Постанова

від 22.08.2018 по справі 821/320/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/320/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -ОСОБА_1, судді -ОСОБА_2, судді -ОСОБА_3

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області, за участю третьої особи: Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області, за участю третьої особи: Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області про скасування наказу начальника Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області №1-ос від 09.01.2018 року, зобов'язати відповідача поновити його на посаді провідного спеціаліста відділу соціальних послуг Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог було заначено, що позивач з 12.05.2017 року працював на посаді провідного спеціаліста відділу надання соціальних послуг Управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області. 24.12.2017 року позивач прийнятий на військову службу до ЗС України за контрактом про проходження військової служби у військовій частині А0989 строком на 3 роки. Наказом відповідача №1-ос від 09.01.2018 року позивача звільнено з роботи у зв'язку із вступом на військову службу вступом на військову службу за п.3 ст.36 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним у зв'язку з порушенням вимог ч.3 ст.119 КЗпП України.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом від 12.04.2017 року №20-ос ОСОБА_4 призначено на посаду провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області.

Наказом від 12.05.2017 року №25-ос позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця.

23.12.2017 року між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України в особі ТВО командира 56 мотопіхотної бригади укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки. Контракт набуває чинності з 02.01.2018 року

Згідно наказу від 02.01.2018 року №2 позивача зараховано до списків особового складу військової частини А0989.

Наказом начальника Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області від 09.01.2018 року №1-ос, відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України, ОСОБА_4 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації 09.01.2018 року Підстава: копія контракту про проходження ОСОБА_4 військової служби у Збройних Силах України. Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частин 1 та 3 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України Про військовий обов'язок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу , Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частиною 3 ст.119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За змістом ч.2 ст.39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Наведені зміни до ст.39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу внесено Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15.01.2015 року №116-19, що набрав чинності 08.02.2015 року.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України Про військовий обов'язок і військову службу передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України та ч.3 ст.119 КЗпП України приведено у відповідність із ч.2 ст.39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу Законом України №433-19 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову, що набрав чинності 11.06.2015 року.

Позиція апелянта полягає в тому, що на момент укладення позивачем контракту про службу в Збройних силах України особливий період не діяв.

Колегія суддів не погоджується з такою думкою апелянта у зв'язку з наступним.

Визначення особливого періоду надано в Законах України Про оборону України від 06.12.1991 року №1932-XII (надалі - Закон №1932-ХІІ) і Про мобілізаційну підготовку то мобілізацію від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону №1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст.1 Закону №3543-ХІІ особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій .

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст.1 Закону № 3543-ХІІ).

Зі змісту ст.10 Закону №3543-ХІІ слідує, що Верховна Рада України відповідно до Конституції України, зокрема, затверджує протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.

Згідно ст.11 Закону №3543-ХІІ Президент України, зокрема, приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України; встановлює режим роботи органів державної влади, інших державних органів під час мобілізації та у воєнний час.

Тобто, рішення про загальну або часткову мобілізацію, яке приймає Президент України, затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

17.03.2014 року Президентом України прийнято Указ Про часткову мобілізацію №303/2014, який затверджено Законом України Про затвердження Указу Президента України Про часткову мобілізацію від 17.03.2014 року №1126-VІІ, який набрав чинності 18.03.2014 року.

У листах від 01.10.2015 року №322/2/8417, від 18.10.2016 року №322/2/6917, від 20.10.2016 року №316/1/903 Міністерство оборони України зазначило, що особливий період настав в Україні з моменту видання Указу Президента України Про часткову мобілізацію від 17.03.2014 року №303/2014. Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід, як демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію та штати мирного часу. Згідно зі статтею 11 зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України. На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося. Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17.03.2014 року.

Аналогічна позиція викладена у листі Міністерства оборони України від 03.05.2018 року №321/2743 на звернення адвоката у даній справі.

Даний висновок викладений також в постанові Верховного Суду від 18.01.2018 року №686/20215/15-ц.

Таким чином, суд вважає, що особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про закінчення такого періоду на час розгляду справи Президент України не приймав.

Навпаки, в подальшому Указами Президента України від 06.05.2014 року №454/2014, від 21.07.2014 року №607/2014 та від 14.01.2015 року №15 оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас. Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України від 26.09.2016 року №441/2016. Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент України не приймав.

Окрім цього, Указом Президента України від 14.01.2015 року №15 Про часткову мобілізацію Кабінету Міністрів України доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "повна готовність"; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань і довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня "повна готовність".

У свою чергу Кабінет Міністрів України 01.07.2015 року прийняв відповідне розпорядження №674/дск/р.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача про те, що починаючи з 23.08.2015 року особливий період не діє.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок про протиправність наказу відповідача від 09.01.2018 року №1-ос "Про звільнення ОСОБА_4В." на підставі п.3 ст.36 КЗпП України, оскільки звільнення позивача здійснено всупереч вимогам ч.3 ст.119 КЗпП України, а тому оскаржуваний наказ підлягає скасування, а позивач поновленню на посаді провідного спеціаліста відділу державних соціальних допомог Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області з 10.01.2018 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Херсонської області - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 27 серпня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3