Рішення

від 07.05.2018 по справі 910/3867/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2018Справа № 910/3867/16 Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участі секретаря судового засідання Багнюк І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/3867/16

За позовом Приватного підприємства Флеш

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 10 340,99 грн.

Представники учасників справи:

від позивача : не з'явилися;

від відповідача : Стасів В.І. довіреність №02/822-57 від 29.12.2017;

від третьої особи : не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Флеш звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 10340,99 грн. страхового відшкодування у зв'язку з пошкодженням 26.11.2014 внаслідок ДТП автомобіля позивача з вини ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.04.2016 (суддя Карабань Я.А.) позов задоволено частково, стягнуто з ТДВ СК "Альфа-Гарант" на користь ПП Флеш страхове відшкодування в розмірі 10330,99 грн., а також судовий збір.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 (Дикунська С.Я. - головуючий, Жук Г.А., Мальченко А.О.) вказане рішення суду частково скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з ТДВ СК "Альфа-Гарант" на користь ПП Флеш суму страхового відшкодування у розмірі 10340,99 грн., а також судовий збір.

Постановою Верховного суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Згідно розпорядження в.о. керівника апарату Господарського суду м. Києва № 0523/181 від 06.03.2018 р. щодо призначення повторного автоматичного розподілу судової справи призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи № 910/3867/16, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 прийнято справу №910/3867/16 до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення позивача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про повідомлення про час, місце та дату розгляду справи направлялися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, а також на адресу місцезнаходження, яка була визначена позивачем при поданні позову: 01023, м. Київ, бульвар Л.Українки,6, офіс 2,3.

Вказані ухвали надсилались рекомендованим листом з поміткою "судова повістка".

Станом на дату розгляду справи конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою не знаходиться .

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки не знаходиться вважається днем вручення позивачу ухвал про повідомлення про час, дату та місце розгляду справи в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського суду міста Києва.

23.03.2018 відповідач, через відділ діловодства суду, подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову, з підстав того, що ним виконано свої зобов'язання по сплаті страхового відшкодування, виходячи з суми збитку, яка була визначена звітом про оцінку, за вирахуванням вартості ремонту деталей, пошкодження яких не було пов'язано з ДТП.

В судовому засіданні 07.05.2018 відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач в судове засідання не з'явився, хоча про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, про що зазначено вище.

Третя особа також в судове засідання не з'явилась, при цьому, конверти з ухвалами суду про повідомлення про час, місце та дату розгляду справи були повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Вказані ухвали надсилались рекомендованим листом з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. N 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 5 березня 2009 р. N 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалами суду третьою особою та повернення їх до суду з поміткою "повернуто за закінченням терміну зберігання" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) третьої особи щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач та третя особа не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами про дату час та місце розгляду справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, враховуючи, що позивач та третя особа були належним чином повідомлені про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.05.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору оренди автомобілів від 01.11.2011, зі строком дії до 31.12.2014, приватному підприємству Флеш належить автомобіль марки: ЗАЗ; модель 110558; тип вантажний, колір білий; номерний знак НОМЕР_1.

26.11.2014 сталася дорожньо-транспортна пригода, за участі автомобіля позивача, а саме: ОСОБА_1 о 14 год. 10 хв., керуючи автомобілем марки Чері , державний номерний знак НОМЕР_2, по бул. Перова 46/2 в м. Києві, при зміні напрямку руху, не переконався, що це буде безпечно та здійснив зіткнення з автомобілем Таврія , державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_6, внаслідок чого було пошкоджено автомобілі та заподіяно матеріальні збитки.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.01.2015 у справі №755/32121/14-п встановлено порушення ОСОБА_1 п.п. 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідальність особи винної у скоєнні ДТП на момент його вчинення була застрахована товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант (далі - відповідач), відповідно до страхового полісу № АІ/0623887.

17.12.2014 приватне підприємство Флеш звернулося до відповідача із заявою про страхове відшкодування як до особи, що застрахувала цивільно-правову відповідальність водія, винного у спричиненні ДТП 26.11.2014.

Згідно рахунку-фактури ТОВ Інтерциклон від 17.02.2015 №ІВР0002947 вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 15424,42 грн.

17.02.2015 позивачем та ТОВ Інтерциклон було підписано акт виконаних робіт №ІВР0001850.

24.12.2015 позивачем перераховано на рахунок ТОВ Інтерциклон грошові кошти в якості оплати за ремонт та матеріали пошкодженого транспортного засобу у розмірі 15424,42 грн., про що свідчить долучена до матеріалів справи банківська виписка по особовому рахунку позивача від 24.12.2015.

14.01.2016 відповідачем був складений та підписаний страховий акт №ЦВ/14/1645, згідно з яким пошкодження транспортного засобу ЗАЗ 110558 , реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 3111,43 грн., виходячи із розрахунку (4647,72 грн. вартість відновлювального ремонту без ПДВ - 1536,29 грн. вартість відновлювального ремонту пошкоджень, які не пов'язані з ДТП без ПДВ).

На підставі складеного страхового акту №ЦВ/14/1645 від 14.01.2016 Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант , виконуючи свої зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АІ/0623887 від 16.09.2014), перерахувало суму страхового відшкодування в розмірі 3111,43 грн. на рахунок позивача, що підтверджується банківською випискою від 14.01.2016.

Позивач, не погоджуючись з таким розрахунком розміру страхового відшкодування, звернувся до суду з даним позовом про стягнення 10340,99 грн. за вирахуванням вартості фарб та робіт, які не пов'язані з даним ДТП у розмірі 1472,00 грн., франшизи у розмірі 500,00 грн. та сплаченої відповідачем суми страхового відшкодування у розмірі 3111, 43 грн. виходячи із рахунку-фактури ТОВ Інтерциклон від 17.02.2015 № ІВР0002947, за яким вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу склала 15424, 42 грн.

В свою чергу, відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав того, що відповідач виплатив на користь позивача оцінену сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності у встановленому законом порядку шкоду, а отже виконав свої зобов'язання у встановленому законом порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля Чері , державний номерний знак НОМЕР_2 відшкодовується ОСОБА_1 як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом марки Чері , реєстраційний номер НОМЕР_2, оскільки зворотного суду не доведено.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом серії АІ/0623887 з Товариством додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант , предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем Чері , державний номерний знак НОМЕР_2, який був діючим на момент ДТП - 26.11.2014.

Згідно п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, оскільки ОСОБА_1 керував автомобілем марки Чері , державний номерний знак НОМЕР_2 на законних підставах, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія Альфа-Гарант .

Спеціальним законом, що регулює питання виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та яким керується страховик цивільно-правової відповідальності є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Пунктом 22.1 статті 22 вказаного Закону визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому, за умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вказаним договором (поліс серії АІ/0623887) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50 000 грн., франшиза - 0 грн.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

При цьому, страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів").

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

Отже, настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (статті 9, 22 - 31, 35, 36 Закону).

В свою чергу, статтею 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що, в даному випадку, страховик виплачує страхове відшкодування в розмірі оціненої шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, а в іншій частині відшкодування покладається на винну особу, так як між відповідачем та його страхувальником укладено договір обов'язкового страхування.

Розрахунок оціненої шкоди здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 якої відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу (КТЗ) чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Таким чином, вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом має сплатити страховик як страхове відшкодування.

У розділі IV Методики наведено вимоги до оцінки КТЗ і викладення її результатів та зазначено, що така оцінка передбачає урахування технічних, технологічних характеристик та особливостей об'єкта оцінки, умов його експлуатації, обслуговування та зберігання, технічного стану на підставі відповідної технічної, довідкової, облікової документації та обстежень. За результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, який повинен містити, зокрема, висновок про вартість майна або висновок про результати автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконуючи свої обов'язки за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформленого полісом серії АІ/0623887 та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" замовив проведення оцінки вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ЗАЗ110558, реєстраційний номер НОМЕР_3, у відповідності до Методики.

За результатами проведеної оцінки, 24.12.2015 оцінювачем - Стрілець А.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №13875/12 від 02.10.2012) складено звіт №9992/1214, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу автомобіля НОМЕР_4, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля, складає 4647,72 грн. без ПДВ.

25.12.2014 оцінювачем - Стрілець А.В. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №13875/12 від 02.10.2012), на замовлення відповідача, враховуючи те, що у протоколі огляду транспортного засобу від 01.12.2014 зафіксовано пошкодження, не пов'язані з ДТП, складено звіт №10386/1214, яким встановлено, що матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу стосовно складових частин, які частково або повністю втратили первісні технічні або технологічні якості, зумовлених впливом навколишнього середовища або умовами експлуатації, пошкодження яких зафіксовано у протоколі огляду транспортного засобу від 01.12.2014 та які перетинаються з пошкодженнями отриманими внаслідок ДТП, що сталося, але не належать до таких, становить 1536,29 грн. без ПДВ.

Відповідно до ст.ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Зазначені звіти, які наявні в матеріалах справи, виконані на підставі Методики, яка є обов'язковою у даних правовідносинах, сертифікованим оцінювачем, а відповідно є належними і допустимими доказами, які приймаються судом.

За таких обставин, враховуючи встановлений звітом розмір матеріального збитку, який виплачує страховик у відповідності до Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" (оціненої шкоди) потерпілій особі у разі настання страхового випадку - ДТП, визначені полісом серії №АІ/0623887 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також розмір відновлювального ремонту пошкоджень, не пов'язаних з ДТП, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 3111,43 грн. без ПДВ, виходячи із розрахунку (4647,72 грн. вартість матеріального збитку, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ - 1536,29 грн. вартість відновлювального ремонту пошкоджень, які не пов'язані з ДТП, без ПДВ).

Як встановлено судом, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант , виконуючи свої зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АІ/0623887 від 16.09.2014), перерахувало суму страхового відшкодування в розмірі 3111,43 грн. на рахунок позивача, що підтверджується банківською випискою від 14.01.2016.

Згідно з пп. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають у платника податку на додану вартість, який здійснює операції з поставки товарів чи послуг (товарно-матеріальних цінностей і послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта), оскільки такі операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи зазначене, у разі якщо придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта чи суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини, інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості і виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Якщо ж відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

Відтак, оскільки відповідач здійснював перерахування суми страхового відшкодування безпосередньо на рахунок потерпілого, до складу виплати правомірно не була включена сума ПДВ і позивачем під час розгляду справи, в порушенням вимог ст.ст. 74, 76-79 ГПК України, належних та допустимих доказів того, що ці кошти за проведення ремонтних робіт були сплачені організації, яка є платником податку на додану вартість чи запчастини придбані у організації, яка є платником податку на додану вартість, не надано.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем вимог чинного законодавства під час визначення вартості матеріального збитку - суми, яку за Законом має сплатити страховик як страхове відшкодування та здійснення відповідної виплати, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, як, зокрема, розподіл між сторонами судових витрат.

При цьому, у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та\або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача в повному обсязі, в тому числі і за подання апеляційної та касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову Приватного підприємства Флеш до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 10340, 99 грн. відмовити.

2 . Стягнути з Приватного підприємства Флеш (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, ідентифікаційний код: 19365595) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код: 32382598) судовий збір в розмірі 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. за подання апеляційної скарги та 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. за подання касаційної скарги.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з п.17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 17.05.2018.

Суддя Т.В. Васильченко