Постанова

від 08.05.2018 по справі 341/551/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 341/551/16-ц

Провадження № 14-109цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

відповідач - Більшівцівська селищна рада Галицького району Івано-Франківської області (далі - Селищна рада) ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківське обласне управління водних ресурсів, відділ Держгеокадастру у Галицькому районі Івано-Франківської області,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року у складі колегії суддів Максюти І. О., Матківського Р. Й., Ковалюка Я. Ю.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 до Селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Івано-Франківське обласне управління водних ресурсів, відділ Держгеокадастру у Галицькому районі Івано-Франківської області, про визнання незаконними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_24, ОСОБА_25 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати незаконним та скасувати рішення сесії Селищної ради від 05 грудня 2011 року в частині виділення спірної земельної ділянки під будівництво очисних споруд та зобов'язати селищного голову видати державний акт на земельну ділянку (пункти 1 та 2 цього рішення); визнати незаконним і скасувати рішення сесії Селищної ради від 08 листопада 2012 року в частині затвердження матеріалів попереднього погодження відведення земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, подання проекту відведення земельної ділянки на затвердження сесії Селищної ради (пункти 1, 2 й 3 цього рішення); визнати незаконним та скасувати рішення сесії Селищної ради від 28 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва очисних споруд у смт Більшівці та передачі в постійне користування Селищній раді земельної ділянки (пункти 1 та 2 цього рішення).

Позовну заяву мотивовано тим, що 05 грудня 2011 року рішенням сесії Селищної ради виділено під будівництво очисних споруд земельну ділянку, площею 0,0906 га на АДРЕСА_1.

Позивачі зазначали, що 28 грудня 2012 року рішенням сесії Селищної ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ділянку в постійне користування Селищної ради.

Позивачі просили задовольнити позов, посилаючись на те, що ця земельна ділянка розташована на березі річки Млинівка, неподалік належних їм житлових будинків, межує з будинком ОСОБА_3, та відноситься до земель водного фонду. При цьому будування очисних споруд у межах захисних смуг річок суперечить статтям 60, 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статтям 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), а також спричинить незручності в користуванні позивачами земельними ділянками, призведе до забруднення навколишнього природного середовища та порушить їх права на безпечне для життя й здоров'я довкілля. Указані вище рішення органу місцевого самоврядування суперечать установленому статтею 103 ЗК України змісту добросусідства, а вид використання земельної ділянки відноситься до секції Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення , що не відповідає вимогам Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, при цьому фактичне місце розташування спірної земельної ділянки відрізняється від того, яке визначено рішенням сесії Селищної ради від 05 грудня 2011 року.

Галицький районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 28 листопада 2016 року позов ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_18, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 залишив без розгляду.

Галицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 27 вересня 2016 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував рішення Селищної ради від 05 грудня 2011 року про виділення земельної ділянки в частині визначення використання земельної ділянки для будівництва очисних споруд (пункт 1) та зобов'язання сільського голови видати державний акт на земельну ділянку (пункт 2). Визнав незаконним і скасував рішення Селищної ради від 08 листопада 2012 року про затвердження матеріалів попереднього погодження відведення земельної ділянки площею 0,0906 га для будівництва очисних споруд у частині визнання використання земельної ділянки для будівництва очисних споруд (пункти 1 та 2). Визнав незаконним та скасував рішення Селищної ради від 28 грудня 2012 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в частині визнання використання земельної ділянки для будівництва очисних споруд (пункт 1) та передачі в постійне користування земельної ділянки, площею 0,0906 га Селищній раді (пункт 2).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель водного фонду, не може перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб; санітарно-захисна зона очисної споруди, під будівництво якої виділено земельну ділянку площею 0,0906 га, накладатиметься на земельну ділянку ОСОБА_3, на якій розташовано належний їй житловий будинок, що перешкоджатиме ОСОБА_3 користуватися її земельною ділянкою, а також саме по собі розташування спірної земельної ділянки не забезпечить відокремлення очисних споруд від територій житлової забудови, чим також порушуються права інших позивачів як членів територіальної громади смт Більшівці.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 28 листопада 2016 року рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року скасував, провадження у справі закрив.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскільки позивачі вказують на недотримання Селищною радою як органом місцевого самоврядування та суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції вимог закону щодо добросусідства та визначеної відстані від річки Млинівка під час відведення земельної ділянки під будівництво очисних споруд; на прийняття рішення Селищною радою про виділення земельної ділянки та залишення її у користуванні за собою для цілей, не пов'язаних з господарськими відносинами, то спір повинен розглядатися адміністративним судом.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані рішення Селищної ради не стосуються позивачів, вони не є суб'єктами правовідносин, у яких застосовуються такі рішення; висновки апеляційного суду не відповідають пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 та пункту 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ .

Крім того, заявник зауважував, що спірні рішення органу місцевого самоврядування суперечать вимогам статей 60, 61 ЗК України та положенням статей 88, 89 ВК України і при відведенні земельної ділянки площею 0,0906 га для будівництва очисних споруд порушено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я від 19 червня 1996 року № 173 з відповідними змінами та доповненнями, а захисна зона очисної споруди накладатиметься на земельну ділянку, на якій розташовано належний заявнику житловий будинок, у зв'язку із чим виникатимуть перешкоди в користуванні цією земельною ділянкою. Також ОСОБА_3 указувала, що місце розташування переданої в постійне користування Селищній раді земельної ділянки не забезпечить захисних зон у розмірах, які б сприяли відокремленню очисних споруд від території житлової забудови, порушено її права як землекористувача та права інших позивачів як членів територіальної громади смт Більшівці, що й було правильно встановлено судом першої інстанції.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на зазначену ухвалу апеляційного суду.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 червня 2017 року вказану справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року призначила до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 06 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця скарга має бути частково задоволена з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що Селищна рада рішенням від 05 грудня 2011 року виділила земельну ділянку площею 0,0906 у АДРЕСА_1 під будівництво очисних споруд між потоком та городом ОСОБА_3 згідно зі схемою та зобов'язала селищного голову виготовити державний акт на земельну ділянку (т. 1, а. с. 10).

Селищна рада рішенням від 28 грудня 2012 року затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0906 га для будівництва очисних споруд у смт Більшівці та передала в постійне користування Селищній раді земельну ділянку площею 0,0906 га (т. 1, а. с. 12).

При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_2, який розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 0,1500 га згідно з договором купівлі-продажу від 01 листопада 2011 року (т. 1, а. с. 13-14).

Як убачається з плану відведення спірної земельної ділянки, ОСОБА_3, ОСОБА_26 і ОСОБА_5, а також Селищна рада якій передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0906 га, є суміжними землекористувачами (т. 1, а. с. 45).

Інші позивачі є власниками житлових будинків у смт Більшівка Галицького району Івано-Франківської області та проживають по сусідству від відведеної для будівництва очисних споруд земельної ділянки.

Звертаючись до суду зі згаданим позовом, ОСОБА_3 указувала на порушення її прав як суміжного землекористувача, а решта позивачів - як користувачів земельними ділянками, що розташовані неподалік спірної земельної ділянки.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції від 03 жовтня 2017 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, одним з учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Також у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року та в пункті 1 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року надано визначення публічно-правового спору як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій у пункті 4 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, та пункті 5 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року адміністративне судочинство визначено як діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ у порядку, установленому цим законом.

У статті 17 КАС України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, указано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, зазначив, що вказаний спір про передачу в постійне користування земельної ділянки під будівництво очисних споруд стосується здійснення органом місцевого самоврядування владних повноважень, адже цю земельну ділянку не було передано суб'єкту господарювання.

Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред'явлення позову. За своїм змістом земельний спір, що виник унаслідок користування та розпорядження органом місцевого самоврядування земельною ділянкою комунальної власності, є складним і комплексним із правової точки зору. Під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність ці органи, з одного боку, перебувають у статусі суб'єкта владних повноважень, а з іншого - реалізують право власності на землю територіальної громади. Крім того, таке рішення, як правовий акт індивідуальної дії, є підставою, з якої виникає речове право власності чи користування землею в суб'єктів приватного права.

За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу ; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад міст; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У частині першій статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, реалізовуючи вказані вище повноваження з передачі у постійне користування землі землекористувачу та приймаючи оскаржувані рішення, Селищна рада діяла як орган місцевого самоврядування, реалізувала свої владні повноваження, визначивши себе як юридичну особу - постійного користувача конкретної земельної ділянки із цільовим призначенням - для будівництва й експлуатації очисних споруд, набула статусу учасника цивільно-правових відносин з приводу вирішення земельного спору, у тому числі й встановлення межі земельної ділянки, яку передано в постійне користування іншій особі, а такожщодо порядку встановлення та зміни цільового призначення цієї земельної ділянки .

За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно із частинами першою, другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

У статті 104 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Крім того, статтею 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючись до суду, позивачі вказували в позовній заяві те, що використання відповідачем виділеної йому під будівництво очисних споруд земельної ділянки на АДРЕСА_1 призведе до шкідливого впливу на них та земельні ділянки, які перебувають у їх користуванні.

При цьому ОСОБА_3 зазначала про те, що Селищна рада не визнає та порушує унаслідок накладення меж її право суміжного землекористувача земельною ділянкою площею 0,0906 га, яку наразі включено до відведеної відповідачу земельної ділянки.

У цьому випадку предметом спору є порушення права користування земельними ділянками та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення цивільних прав, апозивачі як користувачі сусідніх земельних ділянок вправі порушувати питання про захист цих прав, зокрема щодо законності передачі без зміни цільового призначення земельної ділянки, що розташована поруч, у користування іншої особи.

Тобто захист цивільного приватного права є домінуючим у вказаному спорі, а правовідносини після вирішення питання про передачу земельної ділянки у постійне користування перейшли з публічно-правової до приватноправової площини.

Отже, підстав для визначення спору як адміністративного немає, оскільки статті 103, 104 ЗК України передбачають для захисту прав та інтересів користувача земельної ділянки від шкідливого впливу дій сусіда спосіб захисту у вигляді вимоги припинення такої діяльності, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (стаття 15, пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Таким чином, у позивачів виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право, а не спір між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а тому цей спір не є публічно-правовим і належить до цивільної юрисдикції.

Водночас сама по собі відсутність у матеріалах справи правовстановлюючих документів на ім'я інших (не ОСОБА_3.) позивачів не вказує на належність згаданого спору до компетенції адміністративних судів та не може бути правовою підставою для закриття провадження у справі, оскільки згідно зі статтею 15 ЦК України суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і які саме ці права та інтереси, а залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на викладені обставини Велика Палата Верховного Суду може зробити правовий висновок про те, що саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб'єктний склад та участь суб'єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.

До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Оскільки апеляційний суд не звернув уваги на те, що спір, за вирішенням якого до суду звернулися позивачі, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а стосується речового права як ОСОБА_3, так і Селищної ради та правомірності здійснення відповідачем правомочностей землекористувача й виник у зв'язку з вимогою позивачів про усунення порушень їх прав як землекористувачів сусідніх земельних ділянок, тобто виник із цивільних, земельних правовідносин, то справу за правилами статті 15 ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, слід розглянути в порядку цивільного судочинства. Ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду для продовження розгляду.

ВеликаПалата Верховного Суду не має повноважень переглянути рішення суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції, закривши провадження у справі, не переглянув по суті рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська