Постанова

від 08.05.2018 по справі 826/15024/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №826/15024/16

касаційне провадження №К/9901/36359/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 (суддя Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі №826/15024/16 за поданням Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс про підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду з поданням до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс про підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 30.09.2016 закрив провадження у справі.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.02.2017 залишив ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 без змін.

Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до помилкових висновків щодо наявності спору про право у спірних правовідносинах.

Зокрема, податковий орган вважає, що звернення платника податків до суду з позовом щодо оскарження наказу про призначення перевірки може бути підставою для висновків про наявність спору про право у розумінні пункту 2 частини п'ятої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) лише після відкриття адміністративного провадження у справі.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Судами попередніх інстанції встановлено, що на підставі наказу в.о. начальника Головного управління ДФС у м. Києві від 23.09.2016 №6012 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки працівниками контролюючого органу здійснено вихід за податковою адресою платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс .

Директором Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс було відмовлено у допуску до проведення перевірки, про що представниками контролюючого органу складено відповідний акт від 27.09.2016 №853/26-15-14-04-03.

Фактичною підставою для звернення до суду з цим позовом слугувало прийняття Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України рішення від 27.09.2016 №21177 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків - Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався встановленим фактом наявності між заявником і Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс спору про право, з огляду на оскарження в судовому порядку в адміністративній справі наказу в в.о. начальника Головного управління ДФС у м. Києві від 23.09.2016 №6012 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки , що виключає підстави для здійснення провадження у цій справі в порядку, встановленому статтею 183 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням).

Відповідно до пункту 94.1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є підставою для арешту майна платника.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Згідно з частиною восьмою статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню. Розгляд подання відбувається за участю органу доходів і зборів, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Враховуючи викладене, арешт на майно як винятковий спосіб забезпечення виконання обов'язків платником податків застосовується за рішенням керівника контролюючого органу, прийнятим за наявності законних підстав (зокрема, відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом шляхом розгляду відповідного подання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган звернувся до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс , застосованого відповідним рішенням від 27.09.2016, прийнятим у зв'язку з відмовою платника від допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, тобто за законною підставою, передбаченою підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Таким чином, розгляд справи про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі подання органів доходів і зборів за умови, якщо до закінчення розгляду справи за таким поданням, суд не встановить наявності спору про право.

Спір про право у розумінні пункту 2 частини п'ятої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, яке було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

При цьому Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд оцінює форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу необхідних дій для відновлення порушеного права.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю Євро Інвест Плюс 27.09.2017 звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання противоправним та скасування наказу в.о. начальника Головного управління ДФС у м. Києві від 23.09.2016 №6012 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки .

Суд вважає, що факт оскарження в судовому порядку наказу від 23.09.2016 №6012, за яким працівників контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки, що зумовило виникнення передумов для звернення Головного управління ДФС у м. Києві з поданням у цій справі, підтверджує наявність спору про право в цих правовідносинах у розумінні пункту 2 частини п'ятої статті 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням).

Оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи встановив обставини щодо існування спору про право, що виключає наявність підстав для здійснення провадження у цій справі за поданням контролюючого органу в порядку, встановленому статтею 183 -3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням), Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності закриття провадження у такій справі, що відповідає правильному застосуванню частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 у справі №826/15024/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк