Рішення

від 08.05.2018 по справі 474/768/17

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/768/17

Провадження № 2/474/12/18

РІШЕННЯ

Іменем України

08.05.18року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Лисейко Т.А.

позивача за первісним позовом ОСОБА_1

представників позивача за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" про визнання договору оренди недійсним, та за зустрічним позовом Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" до ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним, -

встановив:

29.09.2017р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,46 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладений 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та Виробничо торгівельним товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор".

Позов обґрунтований тим, що 07.12.2006р. між ним та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки площею 5,46 га, строком на 10 років, тобто до 07.12.2016р.

Після закінчення терміну дії договору, позивач звернувся до відповідача з проханням про повернення йому земельної ділянки, так як останній не має наміру продовжувати з останнім орендні відносини, на що відповідач відмовив йому в даному проханні та повідомив, що між ними 21.07.2016р. був укладений новий договір оренди землі строком на 10 років, який був зареєстрований державним реєстратором Березнегуватської районної державної адміністрації 08.12.2016р. за № 32806585 (далі - оспорюваний договір). Проте даний договір позивач не підписував, а тому, відповідно до приписів ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, останній підлягає визнанню недійсним.

20.10.2017р. відповідач звернувся із зустрічною позовною заявою до позивача, в якій заперечує щодо позовних вимог позивача та просить визнати дійсним договір оренди земельної ділянки від 21.07.2016р.

Зустрічний позов обґрунтований тим, щоміж позивачем та відповідачем був укладений оспорюваний договір, про що позивачу було відомо, оскільки останній протягом 2016-2017 років отримував орендну плату, а відтак, на думку відповідача, факт прийняття позивачем орендної плати свідчить про схвалення та виконання ним умов спірного договору оренди землі, що згідно ч. 2 ст. 218, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про оренду землі", ст 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та правовій позиції викладеній в Постанові Верховного Суду України від 11.11.2011р. є підставою для визнання оспорюваного договору дійсним в судовому порядку.

В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві та заперечили щодо вимог зустрічного позову вказавши, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, під час укладення оспорюваного договору між сторонами не було досягнуто згоди з усіх умов договору, які є істотними умовами, будь-яких угод із відповідачем позивач 21.07.2016р. не укладав і не підписував. Також просили стягнути із відповідача на користь позивача витрати на проведення експертизи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, водночас подала до суду ряд клопотань, а саме: про забезпечення права на дотримання цивільно-процесуальних прав; про виклик свідка; про відкладення розгляду справи.

З огляду на заявленні представником відповідача клопотання, слід зазначити, що ст. 43 ЦПК України передбачено права учасників справи, зокрема: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

В той же час, ст. 43 ЦПК України визначено обов'язки учасників справи, а саме: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Так, з огляду на приписи ст.ст. 43 та 44 ЦПК України, стосовно клопотань представника відповідача слід зазначити наступне.

В клопотанні про забезпечення права на дотримання цивільно-процесуальних прав представник відповідача, посилаючись на положення ст.ст. 43, 196 та 197 ЦПК України, з метою збереження одного з основних засад змагальності цивільного судочинства, при якому відповідач міг би подати клопотання, заяви, а також здійснювати інші дії щодо подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, просить провести підготовче судове засідання у даній справі. При цьому, представник відповідача у клопотанні вказує, що провадження у справі відкрите та призначене до судового розгляду по суті за правилами ЦПК України, в редакції яка діяла до 15.12.2017р., а відтак з набранням чинності нової редакції ЦПК України, розгляд справи продовжується з тієї стадії, на якій вона була до 15.12.2017р.

З вищевикладеного вбачається, що обґрунтування клопотання представника відповідача суперечить одне одному, а вимога клопотання не ґрунтується на загальних засадах цивільного судочинства та приписах ЦПК України щодо проведення судового розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі відкрито ухвалою від 03.10.2017р., цією ж ухвалою було призначено розгляд справи по суті.

Згідно п.п. 9 п. 1 Прикінцевих положень ЦПК України визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже, з комплексного аналізу ЦПК України слідує, що провадження у справі відкрите до набрання чинності ЦПК України, в редакції від 15.12.2017р., продовжується на стадії на якій воно було до 15.12.2017р., однак за правилами визначеними ЦПК України, в редакції від 15.12.2017р.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, а також те, що ЦПК України не передбачає підстави та порядок повернення зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, клопотання представника відповідача є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

Водночас, з тексту клопотання слідує, що представнику відповідача достовірно відомо приписи ЦПК України щодо порядку розгляду спорів після набрання чинності ЦПК України в новій редакції, однак не зважаючи на вказане вона все ж заявила останнє, що в свою чергу, свідчить про зловживання представником відповідача процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Щодо клопотання про виклик позивача як свідка слід зазначити, щост.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов'язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.

Так, оскільки відкриття провадження у справі відбулося до набрання чинності ЦПК України в новій редакції та у даній справі не призначалося підготовчого провадження, представник відповідача, враховуючи загальні засади цивільного судочинства та приписи ст. 91 ЦПК України, мала право заяви клопотання про виклик свідка до початку першого судового засідання розгляду справи по суті, однак останнє було заявлене на стадії завершення дослідження доказів та переходу до судових дебатів, при чому представник відповідача жодним чином не обґрунтувала неможливість заявлення такого клопотання раніше, а у самому клопотанні, в порушення приписів ст. 91 ЦПК України, не зазначила про обставини, які може повідомити вказаний свідок.

Слід також наголосити, що заявленим свідком являється позивач, а тому представнику відповідача достовірно було відомо про вказаного свідка та обставини, які він може повідомити з моменту відкриття провадження у справі, при чому заявляючи дане клопотання представник відповідача не врахувала положення ст. 92 ЦПК України, згідно якої сторони, треті особи та їхні представники можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи лише за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, з огляду на зазначене вище, клопотання представника відповідача про виклик свідка подане з грубим порушенням приписів ЦПК України, що в свою чергу, свідчить про зловживання представником відповідача процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи слід зазначити, що останнє обґрунтоване перебуванням представника відповідача ОСОБА_4 у відрядженні у м. Києві з 07.05.2018р. по 18.05.2018р., на підтвердження чого надані відповідні докази.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

З матеріалів справи слідує, що представник відповідача належним чином повідомлена про час, дату і місце судового розгляду, при чому останні погоджувалися безпосередньо з представником відповідача в судовому засіданні з урахуванням її можливості участі в судовому засіданні.

Крім цього клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодних даних щодо неможливості забезпечення участі у розгляді справи іншого представника відповідача (юридичної особи), яким згідно положень ЦК України, зокрема може бути інший працівник уповноважений керівником, чи сам керівник юридичної особи, а відтак враховуючи приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що причини нез'явлення представника відповідача не є поважними, що в свою чергу, враховуючи стадію судового розгляду та закінчення строків розгляду справи по суті, визначених ст. 210 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи без участі представника відповідача.

В сукупності вищевикладеного, з урахуванням приписів ЦПК України, суд вважає, що права відповідача щодо змагальності судового процесу були дотримані в повному обсязі, оскільки відповідачем заявлено зустрічний позов, до якого додано ряд доказів, а враховуючи час, який минув з дня відкриття провадження у справі і до початку розгляду справи по суті, а це сім місяців, у відповідача було достатньо часу для подачі доказів на підтвердження своїх вимоги та заперечень чи звернення до суду з клопотаннями про витребування доказів.

У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заслухавши пояснення представників сторін, наданих під час судового розгляду, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 037421 від 13.01.2004р. позивачу на підставі розпорядження Врадіївської райдержадміністрації від 25.07.2003р. № 393-р належить земельна ділянка площею 7,16 га (земельна ділянка 1 з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 5,46 га, та земельна ділянка 2 з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 1,70 га), розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07.12.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,46 га, термін дії якого становить 10 років. Договір було зареєстровано у Миколаївській регіональній філії Центру ДЗК Врадіївський реєстраційний округ 19.03.2007р. за № 040701200041.

На виконання вказаного договору оренди землі позивачем відповідачу було передано земельну ділянку що не заперечується представниками сторін.

Водночас, суд не бере до уваги акт приймання-передачі земельної ділянки долучений до матеріалів справи, оскільки з останнього не зрозуміло якого договору, та якої земельної ділянки він стосується.

03.12.2016р. державним реєстратором Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області зареєстровано оспорюваний договір, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 984887534 від 26.09.2017р.

У відповідності до умов оспорюваного договору він укладений між позивачем та відповідачем 21.07.2016р. щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 5,4633 га, строком на 10 років. Того ж дня був складений та підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки.

Згідно копій видаткових касових ордерів від 23.12.2016р. та 20.09.2017р. позивач отримав від відповідача відповідно орендну плату за землю за 2016 рік в сумі 11 000 грн. 00 коп. та за 2017 рік в сумі 5 855 грн. 00 коп. і 5 145 грн. 00 коп.

Відповідно до висновку експерта № 17-1253 від 13.04.2018р., за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної за ухвалою суду від 28.11.2017р., підпис у вигляді запису прізвища "ОСОБА_1" в розділі "Реквізити сторін. Орендодавець" на договорі оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та ВТ ТОВ "Чорномор", виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою.

Згідно приписівч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 та ч. 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Стаття 6 ЦК України передбачає, сторони вільну в укладенні договорів, які відповідають загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 15, ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема щодо визнання правочину недійсним.

Згідно ч.ч. 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 та п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 208 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова ВСУ № 4 від 06.11.2009р.) судам роз'яснено, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 18 Закону України "Про оренду землі" правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, оскільки договір оренди землі, укладений 21.07.2016р. між позивачем та відповідачем, пройшов державну реєстрацію, а отже вказаний договір є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 8 Постанова ВСУ № 4 від 06.11.2009р., роз'яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Верховний Суд України у постанові від 18.12.2013р.у справі № 6-127цс13, дійшов до висновку, що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

У постанові від 06.02.2012р. у справі № 6-104ц11 Верховний Суд України зазначив, що частиною першою ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначені істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї з цих істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним у розумінні частини другої ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Як вбачається з висновку експерта № 17-1253 від 13.04.2018р., за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної за ухвалою суду від 28.11.2017р., підпис у вигляді запису прізвища "ОСОБА_1" в розділі "Реквізити сторін. Орендодавець" на договорі оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та ВТ ТОВ "Чорномор", виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою.

З огляду на вищевикладені приписи законодавства та встановленні під час судового розгляду обставини слідує, що позивач не підписував оспорюваного договору, а тому, згідно присів ч. 3 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, останній підлягає визнанню недійсним, оскільки відсутнє волевиявлення однієї із сторін на його укладення.

В свою чергу, щодо вимог зустрічного позову, обґрунтованих посиланням на положення ст. 218 ЦК України та Постанову Верховного Суду України від 11.11.2011р., та тверджень відповідача, що факт прийняття позивачем орендної плати свідчить про схвалення та виконання ним умов спірного договору оренди землі слід зазначити наступне.

Так, ст. 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Отже з конструкції ст. 218 ЦК України слідує, що вказана норма стосується правочинів укладених без дотримання письмової форми, окрім тих, які укладаються виключно в письмовій формі та підлягають державній реєстрації, яка в свою чергу, є моментом вчинення правочину.

Таким чином, в даному випадку, положення ст. 218 ЦК України, як і Постанова Верховного Суду України від 11.11.2011р., не підлягають застосуванню.

Водночас, слід зазначити, що правові наслідки подальшого схвалення правочину вчиненого не його стороною передбачені ст. 241 ЦК України.

У відповідності до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 25.05.20146р. у справі № 6-2612цс15, визначено, що ст. 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Відтак, подальше схвалення позивачем правочину, вказувало б про його чинність для нього лише у випадку підписання оспорюваного договору від імені позивача його представником з перевищенням повноважень, однак матеріали справи не містять жодних доказів щодо уповноваження позивачем іншої особи на представництва своїх інтересів у правовідносинах пов'язаних з реалізацією позивачем свого права власності щодо земельних ділянок.

Також слід зазначити, що надані відповідачем копії видаткових касових ордерів щодо отримання позивачем орендної плати фактично стосуються 2016 року, протягом якого, як стверджує представник відповідача, використовувалася земельна ділянка за договором від 07.12.2006р. та оспорюваним договором, однак з огляду на інформаційне навантаження вказаних доказів, умов зазначених договорів та пояснень представника відповідача неможливо достовірно встановити по якому з договорів здійснено оплату орендної плати за 2016 рік.

Таким чином, в сукупності вищевикладеного слідує, що первісний позов є законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню, водночас зустрічний позов є безпідставним, необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Таким чином, оскільки позивач як інвалід ІІ групи (довідка МСЕК серії 12ААА № 270256) звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦК України з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі, який був встановлений законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду, тобто в розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати понесені позивачем за проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 5 645 грн. 28 коп. (квитанція № 7 від 16.01.2018р.).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Первісний позов ОСОБА_1 до Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" про визнання договору оренди недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,46 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладений 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та Виробничо торгівельним товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор".

В задоволенні зустрічного позову Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" до ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним - відмовити.

Стягнути з Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор" на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 5 645 (п'ять тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 28 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ф.Г. Сокол