено частково.

Судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, (який становить 96,04 %), у розмірі 2 717,18 грн. (2 829,22 х 96,04 % / 100).

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір у загальному розмірі 3 069,58 грн. (2 717,18 грн. + 352,40 грн. = 3 069,58 грн.). При цьому, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 352,40 грн., сплаченого за подання заяви про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою суду від 16 березня 2018 року позивачу було відмовлено, задоволенню не підлягають, оскільки згідно положень ст. 141 ЦПК України такі витрати підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі ст.ст. 192, 525, 526, 533, 610, 612, 625, 1046 -1049 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 128, 133, 137, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (який проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) заборгованість за договором позики від 08 червня 2016 року у розмірі 271 712,05 грн. (двісті сімдесят одна тисяча сімсот дванадцять гривень, 05 копійок), яка складається з: основної суми боргу - 270 600,00 грн. (двісті сімдесят тисяч шістсот гривень, 00 копійок), 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 25 грудня 2017 по 12 лютого 2018 року - 1 112,05 грн. (одна тисяча сто дванадцять гривень, 05 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (який проживає за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 3 069,58 грн. (три тисячі шістдесят дев'ять гривень, 82 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез