Рішення

від 20.04.2018 по справі 826/15864/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 квітня 2018 року №826/15864/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Касьяненко А.В., за участі представника позивача Зозулі Т.М. та представника відповідача-1 Білецької В.В., без участі представника відповідача-2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Поділ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Арес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг-Сервіс" до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства культури України про визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд) , надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Поділ" (далі - ПрАТ "Поділ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Арес" (далі - ТОВ "Арес"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг-Сервіс" (далі - ТОВ "Холдінг-Сервіс", також далі разом - позивачі) до Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 1, Департамент культури КМДА) та Міністерства культури України (далі - відповідач 2, Мінкультури, також далі разом - відповідачі), про:

- визнання протиправним та скасування наказу відповідача 1 "Про занесення до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва" від 26 червня 2015 року № 10/31-15 в частині внесення до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини об'єкту культурної спадщини "Будинок житловий", вул. П.Сагайдачного, 41/13 у м. Києві (далі - оскаржуваний наказ Управління культури КМДА);

- визнання протиправним та скасування наказу відповідача 2 "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" від 29 грудня 2016 року № 1273 в частині п. 19 Додатку до наказу, яким до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення занесено об'єкт культурної спадщини "Житловий будинок з крамницями", який розташований за адресою: вул. Сагайдачного, 41 та площі Контрактової, 13 (далі - оскаржуваний наказ Мінкультури).

Ухвалою суду від 08 грудня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що будівля, власниками якої є позивачі, не відповідає критеріям, які передбачені законодавством України, для визнання об'єктом культурної спадщини, а оскаржувані наказ Управління культури КМДА та наказ Мінкультури були прийняті з численними порушенням законодавства України.

Представники позивачів також звертали увагу суду, що, відповідач 1 неповно з'ясував усі обставини, які мали значення при внесенні будівлі до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік), зокрема, виходив з того, що будівля відповідає критерію автентичності, оскільки у 1986-1990 р.р. була проведена реставрація будівлі з елементами реконструкції та пристосуванням, в той час, як стверджують позивачі, у цей період була здійснена реконструкція будівлі, що значно змінила форму та матеріально-технічну структуру об'єкту. Також, на думку представників позивачів, оскаржуваний наказ Управління культури КМДА прийнятий не у спосіб, передбачений законодавством, оскільки підставою для занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку мав бути протокол науково-методичної ради відповідача 1, який, в свою чергу - мав бути прийнятий науково-методичною радою відповідача 1 лише на підставі вивчення відповідної облікової документації на об'єкт, яка на момент засідання науково-методичної ради складена не була. Представники позивачів також зазначали, що звертаючись із поданням до відповідача 2 про занесення будівлі до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр), відповідач 2 мав додати усю облікову документацію, яка вимагалася законодавством, що зроблено не було.

На думку представників позивачів, при прийнятті оскаржуваного наказу Мінкультури, відповідач 2 також діяв у спосіб, який суперечить законодавству України, оскільки до відповідача 2 надійшла облікова документація не в повному обсязі, на засіданні експертної ради відповідача 2 був відсутній кворум, а висновок експертної ради відповідача 2 не був затверджений науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини відповідача 2, як вимагається законодавством.

У судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав у повному обсязі, позов просив задовольнити.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнав, у судовому засіданні представник відповідача 1 просила у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки внесенню будівлі до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік) передувало проведення повного історичного-архітектурного дослідження об'єкта кваліфікованими працівниками у сфері охорони культурної спадщини, на підставі якого було встановлено наявність критеріїв, що необхідні для занесення об'єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр). Оскаржуваний наказ Управління культури КМДА був прийнятий відповідачем 1 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будівля, яка була внесена до Переліку, розташована на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", а тому підлягає охороні як пам'ятка архітектури, а невиготовлення відповідачем 1 довідки про майнову цінність об'єкта культурної спадщини зумовлено відсутністю фінансування цих робіт органам культурної спадщини, паспорт об'єкта не виготовлявся, оскільки його дозволено виготовляти протягом трьох років з дня внесення об'єкту культурної спадщини до Переліку, на даний час положення законодавства не передбачають обов'язковості надання Мінкультури паспорту об'єкту та довідки про майнову цінність об'єкту культурної спадщини при вирішенні питань занесення щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Реєстру.

Відповідач 2, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, вчергове подавши клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання представника відповідача 2. Керуючись п. 2 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача 2.

У відзиві на позовну заяву, відповідач 2 зазначив, що оскаржуваний наказ Мінкультури прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач 2 отримав від відповідача 1 усю облікову документацію, яка вимагалася законодавством, а доводи позивачів щодо відсутності кворуму на засіданні експертної ради відповідача 2 при розгляді питання про внесення будівлі до Реєстру як пам'ятки архітектури не відповідають дійсності.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ПрАТ "Поділ", ТОВ "Арес", ТОВ "Холдінг-Сервіс" є співвласниками будівлі по вул. Сагайдачного, 41 у м. Києві (далі - будівля) , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.12.2015 р. та не заперечувалось представниками сторін під час розгляду справи.

Згідно із п. 2 Положення про Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15 червня 2015 року № 575, відповідач 1 є правонаступником Управління культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке прийняло наказ "Про занесення до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва" від 26 червня 2015 року № 10/31-15.

Відповідно до п. 1 цього наказу до Переліку було внесено об'єкти культурної спадщини згідно з додатком, зокрема, й об'єкт культурної спадщини "Будинок житловий, вул. П.Сагайдачного, 41/13".

Прийняттю оскаржуваного наказу Управління культури КМДА передувала робота відповідача 1 з виявлення об'єкта культурної спадщини, складення облікової документації на об'єкт культурної спадщини (облікової картки об'єкта культурної спадщини, короткої історичної довідки, акту технічного стану об'єкту культурної спадщини).

Як зазначено в обліковій картці об'єкта культурної спадщини "Житловий будинок з крамницями", датою утворення об'єкту культурної спадщини є 1820-1821 р.р., 1837 р. (надбудова з прибудовою), 1840 р. (прибудова), 1986-1990 р.р. (реставрація з елементами реконструкції та пристосуванням).

Серед характеристик об'єкту зазначено, зокрема, те, що будинок складається з двох частин: первісної одноповерхової побудови 1820-1821 р.р. з склепінчастими підвалами, спорудженої на розі вул. Петра Сагайдачного та Контрактової площі. За проектами архітектора Людвіка Станзані надбудований другим поверхом у 1837 році, з двоповерховими прибудовами з боку вул. Петра Сагайдачного (1837 р.) і з боку Контрактової площі (1840 р.). Друга частина будівлі - це двоповерховий флігель в стилі неоренесансну другої половини ХІХ ст., Г-подібний у плані, розташований по межі садибних ділянок № 12 на Контрактовій площі (будинок Назара Сухоти), та № 39 по вул. Петра Сагайдачного, об'єднаний з наріжним будинком у 1986-1990 роках за проектом архітектора Шевченко В.П. Внаслідок проведеної реставрації з елементами реконструкції та пристосуванням перекрито внутрішнє подвір'я будинку, що дало змогу об'єднати дві споруди в єдиний об'єм та влаштувати гастроном. Аналогічна інформація міститься в короткій історичній довідці щодо об'єкта культурної спадщини.

Також в обліковій картці об'єкта культурної спадщини зазначено, що об'єкт культурної спадщини відповідає критеріям автентичності, передбаченим п. 11 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 (далі - Порядок № 1760).

Відповідність будівлі критеріям, визначеним у п. 11 Порядку, встановлена висновком науково-методичної ради при Київському науково-методичному центрі по охороні, реставрації та використанню пам'яток архітектури (далі - науково-методична рада КНМЦ), оформленим протоколом № 2 від 02 жовтня 2014 року.

Листом від 01 вересня 2015 року № 060-4438 відповідач 1 звернувся до Мінкультури з проханням розглянути питання щодо занесення щойно виявлених об'єктів культурної спадщини на об'єкти забудови території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", які мають архітектурну цінність та формують історичне середовище стародавньої частини Києва - Подолу до Реєстру згідно з переліком. У цей перелік було включено і об'єкт культурної спадщини "Житловий будинок з крамницями".

28 жовтня 2015 року Експертна комісія з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Експертна комісія) дійшла висновку про занесення будівлі до Реєстру за категорією пам'ятки архітектури місцевого значення, який оформлений протоколом № 3/15. У протоколі Експертної комісії теж зазначено про відповідність будівлі критеріям, визначеним у п. 11 Порядку №1760.

Керуючись рішенням Експертної комісії від 28 жовтня 2015 року, відповідач 2 прийняв оскаржуваний наказ Мінкультури, яким заніс будівлю до Реєстру за категорією місцевого значення як пам'ятку архітектури.

Незгода позивачів з рішеннями відповідачів стосовно занесення будівлі до Переліку та Реєстру зумовила їх звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини" № 1805-III від 08.06.2000 р. (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону, занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:

а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Згідно із ч. 2 ст. 14 Закону, об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Питання визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України регулюється Порядком № 1760.

Пунктом 11 Порядку № 1760 визначено, що об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:

вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;

пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;

є творами відомих архітекторів або інших митців;

є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

При цьому, у п. 10 Порядку № 1760 зазначено, що критерій автентичності означає, що пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі.

Одним із доводів позивачів щодо протиправності оскаржуваних наказів відповідачів є те, що будівля не відповідає критерію автентичності, оскільки у 1986-1990 р.р. була проведена не реставрація будівлі з елементами реконструкції та пристосуванням, а реконструкція будівлі із використанням нових матеріалів, а тому пам'ятка не може вважатися такою, що значною мірою зберегла свою форму, матеріальну технічну структуру, та історичні нашарування. Також позивачі зазначають, що відповідачі помилково вважають, що реконструкція будівлі була здійснена на підставі проекту архітектора Шевченко В.П. та передбачала об'єднання первісної будівлі по вул. Сагайдачного, 41 та двоповерхового флігеля в стилі неоренесансну другої половини ХІХ ст., Г-подібного у плані, розташованого по межі садибних ділянок № 12 на Контрактовій площі (будинок Назара Сухоти), та № 39 по вул. Петра Сагайдачного.

На підтвердження цього, позивачі надали склад коректування робочого проекту реконструкції гастроному № 701 по вул. Жданова, 41 у м. Києві, який був розроблений Київським філіалом Українського державного інституту по проектуванню підприємств побутового обслуговування населення УРСР "Укргипробыт", акт державної приймальної комісії від 30 березня 1990 р. про прийняття в експлуатацію гастроному № 701, та висновок експерта від 29 грудня 2017 року № 109/17 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження (далі - висновок експерта).

Зі змісту складу проектної документації, акту державної приймальної комісії, вбачається, що у 1986-1990 р.р. була проведена саме реконструкція будівлі, а не реставрація з елементами реконструкції та пристосуванням, як стверджується відповідачами в обліковій документації на об'єкт культурної спадщини.

Викладене підтверджується і висновком експерта, в якому встановлено, що за характерними ознаками, що містяться в проектній документації (проведення комплексу будівельних робіт, зміна основних техніко-економічних показників (функціональне призначення, геометричні розміри тощо, зміна показників будівлі з метою покращення якості обслуговування, та наявність ряду інших ознак) у будівлі у 1986-1990 р.р. була проведена реконструкція будівлі, а не реставрація будівлі.

Також висновком експерта встановлено, що з даних, які містить проектна документація не вбачається об'єднання житлового будинку з крамницями по вул. Сагайдачного у м. Києві та двоповерхового Г-подібного флігеля, розташованого по межі садибної ділянки № 12 на Контрактовій площі в єдину будівлю.

суд також констатує, що відповідачі протягом усього часу розгляду справи в суді не спростували жодними доказами доводів позивачів стосовно характеру здійснених будівельних робіт, які проводилися у 1986-1990 р.р.

Також відповідачами не доведено і обставини об'єднання в єдину будівлю первісного житлового будинку з крамницями та двоповерхового флігеля за проектом архітектора Шевченко В.П., про що зазначено в обліковій документації на об'єкт культурної спадщини. Так, в обліковій картці об'єкта культурної спадщини зазначено, що науково-проектна документація на об'єкт "Історико-архітектурна інвентаризація Подолу", розроблена у 1971-1979 р.р. архітектором Шевченко В.П. та зберігається в Державній науковій архітектурно-будівельній організації ім. В.Г.Заболотного. Матеріали справи містять витяг з проекту "Матеріали історико-культурної інвентаризації забудови Подолу", авторства архітектора В.П. Шевченко, який не може розцінюватися судом як проект архітектора В.П.Шевченка, що передбачав об'єднання житлового будинку з крамницями з двоповерховим флігелем в єдину будівлю.

Суд вважає, що при розгляді справи відповідачами не доведено наявності критерію автентичності будівлі, який є одним із необхідних критеріїв при вирішенні питання внесення будівлі до Переліку та, в подальшому - до Реєстру.

Суд зауважує, що у будівництві поняття реконструкції будівлі є протилежним поняттю реставрації будівлі, головною метою якої є збереження історичної достовірності пам'ятки, повне або часткове відновлення пошкоджених або втрачених будівельних та художніх характеристик об'єкта. Головним принципом реставрації пам'ятки є дотримання принципу найменшого втручання та змін, та дотримання принципу реверсивності, що передбачає застосування максимально зворотних матеріалів та технологій. Натомість реконструкція має на меті перебудову введеного в експлуатацію об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників.

Як вбачається з висновку експертизи в процесі дослідження встановлено, що величина питомої ваги елементів, які залишилися від будівлі, після виконання демонтажних робіт становить 19,3 %. В результаті проведення будівельних робіт загальна площа будівлі збільшена як мінімум на 1065,3 кв.м., або на 18,4 %. В процесі реконструкції будівлі використовувалися нові будівельні матеріали, вироби та конструкції матеріалів та не передбачалося використання матеріалів від розбирання конструктивних елементів первісної будівлі. Існуючу будівлю можна вважати новою річчю, що була створена внаслідок проведення реконструкції 1986-1990 р.р.

Оцінюючи наявні докази в їх сукупності, суд вважає, що оскільки при реконструкції будівлі було замінено близько 80,7 % конструктивних елементів будівлі, відбулася зміна геометричних розмірів будівлі, не передбачалося реверсивного використання матеріалів, та відбулася зміна функціонального призначення приміщень, у суду відсутні підстави вважати, що будівля зберегла значною мірою свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, тобто відсутній критерій автентичності.

Згідно із ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Проте, суд констатує, що висновок експерта є належним і допустимим доказом відповідно до ст. ст. 72, 73, 74, 101, 104 КАС України.

Залучені учасниками справи докази не тільки не спростовують висновки експерта, а й підтверджують їх, зокрема, щодо характеру будівельних робіт, які проводилися у 1986-1990 р.р, а тому - підстав для відхилення висновку експерта у суду не має.

Доводи відповідача 1 стосовно того, що висновок експерта, складений на замовлення ПрАТ "Поділ", не повинен братися до уваги, оскільки експерт ОСОБА_7 не володіє знаннями у галузі мистецтвознавства, відхиляються судом, оскільки предметом будівельно-технічного дослідження не були питання, що вимагають спеціальних знань у галузі мистецтвознавства. Визначення питання збереження об'єктом своєї форми, матеріально-технічної структури, може бути встановлено судом і за допомогою будівельно-технічної експертизи, а тому - висновок експерта є належним і допустимим доказом та оцінюється судом відповідно до правил ст. 90 КАС України у сукупності з іншими доказами.

Як вже зазначалось вище, суб'єкти владних повноважень не спростували доводів позивачів стосовно характеру проведених будівельних робіт у 1986-1990 р.р., інформація, що міститься в обліковій документації не може вважатися обґрунтованою, а глибина проведеної реконструкції (заміна 80,7 % конструктивних елементів) дозволяє суду дійти висновку про те, що після проведення реконструкції будівля не зберегла у значній мірі свою форму та матеріально-технічну структуру.

Іншими доводами позивачів щодо протиправності оскаржуваних наказів відповідачів є те, що з облікової документації на об'єкт культурної спадщини не вбачається відповідність об'єкту культурної спадщини іншим критеріям, передбаченим п. 11 Порядку № 1760.

Відповідно до п. 12 Порядку № 1760, відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Як вбачається з протоколу засідання науково-методичної ради КНМЦ від 02 жовтня 2014 року № 2, будівля була рекомендована до включення до Переліку з подальшим зверненням до Мінкультури про включення до Реєстру за категорією місцевого значення та видом "архітектура та містобудування". Науково-методична рада КНМЦ вважала, що будівля являє собою зразок історичної традиційної забудови Подолу середини ХІХ ст., та зберегла значною мірою свою автентичність та містобудівну роль, архітектура виконана в неокласичному стилі - провідному напрямі того часу. Водночас, як встановлено судом, будівля внесена до Переліку та Реєстру лише як пам'ятка архітектури.

Згідно з ст. 1 Закону, об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, за типами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону, за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

З системного аналізу зазначених норм Закону, та п. 11 Порядку №1760, у контексті визнання будівлі пам'яткою архітектури, можна дійти висновку про те, що будівля могла бути включена до Реєстру у разі встановлення її визначного впливу на розвиток архітектури Подолу.

В обліковій документації на об'єкт культурної спадщини не зазначено якості об'єкта, завдяки яким він набуває культурної цінності як пам'ятка архітектури, а лише зазначено, що архітектурна типологія будівлі, відповідає автентичним габаритним розмірам та стилістиці розвинутого класицизму.

На думку суду, сама лише констатація відповідності будівлі автентичним габаритним розмірам та стилістиці розвинутого класицизму не могла бути достатньою підставою для прийняття висновку науково-методичною радою КНМЦ про відповідність об'єкту критеріям, передбаченим п. 11 Порядку № 1760.

Також позивачі зазначали, що, на їх думку, відповідач 1 невірно визначив предмет охорони об'єкту культурної спадщини, зокрема, зазначивши, що предметом охорони об'єкту культурної спадщини є, в тому числі, меморіальна бронзова дошка з барельєфним портретом гетьмана Петра Сагайдачного (автор скульптор А.Кущ, архітектор М.Кислий) (далі - меморіальна дошка) . На думку позивачів, меморіальна дошка є окремим об'єктом монументального мистецтва, охорона якому мала бути надана у разі встановлення відповідачем 1 необхідних критеріїв, передбачених Порядком № 1760, та прийняття окремих наказів відповідачів стосовно такого об'єкту культурної спадщини.

Відповідачі у справі зазначали, що меморіальна дошка є рухомим предметом, пов'язаним з будівлею, є складовою частиною будинку, а тому її охорона не потребує окремого включення меморіальної дошки до Реєстру як об'єкту монументального мистецтва.

Даючи оцінку цим доводам представників позивачів та відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою.

Як вже зазначалося, ч. 1 ст. 1 Закону передбачає, що об'єктом культурної спадщини може бути споруда та пов'язані з нею рухомі предмети, а тому суд відхиляє доводи позивачів стосовно необхідності окремого вирішення відповідачами питання включення меморіальної дошки до Реєстру як об'єкта монументального мистецтва.

Водночас суд звертає увагу на те, що визначаючи предметом охорони пам'ятки архітектури встановлену меморіальну дошку, як рухому річ, пов'язану з об'єктом культурної спадщини, відповідач 1 повинен був додатково скласти облікову картку та паспорт на цей твір мистецтва, які повинні були зберігатися разом з обліковою документацією на будівлю.

Так, відповідно до п. 8 Порядку № 1760, якщо об'єкт культурної спадщини має зовні чи в інтер'єрі твори мистецтва (розписи, мозаїка, ліплення, кераміка тощо), додатково складаються облікові картки і паспорти на внутрішнє чи зовнішнє оздоблення. Ці облікові картки і паспорти зберігаються разом з обліковими картками і паспортами об'єкта.

Таким чином, виходячи з наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що відповідачі не довели належними і допустимими доказами правомірність зробленого ними висновку стосовно відповідності будівлі критеріям, передбаченим п. 11 Порядку № 1760.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних наказів відповідачів, позивачі також зазначають, що при їх прийнятті суб'єкти владних повноважень діяли всупереч ст. 19 Конституції України, з порушенням Закону та прийнятих на виконання його положень нормативних актів, а при прийнятті оскаржуваних наказів суб'єкти владних повноважень діяли з порушенням принципів, передбачених ч. 2 ст. 2 КАС України.

За результатами розгляду справи, суд приходить висновку про обґрунтованість цих доводів позивачів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Процедура виявлення об'єктів культурної спадщини, занесення цих об'єктів культурної спадщини до Переліку та Реєстру регулюється наказом Мінкультури "Про затвердження Порядку обліку об'єктів культурної спадщини" від 11 березня 2013 року № 158, (далі - Порядок № 158), наказом Міністерства культури України "Про затвердження Положення про Науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України та Порядку роботи Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" від 04 квітня 2012 року № 304 (далі - Положення № 304, Порядок № 304).

Відповідно до п. 1.3 Порядку № 158, облік об'єктів культурної спадщини включає: виявлення, обстеження, дослідження, фотофіксацію об'єктів культурної спадщини, підготовку графічних матеріалів (у разі необхідності) та визначення предмета охорони культурної спадщини, складання переліків об'єктів культурної спадщини та облікової документації на ці об'єкти, підготовку подання Міністерству культури України та Кабінету Міністрів України для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр).

Згідно із п. 2.3 Порядку № 158, на виявлені об'єкти культурної спадщини складається облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Пунктом 3.1 Порядку № 158 передбачено, що облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об'єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов'язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об'єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку № 1760.

Відповідно до п. 3.2 Порядку № 158, за результатами оцінки виявлених об'єктів культурної спадщини оформлюється протокол, в якому зазначається, яким саме критеріям відповідає (не відповідає) кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол є підставою для занесення (незанесення) об'єкта культурної спадщини до Переліку об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік), який ведеться за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно із п. 3.3 Порядку № 158, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на підставі висновків, викладених в протоколі науково-методичної, консультативної або наукової (вченої) ради, приймають рішення про занесення (незанесення) об'єктів культурної спадщини до Переліку.

Обов'язком органу охорони культурної спадщини є направлення письмового повідомлення за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку, про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку і набуття ним правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини власнику об'єкта у 30-денний строк рекомендованим листом з повідомленням про вручення, про що здійснюється відповідний запис в журналі обліку видачі повідомлень про занесення об'єктів до Переліку об'єктів культурної спадщини за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку (п. 3.5 Порядку).

Таким чином, з аналізу вказаних норм та викладених обставин, суд приходить до висновку, що підставою для занесення об'єктів культурної спадщини до Переліку є висновки, викладені у протоколі науково-методичної ради, який приймається на засіданні науково-методичної ради за результатами оцінки облікової картки об'єкта культурної спадщини, короткої історичної довідки, акту технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини.

Як встановлено судом, та не заперечувалося відповідачем 1, на засіданні науково-методичної ради КНМЦ, яке відбулося 02 жовтня 2014 року, відповідність будівлі критеріям, передбаченим п. 11 Порядку № 1760, оцінювалася науково-методичною радою КМНЦ без аналізу облікової картки об'єкта культурної спадщини, короткої історичної довідки, акту технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини, які на дату проведення засідання науково-методичної ради складені не були.

Так, відповідно до протоколу № 2 засідання науково-методичної ради КНМЦ від 02 жовтня 2014 року, висновок щодо автентичності об'єкту та наявності інших критеріїв, передбачених п. 11 Порядком № 1760, було зроблено на підставі: фрагменту плану перепланування Подолу (ймовірно 1812 року), фрагментів планів м. Києва 1835 та 1923-1931 р.р. з позначенням садиби, плану садибної ділянки 1887 р., проекту архітектора А.І.Меленського, як зразка будівництва крамниць на Подолі в першій чверті ХІХ ст., фото фіксації початку ХХ ст., 1970-1980 р.р., 2014 р.

З цього приводу суд зауважує, що виготовлення облікової документації, яка в подальшому передається на розгляд науково-методичної ради органу охорони культурної спадщини, якраз і має на меті визначення наявності відповідної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти (п. 2.4 Порядку № 158).

З огляду на викладені обставини, суд констатує. що висновок науково-методичної ради КНМЦ від 02 жовтня 2014 р., оформлений протоколом № 2, про відповідність будівлі критеріям, передбаченим п. 11 Порядку № 1760, зроблений не на підставі оцінки облікової документації, як це вимагається п. 3.1 Порядку № 158.

Крім того, як вже зазначалося судом, відповідач 1 без будь-якого подальшого обґрунтування, не включив будівлю до Переліку за категорією пам'ятки місцевого значення та видом "містобудування", як було рекомендовано науково-методичною радою КНМЦ у протоколі № 2 від 02.10.2014 р.

Також знайшли своє підтвердження і доводи позивачів щодо порушення їх права на участь у процесі прийняття рішення. Як встановлено судом та заперечувалось відповідачем 1 повідомлення за формою згідно з додатком 3 до Порядку № 158 позивачам не надсилалося.

З огляду на викладені обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Управління культури КМДА прийнятий з порушенням принципу обґрунтованості, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України (п.1 ч. 2 ст. 2 КАС України), та з порушенням права особи на участь у процесі прийняття рішення (п. 10 ч. 2 ст. 2 КАС України).

Надаючи оцінку доводам позивачів стосовно протиправності оскаржуваного наказу Мінкультури, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. п. 12, 13 Порядку № 1760, протокол науково-методичної ради надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, який після його отримання у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії.

Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності.

Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.

Діяльність Експертної комісії регулюється Порядком № 304, а діяльність Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України (далі - Науково-методична рада) регулюється Положенням № 304.

Згідно із п. 1.1 Порядку № 304, Експертна комісія є постійним дорадчим органом Міністерства культури України.

Відповідно до п. 1.4 Порядку № 304, основним завданням Експертної комісії є забезпечення професійного вирішення питань підготовки висновків щодо об'єктів культурної спадщини для занесення/незанесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Згідно із п.п. 2.9, 2.10, 2.11, 2.12 Порядку № 304, засідання Експертної комісії вважається правоможним, якщо в ньому бере участь понад 50 відсотків її складу, а також голова або один з заступників голови Експертної комісії та відповідальний секретар Експертної комісії.

Рішення приймаються простою більшістю голосів членів Експертної комісії, присутніх на засіданні. На вимогу члена Експертної комісії в рішенні комісії може зазначатися його особиста думка, що не збігається з прийнятим рішенням.

Висновки Експертної комісії оформлюються протоколом і підписуються головуючим та відповідальним секретарем Експертної комісії.

Висновки Експертної комісії підлягають затвердженню Науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури.

Відповідно до п. 1.1 Положення № 304, Науково-методична рада є постійним діючим дорадчим органом та створена для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини.

Одним із завдань Науково-методичної ради є, зокрема, затвердження висновків Експертної комісії щодо занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (п. 2.2 Положення № 304).

Згідно із п.п. 5.7, 5.8, 5.9, 5.10, 5.11 Положення № 304, Науково-методична рада проводить свою діяльність шляхом: пленарних засідань; оперативних засідань президії.

Засідання Науково-методичної ради або президії ради вважається правочинним, якщо в ньому беруть участь не менше 50 відсотків облікового складу її членів.

У разі відсутності відповідального секретаря його обов'язки головою Науково-методичної ради (або його заступником, який буде головувати на засіданні) покладаються на іншого члена Науково-методичної ради.

Засідання Науково-методичної ради або її президії веде голова Науково-методичної ради або один з його заступників. Головуючий визначає регламент засідання.

Рішення Науково-методичної ради, її президії приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів присутніх членів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови Науково-методичної ради.

На вимогу членів Науково-методичної ради, її президії в протоколі засідання може зазначатися їхня особиста точка зору, що не збігається з прийнятим рішенням.

Рішення Науково-методичної ради, її президії мають рекомендаційний характер і оформлюються протокольно за підписами головуючого та відповідального секретаря. За необхідності зазначені рішення впроваджуються наказами Міністерства культури, спільними рішеннями Міністерства культури з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та установами.

Таким чином, зі змісту вищезазначених вимог законодавства України, суд приходить до висновку, що необхідною передумовою прийняття рішення Мінкультури щодо внесення об'єкту культурної спадщини до Реєстру є наявність відповідного висновку Експертної комісії, який приймається на засіданні Експертної комісії за результатами розгляду протоколу науково-методичної ради та облікової документації, та подальше затвердження висновку Експертної ради щодо занесення об'єкту культурної спадщини до Реєстру на засіданні Науково-методичної ради.

Як вже зазначалося судом, доводами позивачів щодо протиправності оскаржуваного наказу відповідача 2 є:

- неповнота надісланої відповідачем 1 облікової документації об'єкту культурної спадщини (відсутність паспорта об'єкту культурної спадщини, та довідки про майнову цінність об'єкта), що унеможливлювало розгляд питання про включення будівлі до Реєстру на засіданні Експертної комісії;

- відсутність кворуму на засіданні Експертної комісії, яке відбулося 28 жовтня 2015 року;

- незатвердження Науково-методичною радою висновку Експертної комісії від 28 жовтня 2015 року, оформленого протоколом № 3/15.

Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку № 1760, на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається. Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта.

Як встановлено судом та визнається відповідачами, звертаючись до Мінкультури з поданням про занесення переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Реєстру, відповідач 1 не надавав відповідачу 2 паспорт об'єкта культурної спадщини та довідку про майнову цінність об'єкта.

У відзиві на позов, відповідач 1 зазначив, що довідка про майнову цінність об'єкта культурної спадщини ним не складалася, з огляду на відсутність фінансування. У судовому засіданні представник відповідача 1 надала пояснення, що паспорт об'єкта культурної спадщини не складено і на даний час.

У відзиві на позов, відповідач 2 зазначив, що на момент прийняття оскаржуваного наказу Мінкультури, Порядок № 1760 був викладений в новій редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 626. Пункт 3 Постанови № 1760 передбачав, що облікова документація на щойно виявлені об'єкти культурної спадщини включає облікову картку, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фотофіксації сучасного стану.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, суд вважає, що при вирішенні питання повноти облікової документації, яка мала бути надана відповідачу 2 для вирішення питання стосовно включення об'єкту культурної спадщини до Реєстру, застосуванню підлягають положення п. 3 Порядку № 1760, які діяли на момент внесення подання відповідачем 1 та на момент підготовки висновку Експертної комісії, та які передбачали обов'язковість надання Мінкультури облікової документації, що включає паспорт об'єкту культурної спадщини та довідки про майнову цінність об'єкта культурної спадщини.

Суд критично сприймає доводи відповідача 1 щодо того, що відсутність довідки про майнову цінність об'єкта культурної спадщини зумовлена відсутністю коштів, виділених відповідачу 1 на виконання таких видів робіт. Суд зауважує, що невиконання суб'єктом владних повноважень своїх зобов'язань не може виправдовуватися відсутністю фінансування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що розгляд питання на засіданні Експертної комісії відбувся без розгляду членами Експертної комісії усієї необхідної облікової документації на об'єкт культурної спадщини, яка вимагалася нормами п. 3 Порядку № 1760.

Крім того, суд звертає увагу, що складений відповідачем 1 акт технічного стану об'єкту культурної спадщини від 17 листопада 2014 року № 66-тс не відповідає вимогам, які передбачені для такого акту Додатком № 1 до Порядку № 158, а саме не містить відомостей про реставраційні та інші роботи, які були проведені на об'єкті культурної спадщини (дати здійснення, проектна та підрядна організація, характер проведених робіт). Разом з цим, відображення цих відомостей в акті технічного стану об'єкту культурної спадщини у контексті розгляду включення будівлі до Реєстру, має важливе значення, оскільки обізнаність Експертної комісії про характер проведеної реконструкції будівлі у 1986-1990 р.р. могла вплинути на вирішення питання відповідності об'єкту культурної спадщини критеріям, передбаченим п. 11 вказаного Порядку.

Суд також визначає необґрунтованими доводи позивачів щодо відсутності кворуму на засіданні Експертної комісії, яке відбулося 28 жовтня 2015 року та результати якого оформлені протоколом № 3/15, та приймає до уваги доводи відповідача 2 щодо того, що у протоколі № 3/15 окремо зазначена секретар Експертної комісії Григор О.О., з огляду на що - в засіданні Експертної комісії брало участь понад 50 відсотків її складу.

Разом з цим, відповідач 2 не спростував належними доказами доводи позивачів стосовно незатвердження Науково-методичною радою висновку Експертної комісії від 28.10.2015 р., оформлений протоколом № 3/15.

З огляду на викладене в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Мінкультури прийнятий з порушенням принципу обґрунтованості, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України (п.1 ч. 2 ст. 2 КАС України).

Також суд вважає, що прийняття оскаржуваного наказу Мінкультури відбулося з порушенням принципу своєчасності (п. 10 ч. 2 ст. 2 КАС України).

Так, відповідно до п. 6.2 Порядку № 158, рішення про занесення (незанесення) щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до Реєстру, а також об'єктів культурної спадщини, зазначених у пункті 5.1 розділу V цього Порядку, приймається щодо пам'яток місцевого значення - Мінкультури України за поданням органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури та інших громадських організацій, до статутних завдань яких належить питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Як встановлено судом, оскаржуваний наказ Мінкультури був прийнятий 29 грудня 2016 року, тобто після спливу більш ніж одного року з дати отримання подання відповідача 1 та отримання висновку Експертної комісії.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 2 ст. 73, ч.ч. 1, 2 ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ПрАТ "Поділ", ТОВ "Арес", ТОВ "Холдінг-Сервіс" до Департаменту культури та Мінкультури про визнання протиправними та скасування наказів є таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Поділ" (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 41; код ЄДРПОУ 16474958), Товариства з обмеженою відповідальністю "Арес" (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 41; код ЄДРПОУ 24362096) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг-Сервіс" (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 41; код ЄДРПОУ 24100717) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01004, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 3; код ЄДРПОУ 02231933) "Про занесення до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва" від 26 червня 2015 року №10/31-15 в частині внесення до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини об'єкту культурної спадщини "Будинок житловий", вул. П. Сагайдачного, 41/13 у м. Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 37535703) "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" від 29 грудня 2016 року №1273 в частині п. 19 Додатку до наказу, яким до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення занесено об'єкт культурної спадщини "Житловий будинок з крамницями", який розташований за адресою: ріг вулиці Сагайдачного, 41 та площі Контрактової, 13.

4. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Поділ" сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

5. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Поділ" сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України.

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арес" сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

7. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арес" сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України.

8 Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг-Сервіс" сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

9. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдінг-Сервіс" сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Рішення у повному обсязі складено 27 квітня 2018 року