Постанова

від 10.05.2018 по справі 815/6912/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №815/6912/14

адміністративне провадження №К/9901/18573/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року

у справі №815/6912/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вірту Плюс

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі ДПІ) у січні 2017 року звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року в зв'язку з невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду Україні від 16.01.2017 відкрито провадження у справі. 08.02.2018 справа надійшла до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, якими обґрунтовано заяву, перевіривши правильність застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Вірту Плюс (далі Товариство) задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 17 жовтня 2014 року №0004062201.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року задоволено касаційну скаргу Товариства, постанову апеляційного суду скасовано та залишено в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року мотивовано тим, що недоліки, виявлені в товарно-транспортних накладних, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Також, колегія суддів зазначила, що посилання контролюючого органу на висновки актів перевірок, складених відносно контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

В підтвердження невідповідності ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, ДПІ послалась на постанови Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14 та від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11.

В постанові Верховного Суду України у справі №826/11397/14, зокрема, зазначено, що відповідач послався на ознаки фіктивності контрагента позивача як суб'єкта господарювання і свої доводи підтверджував тим, що 21 березня 2014 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК), порушено кримінальне провадження № 3201400000000052, під час досудового розслідування в якому ОСОБА_2 - директор ТОВ Мікас Плюс повідомила, що жодних первинних документів не підписувала, контрагентів не знає, податкову та фінансову звітність вказаного товариства вона не формувала, не підписувала та не подавала.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції з висновком якого погодився й Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента може бути ігнорований.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з таким висновком не погодилась, виходячи з того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Крім цього, Верховний Суд України зазначив, що вироком Подільського районного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частинами першою, другою статті 205 КК (пособництво у фіктивному підприємництві).

В постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 зазначено, що у ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ Фенстер-Омега та ТОВ Любомир-1 , податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ Нафта податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Обґрунтовуючи невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року викладеним у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, ДПІ послалась на те, що судом касаційної інстанції не враховано вирок Галицького районного суду м. Львова від 28.10.2015 року, яким визнано винною ОСОБА_3 у вчиненні злочинів передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК України - пособництво у створенні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності та частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 366 КК України - пособництво у службовому підробленні.

Вказаним вироком ОСОБА_3 визнано винною у створенні фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності: ТОВ Гранд Білдінг , ТОВ Лонгкон , ТОВ Рейвік ЛТД та ТОВ Ромбутан за допомогою якого надавались послуги по ухиленню від оподаткування та надання податкової вигоди третім особам - представникам реального сектору економки.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що вищезгаданий вирок було ухвалено в один день з постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року. При цьому, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ані під час касаційного перегляду справи, ДПІ не посилалась на наявність вироку Галицького районного суду м. Львова від 28.10.2015 року, який набрав законної чинності 29.11.2015 року, копія вироку до матеріалів апеляційної та касаційної скарг не додавалась, відтак судами апеляційної та касаційної інстанцій не досліджувались обставини встановлені цим вироком.

В той же час, задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, виходив з того, що матеріали справи та надані під час розгляду справи сторонами докази, підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами господарських угод, а ДПІ не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість висновків щодо цих угод, викладених в акті перевірки.

Відтак відсутні підстави вважати, що в ухвала Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року не відповідає висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року та від 05 березня 2012 року, оскільки їх прийнято на підставі оцінки і аналізу різних за змістом доказів та встановлення під час розгляду справ різних обставин справи.

Згідно з приписами частини 1 статті 242 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов :

про повне або часткове задоволення заяви;

про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до частини 1 статті 244 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 242, 244 та пунктом 1 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року у справі №815/6912/14.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер