Постанова

від 15.05.2018 по справі 915/355/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/355/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 (судді: Колоколова С.І., Разюк Г.П., Принцевська Н.М.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 (суддя Фролов В.Д.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон" у справі

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон"

про стягнення 309 627,23 грн,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Керівник Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Кавунівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (далі - Кавунівська сільрада) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон" (далі - ТОВ "Агрон") 309 627,23 грн збитків за період із 17.10.2013 по 01.09.2015 у зв'язку із користуванням відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на підставі статей 125, 126, 206, 152, 156, 158, 386, 1166 Цивільного кодексу України.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач без оформлення права землекористування використовував упродовж спірного періоду земельну ділянку площею 1,83 га, розташовану у межах населеного пункту - с. Кавуни Арбузинського району Миколаївської області, на та не сплачував коштів за користування нею. Внаслідок цього, на думку прокуратури, сільській раді завдано збитків у заявленій до стягнення сумі.

У відзиві на позов ТОВ "Агрон" просило відмовити у його задоволенні, посилаючись на відсутність правових підстав для стягнення спірних збитків, а саме складу цивільного правопорушення в діях відповідача, недоведеність розміру збитків, який не може ґрунтуватися на припущеннях.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 309 627,23 грн збитків та 4 644,40 грн судових витрат.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд установив наявність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача та визнав обґрунтованим стягнення з нього збитків, завданих використанням спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, у заявленій до стягнення сумі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу ТОВ "Агрон" - без задоволення.

ТОВ "Агрон", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, з урахуванням пояснень, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 та прийняти нове рішення про відмову в позові у повному обсязі.

Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилаючись зокрема, на те, що у цьому випадку слід було залишити позов прокуратури без розгляду згідно з пунктом 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, та акцентуючи на відсутності складу цивільного правопорушення у діях відповідача; вжитті відповідачем заходів до укладання договору оренди землі; недоведеності та необґрунтованості розміру збитків, зазначаючи при цьому, що розмір збитків не може ґрунтуватися на припущеннях.

Від Кавунівської сільради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому рада вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, посилаючись на правомірність висновків господарських судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних збитків за використання земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, без оформлення правовстановлюючих документів у спірному періоді.

Прокуратура Миколаївської області у відзиві на касаційну скаргу просила залишити її без задоволення, а судові рішення у справі - без змін як законні та обґрунтовані, наголошуючи, зокрема, на невжитті відповідачем належних заходів до укладенні договору оренди землі, користуванні відповідачем безоплатно земельною ділянкою у спірному періоді, правомірності здійсненого розрахунку збитків, заявлених до стягнення.

Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи відповідача не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами, виходячи із такого.

Довід скаржника про порушення судами положень пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, визнається необґрунтованим, оскільки правових підстав для застосування положень цієї норми господарськими судами установлено не було.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, господарський суд залишає позовну заяву без розгляду у разі, коли позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Конституційний Суд України у Рішенні від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 акцентував, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом із тим держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. У кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 09.03.2010 у справі № 6/203/22.

Як убачається із матеріалів справи та не спростовано скаржником, прокурор при зверненні із цим позовом визначив підстави позову, зазначив у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Даний позов подано прокуратурою в інтересах держави в особі Кавунівської сільради, підписано керівником Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, який мав повноваження на пред'явлення такого позову в інтересах зазначеної особи, протилежного господарськими судами попередніх інстанцій установлено не було.

Водночас не отримали підтвердження і доводи скаржника про недоведеність матеріалами справи наявності складу цивільного правопорушення у діях відповідача та необґрунтованість розрахунку спірних збитків, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, здійснюючи судовий розгляд, установили наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, як то: факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства, причинний зв'язок між збитками і протиправною поведінкою відповідача, збитки, що позбавило сільську раду як власника землі права отримувати від цієї земельної ділянки дохід у вигляді орендної плати; відсутності вини у спричиненні збитків відповідач не довів. Водночас перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми збитків, господарські суди установили, що розмір збитків у вигляді упущеної вигоди нараховано і визначено у відповідності до вимог законодавства (в тому числі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284), з урахуванням, серед іншого, фактичної площі земельної ділянки, якою користувався відповідач з 2013 року, ставки орендної плати, що діяла у спірному періоді та була встановлена рішенням Кавунівської сільради від 15.03.2011. З огляду на викладене суму заявлених до стягнення збитків судами було визнано доведеною і обґрунтованою.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Поряд із цим, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову, виходячи із того, що користування відповідачем спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у спірному періоді позбавило сільську раду як власника землі права отримувати дохід у вигляді орендної плати, а отже встановили наявність у ради права на відшкодування таких збитків.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Агрон" на праві власності належить 5/29 часток комплексу, розташованого на земельній ділянці Кавунівської сільради площею 1,83 га. Зазначений комплекс складається із будівлі складу № 4 площею 129,4 кв.м - Б, будівлі складу № 3 із підвальним приміщенням, площею, площею 323,8 кв.м - В, будівлі складу № 1, площею 2322,8 кв.м - Г, будівлі цеху дорозборки техніки, площею 225,7 кв.м - Д, будівля складу № 2, площею 474,5 кв.м - Е, підвальне приміщення, площею 476,5 кв.м - Е-пг, будівля ТОП площею 148,2 кв.м - Ж, огорожа - № 2-9, площадка навантажувально - розвантажувальна - № 11. Загальна площа майна складає 4100,9 кв.м.

24.12.2013 ТОВ "Агрон" звернулося до Кавунівської сільради з клопотанням № 657, в якому просило надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (у місцевості) для виготовлення та зберігання сумішей мінеральних добрив площею 1,8293 га у селищі Кавуни строком на 5 років.

Рішенням Кавунівської сільради від 08.01.2014 № 1 ТОВ "Агрон" було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 2,000 га в оренду терміном на 5 років по вул. П. Морозова, 1, с. Кавуни, Арбузинський район, Миколаївська обл. У пунктах 2, 3 цього рішення зазначено, що користувачу земельної ділянки необхідно у тримісячний термін виготовити у землевпорядній організації технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки; технічну документацію ТОВ "Агрон" щодо відведення земельної ділянки в оренду подати на розгляд і затвердження у встановленому законом порядку до Кавунівської сільради.

Господарські суди в процесі розгляду спору установили, що відповідач із 17.10.2013 по 01.09.2015 без оформлення права землекористування використовував спірну земельну ділянку (договір оренди землі із власником укладено не було); орендної плати за користування землею відповідач не вносив.

Кавунівська сільрада з метою укладання договору оренди земельної ділянки та врегулювання питання щодо плати за землю неодноразово зверталася до ТОВ "Агрон" (листи від 13.03.2014 № 30/0/04-03, від 27.05.2014. № 181/0/04-03), втім, зазначений договір оренди не було укладено.

Розпорядженням Арбузинської районної державної адміністрації від 22.04.2010 № 177 було створено комісію з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та затверджено Положення про комісію з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Листом від 08.09.2015 № 511/0/16-14/2-15 ТОВ "Агрон" було повідомлено про засідання комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Вказане повідомлення, як установили суди, було отримано відповідачем, втім останній на засідання комісії не прибув (своїх представників не направив).

Суди попередніх інстанцій установили, що 15.09.2015 відбулося засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. За результатами роботи комісії складено акт від 15.09.12015, в якому зазначено, що розмір збитків, завданих ТОВ "Агрон" внаслідок фактичного користування ним земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період із 17.10.2013 по 01.09.2015, становить 309 627,23 грн. Розпорядженням Арбузинської районної державної адміністрації від 21.09.2015 № 209 було затверджено цей акт комісії.

Також господарські суди установили, що позивач направляв відповідачеві акт про визначення збитків власнику землі та повідомляв про необхідність їх відшкодування, однак, цю вимогу відповідачем було залишено без задоволення; збитків у добровільному порядку ним не відшкодовано.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, чи зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до положень статті 156 цього Кодексу власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. За змістом пунктів 2, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі -Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, викупу, або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно з приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду настає лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: шкоду, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, від 18.05.2016 у справі № 194гс16, від 28.01.2015 у справі № 3-210гс14.

Саме із такого розуміння положень наведеного законодавства виходили господарські суди, ухвалюючи судові рішення у справі.

Урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди встановили факт користування відповідачем у спірному періоді земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, без правовстановлюючих документів і без внесення плати за користування земельною ділянкою, що позбавило позивача можливості одержати дохід у виді орендної плати за землю, який він міг би одержати, якби його право не було порушено. Суди встановили склад цивільного правопорушення у діях відповідача та визнали недоведеним те, що відповідач вжив усіх належних заходів щодо укладення договору оренди землі, а рада ухилилася або відмовила у цьому. Водночас, надавши оцінку розрахунку заявленої до стягнення суми та перевіривши його, суди попередніх інстанцій з'ясували, що розмір збитків у виді упущеної вигоди нараховано і визначено відповідно до положень законодавства, він є обґрунтованим і доведеним.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстави для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги скаржника відсутні, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017 у справі № 915/355/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б.Дроботова

Судді: І.В.Кушнір

Ю.Я.Чумак