Рішення

від 04.05.2018 по справі 368/1075/16-ц

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/1075/16-ц

Рішення

Іменем України

"04" травня 2018 р. Кагарлицькийрайонний суд Київської пбласті в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні належним на праві власності майном, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно договору купівлі-продажу від 25.10.2000 року йому належить квартира у АДРЕСА_1 в якій він постійно проживає з іншими членами сім ї.

Станом на день подачі заяви відповідач в особі ОСОБА_3 забороняє йому їздити транспортними засобами по його земельній ділянці, яка примикає до їхніх квартир, мотивуючи це тим, що земельна ділянка знаходиться у його приватній власності. Однак іншого під їзду до його оселі він не має. А тому просить встановити земельний сервітут на право проїзду та проходу йому та членам його сім ї через земельну ділянку по вул. Свято-Троїцька у м.Кагарлику, яка належить ОСОБА_2

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, проти зустрічного заперечили та суду пояснили, що даний проїзд є найбільш вигідним. Міська рада вирішує питання про облащтування проїзду до його будинку в іншому місці, але це його не влаштовує.

Представник Відповідачки проти позову заперечила, свій зустрічний позов підтримала і суду пояснила, що згідно реєстраційних даних Кагарлицького БТІ за відповідачкою, на підставі рішення Кагарлицького районного суду Київської області, зареєстровано право власності на квартиру № 2 в житловому будинку № 24 по вул. Свято-Троїцька в м. Кагарлик.

Багатоквартирний будинок розташований на земельній ділянці, співвласниками якого було приватизовано частки земельних ділянок, на яких знаходяться квартири, а також ті частки землі які прилягають безпосередньо до меж квартир та які до їх приватизації знаходилися у комунальній власності Кагарлицької міської ради та перебували у загальному користуванні.

В період володіння належним на праві власності житловим приміщенням, згідно рішення 40 сесії Кагарлицької міської ради 5 скликання № 361 від 04 вересня 2009 року позивачці було передано у власність земельну ділянку площею 0,0176 га в межах згідно з планом, яка розташована за адресою по вул. Свято-Троїцька, 24 в м. Кагарлику Київської області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд.

Вказаній вище земельній ділянці площею 0,0176 га, що розташована в м. Кагарлик вул. Свердлова (нині Свято-Троїцька), 24, присвоєно кадастровий номер 3222210100:01:437:0007, і згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 657871 виданого Кагарлицькою міською радою 15.12.2009 року право власності на неї належить позивачу за даним зустрічним позовом.

До квартир №№ 4 та 5 будинку №22 , належних на праві власності відповідачам за данимпозовом та в яких вони проживають, та до квартири 6 даного житлового будинку існує заїзд шириною 6 метрів, який згідно комплексного плану розміщення будівель № 24 та 22 по вул. Свердлова (нині Свято-Троїцька) в м. Кагарлику, а також належного позивачці державного акту про право власності на земельну ділянку і серії ЯИ № 657871 виданого Кагарлицькою міською радою 15.12.2009 року (поворотні точки від А до Б), знаходиться за межами належної їй земельної ділянки.

Про те, на даний час, на протязі з дня виникнення у ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку, відповідачем без належного на те дозволу та згоди, безпідставно користується належною їй на праві власності земельною ділянкою як для проходу до своєї квартири так і проїзду власним автотранспортом, чим обмежили її доступ до неї, а відтак фактично позбавили права одноособового володіння та користування належною на праві власності земельною ділянкою.

Крім цього, використання ОСОБА_1 земельної ділянки для проїзду по ній автомобілем залишає на ній наїзджений слід (колію), тим самим вчиняється її псування.

А тому просить усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою по вул. Свято-Троїцькій № 24 у м.Кагарлику, заборонивши відповідачам цілодобовий прохід та проїзд будь якими транспортними засобами по ній.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що в задоволені первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов слід задоволити з слідуючих підстав.

Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів.

Так під час розгляду справи судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 25.10.2000 року укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ Кагарлицький елеватор , йому належить квартира у АДРЕСА_1 в якій він постійно проживає з іншими членами сім ї.

Станом на день подачі заяви відповідач забороняє позивачу їздити транспортними засобами по її земельній ділянці, яка примикає до їхніх квартир, мотивуючи це тим, що земельна ділянка знаходиться у її приватній власності.

Згідно реєстраційних даних БТІ за ОСОБА_2, на підставі рішення Кагарлицького районного суду Київської області зареєстровано право власності на квартиру № 2 в житловому будинку № 24 по вул.Свято-Троїцька в м.Кагарлику. Багатоквартирний будинок розташований на земельній ділянці, співвласниками якого було приватизовано частки земельних ділянок, на яких знаходяться квартири, а також ті частки землі які прилягають безпосередньо до меж квартир та які до їх приватизації знаходилися у комунальній власності Кагарлицької міської ради та перебували у загальному користуванні.

В період володіння належним на праві власності житловим приміщенням, згідно рішення 40 сесії Кагарлицької міської ради 5 скликання № 361 від 04 вересня 2009 року ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку площею 0,0176 га в межах згідно з планом, яка розташована за адресою по вул. Свердлова (нині Свято-Троїцька] 24 в м. Кагарлику Київської області з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд.

Вказаній вище земельній ділянці площею 0,0176 га, що розташована в м. Кагарлик вул. Свердлова (нині Свято-Троїцька), 24, присвоєно кадастровий номер 3222210100:01:437:0007, і згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 657871 виданого Кагарлицькою міською радою 15.12.2009 року право власності на неї належить ОСОБА_4

Позивач ОСОБА_1 мешкає у житловому будинку № 22 по вул. Свято-Троїцька (бувша Свердлова) в м. Кагарлику Київської області, який також є багатоквартирним та являє собою одноповерхову будівлю та розташований в глибині за будинком № 24. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ№748711 від 01 лютого 2006 року, виданого Кагарлицькою міською радою, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0222 га в м.Кагарлику по вул. Сварлова ( нині Свято-Троїцька) 22/4 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

До квартири № 4 належної на праві власності ОСОБА_1 та в якій він проживає та до квартири 6 даного житлового будинку існує заїзд шириною 6 метрів, який згідно комплексного плану розміщення будівель № 24 та 22 по вул. Свердлова (нині Свято-Троїцька) в м. Кагарлику, а також належного ОСОБА_2 державного акту про право власності на земельну ділянку і серії ЯИ № 657871 виданого Кагарлицькою міською радою 15.12.2009 року (поворотні точки від А до Б), знаходиться за межами належної їй земельної ділянки.

Про те, на протязі з дня виникнення у ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку, відповідач без належного на те дозволу та згоди власника, безпідставно користуються належною ОСОБА_2 на праві власності земельною ділянкою як для проходу до своєї квартири так і проїзду власним автотранспортом, чим обмежив доступ ОСОБА_2 до неї, а відтак фактично позбавив її права одноособового володіння та користування належною на праві власності земельною ділянкою.

Крім цього, використання ОСОБА_1 земельної ділянки для проїзду по ній автомобілем залишає на ній наїзджений слід (колію), тим самим вчиняється її псування.

Ст.41 Конституції України закріплено принцип непорушності права власності .

У відповідності до засад захисту права власності визначених статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Частиною 2 даної статті визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім цього згідно частини 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідністю зі ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За змістом статті 98 ЗК України, вказано, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до частини першої, другої статті 100 ЗК України, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Як вбачається із роз'яснень, викладених у пункті 22-2постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 №7, пункті 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється стосовно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається в разі переходу права на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина перша статті 401 ЦК, частина перша статті 101 ЗК), а в разі встановлення особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина друга статті 401, пункт 6 частини першої статті 406 ЦК)

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. При цьому звертається увага судів на те, що відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України саме позивач має довести,що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; що відповідно до частини третьої статті 402 ЦК він не досяг з відповідачем домовленості про встановлення сервітуту та про його умови. За певних обставин для вирішення спірних питань може бути призначена експертиза.

У рішенні суд повинен зазначити, в якій саме частині належного відповідачу майна встановлено сервітут і в якому розмірі, чітко визначити обсяг прав особи, що звернулася до суду, стосовно обмеженого користування чужим майном.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили суду, що приблизно 4 роки ОСОБА_1 самовільно зробив собі заїзд по земельній ділянці ОСОБА_2.

Згідно протоколу загальних зборів власників квартир будинкув №22 та №24 по вул.Свято-Троїцькій в м.Кагарлику від 12.01.2017 року за участю Кагарлицького міського голови, заступника міського голови, депутата Кагарлицької міської ради, начальника земельного відділу Кагарлицької міської ради, провідного спеціаліста ВПМІ, було обговорено та вирішено питання щодо облаштування проїзду загального користування виконкомом Кагарлицької міської ради відповідно до погодженої схеми..

Рішенням Кагарлицької міської ради від 8.06.2017 року надано дозвіл Кагарлицькому КП Міськрембудсервіс на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та та обслуговування багатоквартирного житлового будинку ( облаштування проїзду загального користування) в м.Кагарлик по вул. Свято-Троїцькій в районі будинків №22 та №24 загальною площею 0,03 га.

Рішенням Кагарлицької міської ради від 07.12.2017 року затверджено протокол постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адміністративного устрою щодо погодження Кагарлицькому КП Міськрембудсервіс акту прийому - передачі межових знаків на зберігання земельної ділянки що передбачається для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (облаштування проїзду загального користування), що розташована в м. Кагарлик, по вул. Свято-Троїцька 22, № 24. без підпису гр. ОСОБА_1, в зв'язку з відсутністю підстав для погодження даного акту.

Погоджено акт прийому - передачі межових знаків на зберігання земельної ділянки що передбачається для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (облаштування проїзду загального користування) в постійне користування Кагарлицькому КП Міськрембудсервіс загальною площею 0,0293 га, що розташована в м. Кагарлик, по вул. Свято- Троїцька 22, № 24, без підпису гр. ОСОБА_1, в зв'язку з відсутністю підстав для погодження даного акту.

Відповідно до вказаного рішення складено абрис земельної ділянки Кагарлицького КП Міськрембудсервіс , де визначено проїзд до земельної ділянки та квартири позивача ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч. 2, 3ст. 402 ЦК Україниземельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Натомість, суду сторонами не надано доказів того, що Позивач намагався укласти сервітутний договір з Відповідачем, а саме, що надсилав на її адресу пропозиції, проекти договору, але отримував на це необґрунтовані відмови, тощо.

Позивач не надав суду обєктивних доказів неспроможності інших варіантів встановлення земельного сервітуту та обєктивних даних про те, що запропонований Позивачем варіант використання земельної ділянки є прийнятним та найменш обтяжливим для користувача спірної земельної ділянки, що прямо суперечить вимогам ч.4 ст. 98 ЗК України, а саме що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.

Водночас, сторона Відповідача надала суду докази про те, що Кагарлицькою міською радою вирішується питання загального проїзду до земельної ділянки позивача без проходження через земельну ділянку, якою користується Відповідач, що стверджується вказаними вище рішеннями Кагарлицької міської ради, абрисом, фотокартками.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 3ст. 403 ЦК України).

Позивач прохав про встановлення сервітуту, не вказуючи безоплатного чи платного, тоді як згідно ч. 3 ст. 101 ЗКУ власник (землекористувач) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлений земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом, а право визначення розміру плати за користування, встановлене сервітутом, належить суб'єктам сервітутних відносин. При визначенні розміру плати, сторони повинні виходити з того, що плата повинна бути адекватною тим обмеженням та незручностям, які буде нести власник при реалізації свого права на майно, обтяженого сервітутом.

Встановлення платного або безоплатного земельного сервітуту залежить від бажання лише власника або землекористувача земельної ділянки, щодо якої його встановлюють, а не Позивача і про це зокрема зазначається у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.12.2002 № 2-222/6717.

Таким чином, закон вимагає саме від Позивача надання суду доказів того, що нормальне господарське використання належної йому земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача не можливо здійснити будь-яким іншим способом.

Позивач просив встановити сервітут щодо користування спірною земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії сервітуту, що не дає суду змоги встановити можливість знаходження сервітуту у просторових межах на місцевості.

Проте, в порушення вимог статті 81 ЦПК України, яка покладає обовязок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, із сторони Позивача на адресу суду не було надано доказів технічної можливості встановлення сервітуту на право проїзду через спірну земельну ділянку і, що такий варіант встановлення земельного сервітуту є найменш обтяжливим для власника зазначеної земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Суд приймає також до уваги, що такий вид земельного сервітуту про який прохав Позивач як право проїзду на транспортному засобі може бути встановлений тільки у випадку наявності на земельній ділянці відповідного шляху, що як встановлено в судовому засіданні взагалі місце не має, а можливе в кінці земельних ділянок по вул.Свято-Троїцькій, де розробляється технічна документація для Кагарлицького КП Міськрембудсервіс .

Верховний Суд України в своєму Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ вказує, що відповідно до ч.3 ст. 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом у разі недосягнення домовленості про його встановлення. Якщо особа, яка вимагає встановлення сервітуту, не зверталась до власника нерухомого майна з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту, у неї відсутня підстава для звернення до суду.

Суду не надано позивачем доказу про повідомлення відповідача про намір добровільно укласти договір про встановлення сервітуту, що унеможливлює суд з'ясувати виконання вказаної вимоги закону.

У судовому засіданні представник позивача -ОСОБА_8 пояснила, що після встановлення судом сервітуту вони будуть визначити його розмір та межі.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини не дотримання позивачем визначеного законом, зокрема ст.402 ЦК України, ст.100 ЗК України, порядку укладення договору земельного сервітуту за рішенням суду, а саме: без попереднього звернення з проектом договору про встановлення земельного сервітуту, без розробки та виготовлення технічної документації з метою розрахунку необхідної площі земельної ділянки для проїзду та проходу та документів щодо визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту, не обґрунтовано вимогу щодо встановлення саме безоплатного чи платного земельного сервітуту, не доведено неможливості задоволення своєї потреби проїзду до власної земельної ділянки та обєкта нерухомості не інакше як лише шляхом обтяження сервітутом земельної ділянки відповідачки, не доведено належними доказами факт наявної проїзної дороги, що знаходиться в межах земельної ділянки відповідачки та щодо якої заявлено позов, як єдиного можливого проїзду та виїзду транспорту, з огляду на Рішенням Кагарлицької міської ради від 8.06.2017 року та абрису земельної ділянки (де проїзна дорога винесена за межі спірної земельної ділянки відповідачки) та враховуючи, що згідно з частиною 2 статті 14 Цивільного кодексу України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, а також з огляду на положення статті 319 ЦК України, згідно з якою власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у звязку з чим суд дійшов висновку про передчасність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Також відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З наданих позивачем фототаблиць, пояснень свідків, вбачається, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 використовує частину земельної ділянки ОСОБА_2 для проїзду до своєї квартири, чим чинить перешкоди їй у використанні земельної ділянки. А тому суд вважає, що права ОСОБА_2 щодо використання земельної дівлянки підлягають захисту шляхом заборони ОСОБА_1 цілодобовий прохід та проїзд будь-якими видами транспортних засобів по ній.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення сервітуту відмовити повністю.

Зустрічний позов задоволити. Усунути перешкоди в користуванні належною на праві власності ОСОБА_2 земельною ділянкою, розташованою по вул.Свято-Троїцькій (бувша Свердлова) №24 в м.Кагарлику Київської області, шляхом заборони ОСОБА_1 цілодобовий прохід та проїзд будь-якими видами транспортних засобів по ній.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 30 днів.

Повний текст рішення виготовлено 14.05.2018 року.

Суддя: Т.Є. Іванюта