Постанова

від 10.05.2018 по справі 17/5007/98/11

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 17/5007/98/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційні скарги Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі

за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України до 1. Виконавчого комітету Житомирської міської ради, 2. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", 3. Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Житомирської обласної ради, 2. Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію "Лісовий берег", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради, 2. Федерації професійних спілок України, 3. Публічного акціонерного товариства "ЕК "Житомиробленерго" про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майно

за участю представників сторін:

від позивача - Шевчук О.М.,

від відповідача -1 - не з'явилися,

від відповідача - 2 - Конограй Н.В.,

від відповідача - 3 - Конограй Н.В.,

від Житомирської обласної ради - Савенко І.О.,

від Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію "Лісовий берег" - не з'явилися,

від Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради - Захарченко В.П.,

від Федерації професійних спілок України - не з'явилися,

від Публічного акціонерного товариства "ЕК "Житомиробленерго" - не з'явилися,

від Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заступник прокурора Житомирської області звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради (відповідач - 1), Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (далі - ПАТ "Укрпрофтур", відповідач - 2), Дочірнього підприємства "Житомиртурист" ПАТ "Укрпрофтур" (далі - ДП "Житомиртурист") про: визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", виданого Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"; визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег", розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, до складу якого входять об'єкти згідно інвентарної справи № 10308, а також згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2016 № 629/06.15.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.01.2017 позов задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"; в частині вимог про визнання права власності на майно - відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 скасовано; провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині припинення провадження у справі щодо вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" скасовано, справу у цій частині передано на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду. У решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 залишено без змін.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції про відмову в позові в частині вимог про визнання права власності на майно виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а ФДМУ є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно. При цьому, власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна.

Водночас, ПАТ "УКРПРОФТУР" було заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Перевіряючи судові акти, касаційна інстанція погодилась із судом апеляційної інстанції, що ФДМУ, на якого покладено обов'язок з управління державним майном, про порушення права власності держави щодо спірного майна дізнався ще у 1996 році, складаючи перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого було включено туристичну базу "Лісовий берег". Незважаючи на це та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання Прокурором позову ФДМУ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі. При цьому, ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

З урахуванням наведеного, Вищий господарський суд України зазначив, що суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимоги про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег" з підстав пропуску строку позовної давності.

Постанова Вищого господарського суду України не оскаржувалась.

Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у складі: Маціщук А.В., Грязнов В.В., Петухов М.Г. рішення Господарського суду Житомирської області від 27.01.2017 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності і викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Відмовити у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 р. про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

Додатковою постановою від 04.12.2017 вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова мотивована тим, що на час видачі 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника. Разом з тим, власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна. Таким чином, існування свідоцтва порушує право власності держави на спірне майно, і оскільки свідоцтво є єдиним документом, який порушує це право, належним способом захисту цього права є визнання цього свідоцтва недійсним з моменту його видачі. При цьому судом застосовано законодавство, яке було чинне на момент видачі свідоцтва, а саме статтю 48 Закону України "Про власність", де зазначено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Проте встановивши вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, оскільки позивач мав реальну можливість довідатись про наявність свідоцтва на право власності та вчасно звернутись до суду з даним позовом.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Заступник прокурора Житомирської області у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції в частині відмови в позові про визнання недійсним свідоцтва про право власності скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити без змін.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги.

Комунальна установа "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги касаційної скарги.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Скарга Заступника прокурора Житомирської області мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, положень статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Прокурор вважає безпідставним застосування позовної давності, зазначивши, що постанова Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 138/7 не свідчить про обізнаність ФДМУ щодо порушення своїх прав, оскільки питання права власності на спірне майно, законність розпорядження Радою Федерації профспілок України та ЗАТ "Укрпрофтур" спірним майном судом при розгляді справи № 138/7 не досліджувалось. ФДМУ не міг бути обізнаним про те, що ПАТ "Укрпрофтур", не будучи власником туристичної бази "Лісовий берег", неправомірно оформило право власності на спірне майно.

Скарга Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, положень статті 256, 261 ЦК України. Заявник наголошує, що ФДМУ не могло бути відомо про існування свідоцтва про право власності, а про оформлення права власності на спірне майно він довідався лише з позову прокурора.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ДП "Житомиртурист" у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін з підстав її законності і обґрунтованості. Щодо строку позовної давності заявник зазначає, що 04.07.2006 була укладена Угода № 299 про взаємодію ФДМУ та Федерації професійних спілок України з метою проведення інвентаризації об'єктів ФПУ та налагодження їх обліку, яка у пункті 4 містить умову про те, що результати інвентаризації не обліковуються в Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності, а зберігаються в окремій базі об'єктів ФПУ, а в пункті 5 про те, що у разі виявлення об'єктів, які на 100% є державною власністю, відомості про них вносяться до Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності.

Представник ДП "Житомиртурист" у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційних скарг Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради.

ПАТ "Укрпрофтур" у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, наголошуючи на її правомірності. При цьому зазначає, що ФДМУ мав об'єктивну та суб'єктивну можливість бути обізнаним про обставини порушення свого права, а твердження прокурора, що ФДМУ про порушення стало відомо з моменту проведення прокурором перевірки додержання вимог законодавства у 2011 році є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності. Крім того, заявник наголошує, що ФДМУ не звертався до суду із клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Представник ПАТ "Укрпрофтур" у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційних скарг Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги Заступника прокурора Житомирської області.

Представник Житомирської обласної ради у судовому засіданні у судовому засіданні підтримав вимоги касаційних скарг Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Враховуючи встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції зазначив, що після розпаду Союзу РСР та історії реорганізації ПАТ "Укрпрофтур" право власності на спірне майно набула держава Україна. Отже, передача спірного майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

На час видачі 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника. При цьому власник, яким є держава, не приймав рішень щодо відчуження спірного майна.

Свідоцтво, в даному випадку як самостійний правоустановчий документ, порушує право власності держави на спірне майно, що є підставою для задоволення позову про скасування цього свідоцтва.

Водночас, ПАТ "Укрпрофткр" подано суду заяву про застосування строків позовної давності у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України (у відповідній редакції) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з даним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР, за винятком положення, закріпленого у статті 267 ЦК, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Тобто, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі ФДМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 5004/2115/11, від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ФДМУ, на який покладено обов'язок з управління державним майном, вже на час видачі свідоцтва 10.01.2001 та на червень 2007 року (підтвердження ЗАТ "Укрпрофтур" в процесі інвентаризації переліків майна, переданого у статутний фонд суб'єктів господарювання у період з 01.01.1994 по 01.01.2007), було відомо про фактичного суб'єкта користування спірним майном. Тобто, належно виконуючи обов'язки органу, уповноваженого від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно, Фонд державного майна України об'єктивно мав можливість дізнатись про існування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 та своєчасно звернутись до суду з відповідним позовом.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Колегія суддів зазначає про доречність посилання суду апеляційної інстанції на практику розгляду справ Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), де наголошується, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Щодо аргументу прокурора про те, що до 15.01.2012 позовна давність не поширювалася на вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено, чим поширено правила позовної давності на зазначену категорію вимог.

Колегія суддів зазначає, що скаржником не враховано, що положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. На відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів, як суб'єкта владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єкта владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічна правова позиція викладена, постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 910/3724/14, від 16.08.2017 у справі № 11/5009/7731/11, у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17).

Посилання Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради на те, що ФДМУ лише з позову прокурора дізнався про оформлення права власності на спірне майно за ДП "Житомиртурист" не приймається до уваги, оскільки апеляційним судом встановлено, що позивач не довів той факт, що він об'єктивно не міг дізнатися про порушення свого права (права власності держави).

При цьому з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Оцінюючи доводи скаржників, Верховний Суд як джерелом права також керується усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), відповідно до якої повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає що постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Заступника прокурора Житомирської області та Комунальної установи "Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації" Житомирської обласної ради залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі № 17/5007/98/11 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір