Рішення

від 16.05.2018 по справі 475/460/17

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Доманівський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/460/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.05.2018смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді: Вадовської А.В.,

за участю секретаря: Кравець Л.В.,

представника позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_4 сільського споживчого товариства (далі - ОСОБА_4 ССТ) до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 сільського споживчого товариства про стягнення заборгованості із заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2017 р. позивач ОСОБА_5 ССТ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.

19 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 ССТ про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2017 р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 ССТ про стягнення заборгованості по заробітній платі об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 ССТ до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.

Первісний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 була прийнята на посаду завідуючої магазином, розташованим по вул.Веселій, 20, в с.Лідіївка Доманівського району Миколаївської області, на підставі розпорядження № 103 від 24.03.2016 р.

У трудових відносинах з ОСОБА_4 ССТ відповідач перебувала з 24 березня 2016 р. по 21 вересня 2016 р.

Розпорядженням № 107 від 21.09.2016 р. ОСОБА_2 звільнена з займаної посади за ст.41 п.2 КЗпП України.

24 березня 2016 р. з нею був укладений договір про індивідуальну матеріальну відповідальність та в цей же день була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які були передані відповідачеві для реалізації.

Черговою плановою інвентаризацією, проведеною 21 вересня 2016 р., виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей на суму 17 905,00 грн., про що складено порівняльну відомість та акт інвентаризації від 21.09.2016 р.

У пояснювальній записці від 21.09.2016 р. ОСОБА_2 визнала факт недостачі на загальну сум 17 905,00 грн., встановлений ревізією 21.09.2016 р. При цьому відповідач самостійно вказала, що 11 000 грн. це борг покупців, а інша сума - 6 905,00 грн. це кошти, які вона самостійно взяла в касі магазину, як власну заробітну плату, та її борг за товари, які вона брала в магазині.

Крім того, вказаною запискою відповідачка прийняла на себе зобов'язання повернути суму боргу до 30.09.2016 р. Станом на день подачі позову недостача не погашена.

Із заробітної плати відповідача на момент звільнення утримано 3 262,24 грн.

Таким чином, загальний розмір завданої шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 ССТ, за розрахунком позивача складає 14 642,76 грн.

Посилаючись на норми ст.ст.130, 134, 135 1, 135, 135 3, 136, 137, 138 КЗпП України, Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску, перевезення або застосування у процесі виробництва, затверджений Постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1997 р. №447/24 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 14 вересня 1981 р. №259/16-59), Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 р. №12 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» , позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача 14 642,76 грн. та 1600 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 у зустрічному позові посилалася на те, що 24.03.2016 р. на підставі розпорядження №103 її прийнято на посаду завідувача магазину в с.Лідіївка Доманівського району Миколаївської області. Фактично вона виконувала функції продавця магазину.

При прийнятті на роботу їй повідомили, що заробітна плата буде залежати від кількості відпрацьованих днів у місяці та від виторгу магазину, тобто фіксованої заробітної плати встановлено не було.

Свої функції на займаній посаді вона фактично виконувала до 21.09.2016 р. включно.

Відповідач ОСОБА_2 факт отримання коштів у рахунок заробітної плати за березень-липень 2016 р. не оспорює, хоча і зазначає про те, що принцип нарахування заробітної плати та причина її щомісячного збільшення у вказаний період їй невідомі.

Відповідач ОСОБА_2 посилається на те, що фактично у трудових відносинах з позивачем вона перебувала з 24.03.2016 р. по 21.09.2016 р.

Згідно довідки ОСОБА_4 ССТ заробітна плата за серпень та по 12 вересня 2016 р. у сумі 2 702,68 грн. на підставі розпорядження голови спілки зарахована на відшкодування збитків.

Відповідач ОСОБА_2 зазначає, що позивачем безпідставно не нарахована заробітна плата за період з 12.09.2016 р. по 21.09.2016 р., також неправомірно утримана заробітна плата на покриття збитків. Нею збитки не завдані, з розпорядженням, на підставі якого з неї утримана заробітна плата її ніхто не ознайомив.

За розрахунком відповідача ОСОБА_6 позивач має перед нею заборгованість із заробітної плати за серпень та по 21 вересня 2016 р. включно у розмірі 3 966,56 грн., виходячи з середньоденного заробітку за червень-липень 2016 р., та 559,56 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Посилаючись на положення ст.ст.115, 116 КЗпП України, відповідач ОСОБА_2 просить стягнути на її користь з позивача 4 526,12 грн., з них 559,56 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та 3 966,56 грн. невиплаченої заробітної плати.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 ССТ ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила про повне задоволення первісного позову. Зустрічний позов не визнала повністю. Суду пояснила, що відповідач ОСОБА_2 була прийнята на роботу продавцем спочатку на період відпустки працівника, а згодом на постійній основі. Спочатку відповідач сумлінно ставилася до своїх обов'язків, через деякий час на її роботу почали надходити нарікання. Було встановлено, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 через магазин реалізовували власний товар, що негативно впливало на рентабельність закладу. 21 вересня 2016 р. під час інвентаризації у магазині виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей на 17 905 грн. На час виявлення нестачі відповідач визнавала її розмір, а саме, що 11 000 грн. це є борги людей, а 6 905 грн. її зарплата та вартість товарів, узятих нею у борг. При цьому письмово зобов'язувалася її повернути до 30.09.2016 р., проте у добровільному порядку кошти так і не повертає. Під час роботи ОСОБА_2 розпорядженням по ССТ дозволено мати заборгованість по покупцях на суму 3 000 грн. Відповідач ОСОБА_2 не надала позивачеві список боржників та дані про розмір їх заборгованості. Заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, представник ОСОБА_1 посилалася на те, що заробітна плата відповідача ОСОБА_2 за серпень 2016 р. по 12.09.2016 р. утримана в рахунок погашення недостачі, а тому позивач не має заборгованості перед відповідачем. Грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки відповідачеві нарахована, не виплачена оскільки вона за нею не з'являється. За період з 12.09.2016 р. по 21.09.2016 р. заробітна плата відповідачеві не нараховувалася, оскільки магазин був зачинений і ОСОБА_2 на роботу не виходила.

Відповідач ОСОБА_2 особистої участі у розгляді справи по суті не приймала, надала суду письмові заперечення, в яких посилалася на те, що її дії на посаді завмагазином в с.Лідіївка ОСОБА_4 ССТ не носили протиправного характеру, а самому ОСОБА_4 ССТ не нанесена пряма та дійсна шкода. Виконуючи фактично функції продавця магазину, враховуючи обмеженість місцевих жителів у готівкових коштах, та відповідно до встановленої практики товари магазину відпускалися покупцям у борг до отримання ними пенсії, заробітної плати або інших видів доходів. Назва товару та сума боргу записувалася до відповідного журналу обліку цього боргу за кожним покупцем окремо, і після отримання заробітної плати, пенсії або інших коштів такі покупці повертали борг за придбані товари до каси магазину. Розпорядженням голови правління ОСОБА_4 ССТ № 105 від 21.07.2016 р. було фактично встановлене право на надання товару в борг, а сума у вказаному розпорядженні була зазначена, яка не повинна перевищувати 3 000,00 грн., при цьому у розпорядженні не вказано, що 3 000,00 грн. це гранична сума загального боргу, а не боргу на одну конкретну особу. При усному спілкуванні з головою правління ОСОБА_4 ССТ її було повідомлено про можливість надавати у борг до 3 000,00 грн. на одного покупця. За такого відповідач вважає, що вона фактично виконувала вказівки керівництва ССТ, а тому її дії не носили суб'єктивного характеру. Крім цього, за її інформацією виявлена недостача у переважній більшості, а не виключено, що й повністю, відшкодована шляхом оплати громадянами заборгованостей за товар. Також, заперечуючи проти позовних вимог позивача, відповідач ОСОБА_2 посилалася на порушення приписів ст.136 КЗпП України позивачем. А саме, що позивачем її заробітна плата за серпень 2016 р. по 12 вересня 2016 занесена на відшкодування заподіяних збитків на підставі розпорядження голови від 22.09.2016 р. З зазначеним розпорядженням її ніхто не ознайомив, про його існування їй стало відомо лише при отриманні довідки про заробітну плату. Несвоєчасне ознайомлення з розпорядженням позбавило її можливості оскаржити його в судовому порядку. Крім того, згідно ст.128 КЗпП України обмежений розмір відрахувань із заробітної плати. На її думку, навіть у разі наявності в її діях вини позивач порушив норми законодавства в частині граничної суми утримання з однієї заробітної плати. Відповідач ОСОБА_2 вважає, що в її діях відсутнє таке поняття, як протиправність, такі дії не носять фактичного складу жодного правопорушення, заявлений розмір шкоди не відповідає дійсності, а можливо і взагалі відсутній, дії керівництва ОСОБА_4 ССТ по утриманню шкоди з її заробітної плати є протиправними та порушують норми, встановлені КЗпП України. З урахуванням зазначеного відповідач просили відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову та просив повністю задовольнити зустрічний позов. У судовому засіданні посилався на необґрунтованість позовних вимог позивача. Вказував, що відповідач ОСОБА_2 офіційно не була працевлаштована до позивача: заяву про прийняття її на роботу не писала, як і не знайомилася з розпорядженням про її прийняття. Позивач дозволяв надавати у борг людям товар на суму 3 000 грн., на даний час недостача по магазину, як йому відомо зі слів мешканців с.Лідіївка, повністю відшкодована шляхом повернення боргів покупцям. Під час роботи ОСОБА_2 у магазині представником позивача ОСОБА_1 через магазин реалізовувався власний товар. Вважає дійсною підставою для звернення з позовом виникнення конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

За клопотанням представника позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні допитані свідки: ОСОБА_7, бухгалтер ОСОБА_4 ССТ, ОСОБА_8, бухгалтер-економіст ОСОБА_4 ССТ. Вказані свідки зазначили, що під час ревізії 21.09.2016 р. у ССТ виявлена нестача. Відповідач під час ревізії розмір нестачі не оспорювала, зобов'язувалася повернути. Також свідки стверджували про те, що ОСОБА_2 не передала під час перевірки зошит, в якому заносилися відомості про видачу покупцям товарів у борг.

Свідок ОСОБА_7 зазначила, що з заробітної плати ОСОБА_2 були утримані кошти відповідно до її розписок. Заробітна плата нараховувалася у розмірі 5 % від обороту. Після утримання з заробітної плати ОСОБА_2, їй нарахована компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, яка не виплачена, оскільки відповідач не приходить за її отриманням та не вказала реквізит для її перерахунку.

Заслухавши пояснення представників, свідків, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав..

У судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем мали місце трудові відносини.

Відповідач ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови правління ОСОБА_4 ССТ №103 від 24.03.2016 р. прийнята на роботу завмагазином с.Лідіївка, як вбачається з копії розпорядження.

Того ж дня з нею укладений договір про повну матеріальну відповідальність, який підписаний відповідачем та керівником ОСОБА_4 ССТ.

За умовами договору відповідач як працівник, що займає посаду завмагазином прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей.

Відповідно до п.3 Договору у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розмірів збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

За умовами п.4 працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

Зазначене розпорядження про прийняття на роботу, договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, письмові заперечення відповідача ОСОБА_2 та зустрічний позов, у яких ОСОБА_2 підтверджує перебування у трудових відносинах з позивачем саме на посаді завмагазином, тобто матеріально відповідальної особи, є доказом наявності між сторонами трудових відносин та спростовують посилання представника відповідача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 не була ознайомлена з розпорядженням про прийняття її на роботу, а виконувала роботу через власну довірливість, що не може слугувати підставою для її відповідальності.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу .

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску, перевезення або застосування у процесі виробництва, затверджений Постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1997 р. №447/24, включає посади завідуючого магазином, а також роботи, пов'язані з продажем (видачею) товарів (продукції), їх підготовкою до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації).

Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України ), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Таким чином з письмових матеріалів та у відповідності з зазначеними законодавчими нормами судом встановлено, що ОСОБА_2, будучи прийнятою на роботу на посаду завмагазином та уклавши договір про матеріальну відповідальність, є особою, яка несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини підприємству.

З наданої позивачем порівняльної відомості від 21.09.2016 р. встановлено, що за документами бухгалтерського обліку у магазині с.Лідіївка обліковується товару на суму 48 044,46 грн., фактично в наявності товару на суму 30 139,46 грн., нестача становить 17 905 грн. Порівняльна відомість підписана головою правління ОСОБА_1 та членами комісії: бухгалтерами ОСОБА_8 і ОСОБА_7 Відповідач ОСОБА_2 від підпису у відомості відмовилася, про що у ній зазначено.

Як вбачається з оригіналу звіту матеріально-відповідальної особи ОСОБА_2 станом на 21.09.2016 р. залишок по магазину нею вказаний у сумі 48 044,46 грн., тобто фактично зазначена нею сума є ідентичною сумі, зазначеній комісією у порівняльній відомості. Вказане дає підстави суду для висновку, що відповідач ОСОБА_2 на момент ревізії (перевірки) визнала фактичне прийняття матеріальних цінностей на зазначену суму.

Того ж дня ОСОБА_2 на ім'я голови правління надала пояснювальну записку, в якій визнала, що згідно акту ревізії від 21.09.2016 р. виявлена недостача на суму 17 905 грн., з них 11 000 грн. - борг людей (покупців), інша сума 6 905 грн. - її заробітна плата та борг за товари. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борги до 30.09.2016 р.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судові засідання у даній справі проводилися неодноразово, про їх час та місце проведення відповідач ОСОБА_2 була повідомлена, оскільки у судових засіданнях її представник ОСОБА_3 брав безпосередню участь, крім цього, вона надсилала письмові заперечення, заяву про розгляд справи без її участі та пред'явила зустрічний позов. Зазначене свідчить про її достатню поінформованість у своїх правах щодо безпосередньої участі у судовому розгляді. У першому судовому засіданні відповідач заявляла клопотання про дослідження у ході судового розгляду її письмових доказів на підтвердження виникнення заборгованості, проте у судове засідання їх не надала. Причини виникнення недостачі суду ОСОБА_2 безпосередньо у судовому засіданні не повідомила, інші обставини, які могли б вплинути на спростування доводів позивача, не зазначила.

Її представник ОСОБА_3 у ході судового розгляду посилався на існування обліку боржників-покупців та сплату ними боргів, що включені до розміру нестачі. Жодним допустимим та переконливим доказом свої посилання не довів.

Представник позивача ОСОБА_1 та свідки - члени комісії по інвентаризації ОСОБА_7, ОСОБА_8 стверджували, що ОСОБА_2 не надала їм такі відомості.

Їхні доводи ні ОСОБА_2 ні її представник ОСОБА_3 доказами не спростували, тобто обставини щодо неіснування боргу не довели.

Проте, вирішуючи питання щодо розміру недостачі, допущеної ОСОБА_2, суд враховує наступні письмові матеріали справи.

Так, з дослідженого у судовому засіданні оригіналу розпорядження №105 від 21.07.2016 р. встановлено, що борги не повинні перевищувати 3 000 грн. Якщо борг перевищує 3 000 грн. матеріально відповідальна особа несе відповідальність.

З зазначеним розпорядженням під підпис ознайомлена ОСОБА_2

Зі змісту вказаного розпорядження суд приходить до висновку, що матеріально відповідальній особі у письмовій формі наданий дозвіл на продаж товарів у борг, при цьому загальний розмір боргів не має перевищувати 3000 грн., у разі перевищення боргу на загальну суму понад 3 000 грн. відповідальність покладається на матеріально відповідальну особу.

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 про незрозумілість вказаного розпорядження щодо розміру дозволеного боргу на одного покупця чи на магазин не заслуговують на увагу, оскільки з розпорядження не вбачається неоднозначного його трактування. У ньому чітко зазначено, що борги, а не борг, не повинні перевищувати 3 000 грн.

Оцінюючи зазначене розпорядження в сукупності з положеннями Договору про повну індивідуальну матеріальність, суд приходить до висновку, що з виявленої нестачі на суму 17 905 грн. підлягає виключенню 3 000 грн., тобто розмір нестачі, за яку відповідач ОСОБА_2 несе відповідальність становив 14 905 грн.

Відповідно до ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

На підставі розпорядження №108 від 22.09.2016 р. голови правління ОСОБА_4 ССТ за виявлену нестачу товарно-матеріальних цінностей в сумі 17 905 грн. за матеріалами ревізії від 21.09.2016 р. в магазині с.Лідіївка ОСОБА_4 ССТ із заробітної плати ОСОБА_2 утримано середньомісячний розмір заробітної плати.

Позивачем із заробітної плати відповідача на момент звільнення утримано 3 262,24 грн., про що зазначено у позовній заяві.

Як вбачається з наданих відповідачем відомостей про нараховану заробітну плату відповідача ОСОБА_2 за період з березня по вересень 2016 р., 3 262, 24 грн. це загальна сума нарахованої до виплати заробітної плати відповідача за серпень та вересень 2016 р., тобто утримана сума перевищила середній місячний заробіток.

Проте, виходячи з положень ст.136 КЗпП України, у разі, якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідач ОСОБА_2 про те, що з її заробітної плати утримано позивачем 3 262,24 грн. в рахунок відшкодування нестачі достеменно знала станом на 12.06.2017 р., оскільки отримала копію позовної заяви, в тексті якої про це зазначено.

У визначений ст.233 КЗпП України тримісячний строк розпорядження про утримання нестачі у розмірі, що перевищує середньомісячний заробіток, не оскаржила.

За такого суд приходить до висновку, що на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків, стягненню підлягає 11 642,76 грн. (17 905 - 3 000 (борг, розмір якого дозволений) - 3 262,24 = 11 642,76 грн.).

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд виходить з наступного.

Як вбачається з тексту позовної заяви та підтверджено розпорядженням №107 від 21.09.2016 р., відповідача ОСОБА_2 звільнено з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України (через втрату довіри).

Безпосередньо з розпорядженням під підпис ОСОБА_2 при його винесенні відповідач ознайомлена не була.

Однак про дату та підставу звільнення відповідач ОСОБА_2 достеменно знала станом на 12.06.2017 р., оскільки отримала копію позовної заяви, в тексті якої про це зазначено.

Доказів того, що причину свого звільнення та відповідне розпорядження вона оскаржила у судовому порядку у визначений ст.233 КЗпП України тримісячний строк, станом на 14 травня 2018 р. суду не надано.

Згідно ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За розрахунком відповідача ОСОБА_2 позивач має перед нею заборгованість по заробітній платі на суму 3 966,56 грн. за серпень-вересень 2016 року.

Свій розрахунок відповідач визначила, виходячи з середньоденного заробітку у червні та липні 2016 р. з отриманих нею за ці 2 місяці сум, що становить 76,28 грн. (2432,17 + 2221 = 4 653, 17 грн : 61 день = 76,28 грн.)

За серпень та до 21 вересня 2016 року 52 дні, з урахуванням середньоденного заробітку заборгованість становить 3 966,56 грн.

Суд з доводами відповідача погодитися не може, оскільки з наданого позивачем табелю обліку робочого часу за вересень 2016 р. та комісійного акту ОСОБА_4 ССТ від 13.09.2016 р. встановлено, що відповідач з 13.09.2016 р. на роботу не виходила.

Відповідач ці докази не спростувала, а тому вимога ОСОБА_2 про невиплату заробітної плати за період з 13.09.2016 р. по 21.09.2016 р. є безпідставною.

За період з 01 серпня по 12 вересня 2016 р. 43 дні. Зважаючи на визначений відповідачем розрахунок, розмір заробітної сплати склав би 3 280,04 грн.

Позивачем за вказаний період відповідачеві нараховано 3 496,19 грн., з яких утримані податки на суму 233,95 грн., а сума до видачі у розмірі 3 262, 24 грн. утримана, як зазначено вище в рахунок відшкодування завданої шкоди.

За такого суд приходить до висновку, що позивач не має заборгованості по заробітній платі перед відповідачем.

Щодо розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки на суму 559,56 грн. сторони розбіжностей не мають.

Як встановлено у судовому засіданні, зазначена сума позивачем відповідачеві нарахована, але не виплачена, оскільки відповідач не з'являється.

Виходячи з положень ст.116 КЗпП України, зважаючи на те, що у день звільнення ОСОБА_2 не працювала, то зазначена сума грошової компенсації має бути виплачена не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нарахування грошової компенсації відповідач ОСОБА_2 обізнана ще станом на 12.09.2017 р., оскільки саме вона до письмових заперечень надала довідку ОСОБА_4 ССТ, в якій зазначено про нарахування їй компенсації та необхідність особистого отримання коштів у спілці.

Доказів того, що відповідач пред'явила спілці вимогу про розрахунок чи будь-яку заяву з зазначенням реквізитів для перерахунку коштів, ні ОСОБА_2 ні представник ОСОБА_3 суду не надали.

За такого щодо неотримання відповідачем ОСОБА_2 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суд не вбачає підстав для судового захисту через непорушення її права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що первісний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України на користь позивача стягненню з відповідача підлягають судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на суму 1 272,19 грн.

Керуючись ст.ст.6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_4 сільського споживчого товариства до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_4 сільського споживчого товариства (56470, с.Мостове Доманівського району Миколаївської області, вул.Степова, 33, код 01759715) 11 642 (одинадцять тисяч шістсот сорок дві)) грн. 76 коп. в рахунок відшкодування шкоди та 1 272 (одну тисячу двісті сімдесят дві) грн. 19 коп. в рахунок відшкодування судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 сільського споживчого товариства про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У відповідності до п.15.5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України у новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до апеляційного суду Миколаївської області або через Доманівський районний суд Миколаївської області.

Суддя : ОСОБА_9