Постанова

від 02.11.2018 по справі 474/768/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.11.18

22-ц/4812/45/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 474/768/17 Категорія 39

Провадження № 22-ц/4812/45/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року судова колегія судової палати з цивільних справ Миколаївського апеляційного суду в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів -Крамаренко Т.В., Лівінського І.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ВТ ТОВ) Чорномор на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року , постановлене під головуванням судді Сокола Ф.Г. в приміщенні суду о 15 год. 35 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ВТ ТОВ Чорномор про визнання договору оренди недійсним та за зустрічним позовом ВТ ТОВ Чорномор до ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним ,

В С Т А Н О В И Л А :

В вересні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка, площею 5,46 га, яка розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. 07 грудня 2006 року між ним та ВТ ТОВ Чорномор було укладено договір оренди даної земельної ділянки строком на 10 років. Після закінчення дії договору він мав намір обробляти земельну ділянку самостійно, про що повідомив відповідача. Однак, ВТО ТОВ Чорномор йому було відмовлено та повідомлено про те, що 21.07.2016 року між ними було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, який був зареєстрований державним реєстратором Березнегуватської РДА 08.12.2016 року. Також, позивач зазначив, що вказаного договору з відповідачем він не укладав, істотних умов договору не погоджував, та копія договору йому не надавалась. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати договір оренди земельної ділянки, площею 5,46 га, яка розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладений 21.07.2016 року між ним та ВТ ТОВ Чорномор недійсним.

В жовтні 2017 року ВТ ТОВ Чорномор звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки дійсним. Свій позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 кожного року отримував грошові кошти, як орендну плату за користування його земельною ділянкою, що свідчить про вчинення дій спрямованих на схвалення та виконання ним умов спірного договору оренди землі, що підтверджується видатковими касовими ордерами. За 2016 рік -видатковий касовий ордер від 23.12.2016 р., за 2017 рік -видатковий касовий ордер від 20.09.2017 р. Керуючись законодавством, а саме ст. 20 Закону України Про оренду землі , ч.3 ст.640 ЦК України, ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , BT TOB Чорномор було здійснено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки у Березнегуватській районній державній адміністрації Миколаївської області державним реєстратором, що також підтверджує дійсність договору. Також ВТ ТОВ Чорномор в позові зазначено, що жодних зауважень чи скарг зі сторони ОСОБА_1 протягом цього часу не надходило. На підставі викладеного, ВТ ТОВ Чорномор просило суд визнати договір оренди земельної ділянки від 21.07.2016 року дійсним.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 до ВТ ТОВ Чорномор про визнання договору оренди недійсним задоволено. Судом вирішено визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,46 га, кадастровий номер 4822383600:02:000:0045, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладений 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та ВТ ТОВ Чорномор . В задоволенні зустрічного позову ВТ ТОВ Чорномор до ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на необ'єктивність та необґрунтованість рішення суду, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

До судового засідання учасники процесу не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, судом було встановлено, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 037421 від 13.01.2004р. позивачу на підставі розпорядження Врадіївської райдержадміністрації від 25.07.2003р. № 393-р належить земельна ділянка площею 7,16 га (земельна ділянка 1 з кадастровим номером 4822383600:02:000:0045, площею 5,46 га, та земельна ділянка 2 з кадастровим номером 4822383600:02:000:0137, площею 1,70 га), яка розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07 грудня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,46 га, термін дії якого становить 10 років. Договір було зареєстровано у Миколаївській регіональній філії Центру ДЗК Врадіївський реєстраційний округ 19.03.2007р. за № 040701200041.

На виконання вказаного договору оренди землі позивачем відповідачу було передано земельну ділянку, що не заперечується представниками сторін.

Водночас, судом не взято до уваги акт приймання-передачі земельної ділянки долучений до матеріалів справи, оскільки з останнього не зрозуміло якого договору, та якої земельної ділянки він стосується.

03 грудня 2016р. державним реєстратором Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області зареєстровано оспорюваний договір, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 984887534 від 26.09.2017р.

У відповідності до умов оспорюваного договору він укладений між позивачем та відповідачем 21.07.2016 р. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822383600:02:000:0045, площею 5,4633 га строком на 10 років. Того ж дня був складений та підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки.

Згідно копій видаткових касових ордерів від 23.12.2016р. та 20.09.2017р. позивач отримав від відповідача відповідно орендну плату за 2016 рік в сумі 11 000 грн. та за 2017 рік в сумі 5 855 грн. і 5 145 грн.

Відповідно до висновку експерта № 17-1253 від 13.04.2018р., за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної за ухвалою суду від 28.11.2017р., підпис у вигляді запису прізвища Ноздров в розділі Реквізити сторін. Орендодавець на договорі оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та ВТ ТОВ Чорномор , виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою.

Проаналізувавши дані обставини по справі у їх сукупності та враховуючи положення ч. 1, 3, 4 ст. 203, ст.204, ч. 1 ст. 206, ч.2 ст.207, п. 2, 4 ч. 1 ст. 208, ч.1 ст.210, ч. 1 та 2 ст. 215, ст.792 ЦК України, ч. 5 ст. 6, ст.18 Закону України Про оренду землі , п.8 постанови Пленуму ВСУ № 4 від 06.11.2009р., правових висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 18.12.2013р.у справі № 6-127цс13 та від 06.02.2012р. у справі № 6-104ц11, суд вважав доведеним, що позивач не підписував оспорюваного договору, а тому, згідно присів ч. 3 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, останній підлягає визнанню недійсним, оскільки відсутнє волевиявлення однієї із сторін на його укладення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що, із конструкції ст. 218 ЦК України, якою відповідач обґрунтовував свої вимоги, слідує, що вказана норма стосується правочинів укладених без дотримання письмової форми, окрім тих, які укладаються виключно в письмовій формі та підлягають державній реєстрації, яка в свою чергу, є моментом вчинення правочину. А оскільки в даному випадку оспорюваний правочин між сторонами було укладено в письмовому вигляді, то в даному випадку, як положення ст. 218 ЦК України, так і постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.11.2011р., не підлягають застосуванню.

Водночас, судом було враховано, що правові наслідки подальшого схвалення правочину, вчиненого не його стороною передбачені ст. 241 ЦК України.

У відповідності до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 25.05.20146р. у справі № 6-2612цс15, визначено, що ст. 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Тому суд вважав, що подальше схвалення позивачем правочину, вказувало б про його чинність для нього лише у випадку підписання оспорюваного договору від імені позивача його представником з перевищенням повноважень, однак матеріали справи не містять жодних доказів щодо уповноваження позивачем іншої особи на представництва своїх інтересів у правовідносинах пов'язаних з реалізацією позивачем свого права власності щодо земельних ділянок.

Також судом було встановлено, що надані відповідачем копії видаткових касових ордерів щодо отримання позивачем орендної плати фактично стосуються 2016 року, протягом якого, як стверджує представник відповідача, використовувалася земельна ділянка за договором від 07.12.2006р. та оспорюваним договором, однак з огляду на інформаційне навантаження вказаних доказів, умов зазначених договорів та пояснень представника відповідача неможливо достовірно встановити по якому з договорів здійснено оплату орендної плати за 2016 рік.

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що первісний позов є законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню, водночас зустрічний позов є безпідставним, необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

Висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно не взяв до уваги правову позицію, викладену в ухвалі Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.09.2017р. у справі № 480/2178/15-ц, не заслуговують на увагу як на обов'язкову підставу для скасування рішення, оскільки ця ухвала була постановлена у іншій справі, а тому вказівки, викладені в ній є обов'язковими для судів нижчої ланки тільки під час розгляду даної справи і не є обов'язковими під час розгляду судами інших справ. Крім того, обставини у тій справі не є тотожними з обставинами, встановленими судом у даній справі, зокрема, в тому, що у даній справі сторонами не укладалася додаткова угода до договору оренди. Також колегією суддів враховується те, що в Україні відсутнє прецедентне право.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки тому, що в матеріалах справи наявні документи, що підтверджують добровільну передачу позивачем землі відповідачу, а також отримання ним орендної плати, що свідчить на думку апелянта про вчинення позивачем дій, спрямованих на схвалення та виконання ним умов договору оренди землі від 27.07.2016р., тобто дій, спрямованих на взаємне встановлення цивільних прав та обов'язків між сторонами за договором оренди, що відповідач відкрито володів та користувався земельною ділянкою, про що було відомо позивачу, а отже, умови використання земельної ділянки та розмір орендної плати повністю влаштовували позивача, а тому до правовідносин слід застосовувати положення ч.2 ст.218 ЦК України, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення, так як суд дав цим обставинам належну правову оцінку в тексті рішення, а доводи апеляційної скарги з цього приводу направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку у сукупності з іншими доказами у справі у межах наданих законом йому повноважень. На наявність інших доказів, крім тих, яким суд дав належну правову оцінку, відповідач в апеляційній скарзі не посилався.

Приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів враховує також те, що саме по собі отримання плати за фактичне використання земельної ділянки без наявності належним чином укладеного договору оренди, не породжує правовідносин саме з оренди такої земельної ділянки, так як для укладення договору оренди необхідне узгодження всіх істотних умов договору оренди, чого не відбулося в даному випадку.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду, зроблених в рішенні суду, так як фактично містять суб'єктивне тлумачення апелянта норм матеріального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.

З урахуванням викладеного, підстав для скасування чи зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381,382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю Чорномор залишити без задоволення.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 02 листопада 2018 року