Рішення

від 14.05.2018 по справі 821/320/18

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/320/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області, третя особа: Іванівська районна державна адміністрація Херсонської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - відповідач), у якому просить скасувати наказ начальника Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області № 1-ос від 09.01.2018 р., зобов'язати відповідача поновити його на посаді провідного спеціаліста відділу соціальних послуг Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його звільнення з посади відбулося з порушенням вимог ч.3 ст.119 КЗпП України. Так, 24.12.2017 р. він був прийнятий до Збройних Сил України на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу та уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині А0989 строком на 3 роки. Контракт набрав чинності 02.01.2018 р. 02.01.2018 р. копію контракту та витягу із наказу командира військової частини А0989 (по стройовій службі) про зарахування до списків даної військової частини надав заступнику начальника Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області. 29.01.2018 р. дружина повідомила, що його звільнили із займаної посади 09.01.2018 р. і видали трудову книжку із записом про звільнення на підставі п.3 ст.36 КЗпП України. Вважає наказ про звільнення протиправним, оскільки згідно ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі через укладення нового контракту на проходження військової служби, під час особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються, місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, де вони працювали на час призову. Особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу. 17.03.2014 р. Президентом України прийнято Указ "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 р. № 1126-VІІ. На даний час Президентом України не подано на затвердження Верховної Ради України рішення про демобілізацію, а Кабінет Міністрів не прийняв відповідного рішення про переведення національної економіки України на функціонування в умовах мирного часу. Тому його звільнення є незаконним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 р. справу передано для розгляду судді Войтович І.І.

Ухвалою від 22.02.2018 р. позовну заяву залишено без руху у зв'язку з недоліками позовної заяви та надано строк для їх усунення.

Позивач в установленні строки усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 15.03.2018 р. у справі відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання на 02.04.2018 р. о 09:00 год.

29.03.2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що згідно копії контракту позивач уклав строковий контракт (на 3 роки), а не контракт особливого виду, у зв'язку з чим ОСОБА_1 було звільнено на підставі п.3 ст.36 КЗпП України. Якщо б наданий примірник контракту, укладеного з ОСОБА_1, свідчив би про укладення контракту на строк до закінчення особливого періоду, або до дня фактичної демобілізації (контракт "особливого виду" - у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації), то позивач мав би право на збереження місця роботи, посади й середнього заробітку згідно із вимогами ч.3 ст.119 КЗпП України. Відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 15/2015 "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 р. "Про часткову мобілізацію" від 15.01.2015 р., було постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб з дня набрання чинності цим Указом. Вказаний Закон опубліковано в газетах "Урядовий кур'єр" № 9 та "Голос України" № 8 20.01.2018 р. Таким чином в Україні було оголошено мобілізацію, і тим самим відбулося настання особливого періоду на 210 діб, починаючи з 21.01.2015 р. по 18.08.2015 р. Дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Таким чином, особливий період в Україні діяв з 18.03.2014 р. по 02.05.2014 р., з 07.05.2014 р. по 21.06.2014 р., з 24.07.2014 р. по 07.09.2014 р., з 20.01.2015 р. по 22.08.2015 р., а починаючи з 23.08.2015 р. особливий період не діє.

Ухвалою від 02.04.2018 р. до участі у розгляді справи залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Іванівську районну державну адміністрацію Херсонської області та відкладено розгляд справи на 18.04.2018 р. о 13:00 год.

10.04.2018 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказує на те, що відповідач на власний розсуд трактує строк, протягом якого діє мобілізація. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період. Зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів, які підтверджують правомірність прийнятого наказу про звільнення.

Протокольною ухвалою від 18.04.2018 р. відкладено розгляд справи до 02.05.2018 р. до 10:00 год.

Ухвалою від 19.04.2018 р. задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою від 02.05.2018 р. відкладено розгляд справи до 14.05.2018 р. до 13:30 год.

04.05.2018 р. керівником апарату суду винесено розпорядження № 44 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи" у зв'язку із закінченням повноважень судді Войтовича І.І. щодо здійснення ним правосуддя з 23.05.2018 р. та відбуванням у відпустку з 14.05.2018 р.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2018 р. справу передано для розгляду судді Бездрабку О.І.

Ухвалою від 05.05.2018 р. суддею прийнято до провадження дану адміністративну справу.

Ухвалою від 14.05.2018 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про перенесення розгляду справи.

14.05.2018 р. від представників позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Положеннями ч.3ст.194 КАС України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи не забезпечив явку свого представника в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки (п.1 ч.3 ст.205 КАС України).

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом від 12.04.2017 р. № 20-ос ОСОБА_1 призначено на посаду провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області.

Наказом від 12.05.2017 р. № 25-ос позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця.

23.12.2017 р. між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі ТВО командира 56 мотопіхотної бригади укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки. Контракт набуває чинності з 02.01.2018 р.

Згідно наказу від 02.01.2018 р. № 2 позивача зараховано до списків особового складу військової частини А0989.

Наказом начальника Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області від 09.01.2018 р. № 1-ос, відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації 09.01.2018 р. Підстава: копія контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України.

Не погоджуючись з цим наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно ч.3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.

Частиною 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

За визначенням, наведеним у ч.ч.1, 2 ст.2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ч.13 ст.2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби (ч.2 ст.19 Закону № 2232-ХІІ).

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (ч.4 ст.19 Закону № 2232-ХІІ).

Статтею 20 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов'язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Відповідно до п.13 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) на військову службу за контрактом приймаються: громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно п.15 Положення № 1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно п.18 Положення № 1153/2008 перший контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки.

Статтею 23 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.

Частиною 3 ст.23 Закону № 2232-ХІІ визначено, що для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Згідно ч.1 ст.24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

З аналізу наведених норм слідує, що Закон № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України містять чіткий перелік категорій, на які поділяються громадяни України щодо військового обов'язку, види та строки військової служби, порядок прийняття громадян України на військову службу в добровільному порядку (за контрактом), а також можливість проходження військовослужбовцями кадрової або строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Визначення особливого періоду надано в Законах України "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XII (далі - Закон № 1932-ХІІ) і "Про мобілізаційну підготовку то мобілізацію від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону № 1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст.1 Закону № 3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування. Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій .

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст.1 Закону № 3543-ХІІ).

Зі змісту ст.10 Закону № 3543-ХІІ слідує, що Верховна Рада України відповідно до Конституції України, зокрема, затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.

Згідно ст.11 Закону № 3543-ХІІ Президент України, зокрема, приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України; встановлює режим роботи органів державної влади, інших державних органів під час мобілізації та у воєнний час.

Тобто, рішення про загальну або часткову мобілізацію, яке приймає Президент України, затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

17.03.2014 р. Президентом України прийнято Указ "Про часткову мобілізацію" № 303/2014, який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 р. № 1126-VІІ, який набрав чинності 18.03.2014 р.

У листах від 01.10.2015 р. № 322/2/8417, від 18.10.2016 р. № 322/2/6917, від 20.10.2016 р. № 316/1/903 Міністерство оборони України зазначило, що особливий період настав в Україні з моменту видання Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 р. № 303/2014. Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід, як демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію та штати мирного часу. Згідно зі статтею 11 зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України. На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося. Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17 березня 2014 року.

Аналогічна позиція викладена у листі Міністерства оборони України від 03.05.2018 р. № 321/2743 на звернення адвоката у даній справі.

Даний висновок викладений також в постанові Верховного Суду від 18.01.2018 р. № 686/20215/15-ц.

Таким чином, суд вважає, що особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президент України не приймав.

Навпаки, в подальшому Указами Президента України від 06.05.2014 р. № 454/2014, від 21.07.2014 р. № 607/2014 та від 14.01.2015 р. № 15 оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас. Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України від 26.09.2016 р. № 441/2016. Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент України не приймав.

Окрім цього, Указом Президента України від 14.01.2015 р. № 15 "Про часткову мобілізацію" Кабінету Міністрів України доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "повна готовність"; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань і довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня "повна готовність".

У свою чергу Кабінет Міністрів України 01.07.2015 р. прийняв відповідне розпорядження № 674/дск/р.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача про те, що починаючи з 23.08.2015 р. особливий період не діє.

Приписами ч.2 ст.39 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Гарантії для працівників, які вступили на військову службу за контрактом, визначає ст.119 КЗпП України.

Так, у відповідності до ч.1 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів (ч.2 ст.119 КЗпП України).

Згідно ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У відповідності до п.3 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність наказу відповідача від 09.01.2018 р. № 1-ос "Про звільнення ОСОБА_1." на підставі п.3 ст.36 КЗпП України, оскільки звільнення позивача здійснено всупереч вимогам ч.3 ст.119 КЗпП України, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасування, а позивач поновленню на посаді провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області з 10.01.2018 р.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП України).

Порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п.2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно абз.б) п.4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

В п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про працю" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наданої відповідачем бухгалтерської довідки слідує, що заробітна плата ОСОБА_1 складає за листопад 2017 року - 3934,26 грн., за грудень 2017 року - 5334,52 грн., всього - 9268,78 грн. У листопаді 2017 року позивачу здійснено нарахування за час відпустки - 2104,80 грн., а у грудні 2017 року - 789 грн. Вказана сума нарахувань за час відпустки у розмірі 2893,80 грн. (2104,80 грн. + 789 грн.) відповідно до абз.б) п.4 Порядку № 100 не враховується при обчисленні середньої заробітної плати, а тому середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню, складає 6374,98 грн. (9268,78 грн. - 2893,80 грн.).

Кількість робочих днів у листопаді 2017 року - 10, у грудні 2017 року - 16, всього - 26. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 245,19 грн. (6374,98 грн. : 26 робочих днів).

Період вимушеного прогулу тривав з 10.01.2018 р. (наступний день після звільнення відповідно до наказу від 09.01.2018 р. № 1-ос) до 14.05.2018 р. (дня постановлення судового рішення) та становить 85 робочих днів (у січні 2018 року - 16 робочих днів, у лютому 2018 року - 20 робочих днів, у березні 2018 року - 21 робочий день, у квітні 2018 року - 19 робочих днів, у травні 2018 року (до 14.05.2018 р.) - 9 робочих днів).

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача, складає 20841,15 грн. (245,19 грн. х 85 робочих днів).

Таким чином сума стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.01.2018 р. по 14.05.2018 р. становить 20841,15 грн.

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області з 10.01.2018 р. та в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.01.2018 р. по 14.05.2018 р. в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3187,49 грн. (6374,98 грн. : 2 місяці) підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262, 371 КАС України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області (75400, Херсонська область, смт.Іванівка, вул.Іванівська, 4, код ЄДРПОУ 22738692), третя особа: Іванівська районна державна адміністрація Херсонської області (75401, Херсонська область, смт.Іванівка, вул.Миру, 1, код ЄДРПОУ 04060074) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області (75400, Херсонська область, смт.Іванівка, вул.Іванівська, 4, код ЄДРПОУ 22738692) від 09.01.2018 р. № 1-ос "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області з 10.01.2018 р.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області (75400, Херсонська область, смт.Іванівка, вул.Іванівська, 4, код ЄДРПОУ 22738692) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.01.2018 р. по 14.05.2018 р. включно у розмірі 20841 (двадцять тисяч вісімсот сорок одну) грн. 15 коп. з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області з 10.01.2018 р.

Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області (75400, Херсонська область, смт.Іванівка, вул.Іванівська, 4, код ЄДРПОУ 22738692) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.01.2018 р. по 14.05.2018 р. в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3187 (три тисячі сто вісімдесят сім) грн. 49 коп. з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 12.3