Рішення

від 25.04.2018 по справі 910/225/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.04.2018Справа № 910/225/18 За позовом Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви Парафії Святого Генріха у смт. Мельниця Подільська Борщівського району Тернопільської області

до Тернопільської обласної державної адміністрації

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Мельнице-Подільська парафія Української Греко-Католицької Церкви Храму Святого Архистратига Михаїла

про скасування розпорядження від 24.04.2000 № 157.

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гукун Н.В.

Представники сторін:

від позивача - Гавроль Гжегож (керівник), Биндю В.І. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явилися;

від третьої особи - не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, у якому Позивач просить суд скасувати п. 1.3 Розпорядження Голови Тернопільської ОДА від 24.04.2000 №157 "Про передачу у власність культових споруд і майна яке в них знаходиться релігійним громадам Української Греко-Католицької Церкви населеним пунктам області". Вимоги позову мотивовані протиправною відмовою державної адміністрації передати культову будівлю (костьол Святого Генріха) релігійній громаді.

Відповідач позов не визнав, пославшись на прийняття спірного розпорядження у відповідності до вимог чинного законодавства, а також на те, що на даний момент власником костьолу є Третя особа.

У той же час, Відповідач у судове засідання представників не направив, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Відповідача про розгляд справи.

Третя особа пояснень по справі не надавала, представника до судових засідань не направляла.

При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представників Відповідача та Третьої особи перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка учасників справи у засідання обов'язковою не визнавалась.

Клопотань про відкладення судового засідання не надходило та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали розгляду спору у даному судовому засіданні, а відтак судом не встановлено підстав для відкладення розгляду справи, встановлених ст. 202 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

24.04.2000 Відповідач виніс розпорядження № 157 "Про передачу у власність культових споруд і майна яке в них знаходиться релігійним громадам Української Греко-Католицької Церкви населеним пунктам області", зокрема, приміщення колишнього костьолу в смт. Мельниця Подільська Борщівського району.

Із наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 19.03.2012 Третьою особою на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 19.03.2012 виконавчого комітету Мельнице-Подільської селищної ради було зареєстровано право власності на церкву з господарською будівлею та надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: Тернопільська обл., Борщівський р-н, смт. Мельниця-Подільська, вул. Незалежності, 6, а також на відповідну земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, кадастровий номер 6120855400:02:003:0747. Таким чином, вказане розпорядження вичерпало свою дію шляхом його виконання Третьої особою та оформлення за нею права власності на передані приміщення колишнього костьолу в смт. Мельниця Подільська Борщівського району.

Як вказав Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 № 21-405а14 та постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 911/1563/17.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як вбачається з підстав заявленого позову, Позивач фактично оспорює правомірність набуття Третьою особою речових прав на вищезгадане нерухоме майно, тобто має місце спір про право власності на костьол між Позивачем та Третьою особою, однак обраний Позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним та скасування рішення Відповідача не забезпечує реального захисту порушеного права та не призведе до поновлення прав Позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 916/654/15-г.

Інші доводи сторін, наведені у наданому суду позові та відзиві, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Ураховуючи викладене, оскільки оспорюване розпорядження вичерпало свою дію та його скасування не буде породжувати правових наслідків для власника спірного приміщення костьолу, а відтак і не захищатиме речових прав Позивача, які він вважає порушеними із прийняттям даного розпорядження, та із суті заявлених позовних вимог вбачається фактично наявний спір про речове право на нерухоме майно, заявлені позовні вимоги за висновком суду задоволенню не підлягають.

Судові витрати, у які Позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за Позивачем.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.05.2018.

Суддя Р.Б. Сташків