Постанова

від 07.05.2018 по справі 910/11185/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/11185/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Лімітед - Україна"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 (судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., Гончаров С.А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 (суддя Морозов С.М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Маркетинг Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Лімітед - Україна"

про стягнення 64 050,05 грн,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Маркетинг Груп" (далі -ТОВ "Агро Маркетинг Груп") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Лімітед - Україна" (далі - ТОВ "Аргус Лімітед - Україна") про стягнення 64 050,05 грн передплати за товар, який відповідачем не було поставлено на вимогу позивача, посилаючись, зокрема, на положення частини 2 статті 530, частини 3 статті 612 і частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з ТОВ "Аргус Лімітед - Україна" на користь ТОВ "Агро Маркетинг Груп" 64 050,05 грн основний борг і 1 600,00 грн судового збору, з огляду на доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Аргус Лімітед - Україна" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, наголошуючи, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки згідно з яким сторони домовилися, що товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта. Здійснивши оплату рахунків від 18.10.2016 № 20 і від 15.11.2016 № 21, позивач погодився з умовами договору щодо самовивозу товару, а отже у відповідача не виникло обов'язку здійснити поставку своїми силами, тому до правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки строки поставки було визначено сторонами.

ТОВ "Агро Маркетинг Груп" не скористалося своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржені у справі судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Аргус Лімітед - Україна" виставило ТОВ "Агро Маркетинг Груп" рахунки від 18.10.2016 № 20 та від 15.11.2016 № 21 на загальну суму 64 050,05 грн у розмірі вартості товарів, зазначених у рахунку.

Згідно з платіжними дорученнями від 25.10.2016 № 32 і від 18.11.2016 № 80 ТОВ "Агро Маркетинг Груп" перерахувало ТОВ "Аргус Лімітед - Україна" 64 050,05 грн.

Суди також установили, що ТОВ "Агро Маркетинг Груп" на підставі статті 530 Цивільного кодексу України у вимозі від 13.05.2017 № 109 повідомило відповідача про перерахування грошових коштів і просило поставити товар протягом 7 днів із дня пред'явлення вимоги.

Зазначену вимогу залишено без відповіді, товар згідно з рахунками від 18.10.2016 № 20 та від 15.11.2016 № 21 не поставлено, суму передплати, сплаченої за непоставлений товар, що становить 64 050,05 грн, позивачеві не повернуто, що стало підставою для подання ТОВ "Агро Маркетинг Груп" відповідного позову про стягнення суми передоплати відповідно до частини 2 статті 530, частини 3 статті 612 і частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суди попередніх інстанцій установили, що шляхом складання та надання відповідачем рахунка, а позивачем його оплати між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Як убачається із наявного у матеріалах справи рахунка від 18.10.2016 № 20 на суму 32 813,65 грн, оплата цього рахунка означає згоду з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника (ТОВ "Аргус Лімітед - Україна"), самовивозом, за наявності довіреності та паспорта (а.с. 13).

Проте задовольняючи позовні вимоги та посилаючись на пред'явлення ТОВ "Агро Маркетинг Груп" на підставі статті 530 Цивільного кодексу України до ТОВ "Аргус Лімітед - Україна" вимоги про здійснення поставки товару у семиденний строк із дня пред'явлення вимоги, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги положення статей 662, 663 та 693 Цивільного кодексу України та умови, погоджені сторонами щодо поставки товару, зокрема щодо самовивозу товару, відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій, спрямованих на отримання товару, а отже і порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару, суди попередніх інстанцій не встановлювали.

Крім того, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За змістом статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому статтею 54 зазначеного Кодексу встановлено вимоги до форми та змісту позовної заяви, частиною 2 якої передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Як убачається зі змісту судових рішень, задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми передоплати у сумі 64 050,05 грн, заявлені ТОВ "Агро Маркетинг Груп", суди посилалися на перерахунок позивачем коштів у зазначеній сумі згідно із рахунками на оплату від 18.10.2016 № 20 на суму 32 813,65 грн та від 15.11.2016 № 21 на суму 31 236,40 грн.

Проте у матеріалах справи рахунка на оплату від 15.11.2016 № 21, на який послалися позивач і суди попередніх інстанцій, немає.

При цьому із наданого позивачем платіжного доручення від 25.10.2016 № 32 убачається здійснення оплати на суму 32 813,65 грн згідно з рахунком від 18.10.2016 № 20 (а.с. 14), однак відповідно до платіжного доручення від 18.11.2016 № 80 оплату на суму 31 236,40 грн здійснено згідно з договором від 15.11.2016 № 15/11/2016 та рахунком від 15.11.2016 № 21 (а.с. 15), проте питання щодо підстав перерахування коштів у сумі 31 236,40 грн суди не з'ясовували.

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус Лімітед - Україна"

Задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2017 у справі № 910/11185/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак