Постанова

від 16.05.2018 по справі 521/2853/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 148/2418/15-ц

провадження № 61-4009 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Лесько А. О., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, відповідач -ОСОБА_8, третя особа -ОСОБА_9,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області у складі судді Карнауха А. П. від 13 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області у складі суддів: Колоса С. С., Стеблюк Л. П., Якименко М. М. від 13 червня 2016 року.

Встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали до суду позовну заяву до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про визнання будинку спільною власністю подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вони є дітьми ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Після смерті їх батьків залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1. Вказаний будинок зареєстрований на ім'я батька - ОСОБА_11, але він був придбаний під час зареєстрованого шлюбу, а тому є їх спільною власністю подружжя, де їхні частки є рівними. Після смерті ОСОБА_10 відкрилась спадщина на частину житлового будинку і позивачі прийняли спадкове майно, але до цього часу свої спадкові права не оформили і свідоцтва про право на спадщину не отримали. Вони мають намір завершити оформлення своїх спадкових прав, але не можуть цього зробити, оскільки житловий будинок, в якому частина належала покійній матері оформлено на ім'я батька.

З урахуванням наведеного просили визнати житловий будинок АДРЕСА_1, що зареєстрований на ім'я ОСОБА_11 спільною власністю подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_10, частки яких були рівними.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі не є власниками спірного житлового будинку та не прийняли спадщину після смерті їх матері, а тому не можуть претендувати на спадкове майно.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивачі посилаються на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 січня 2018 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрована у АДРЕСА_1 з 28 лютого 1983 року. ОСОБА_7 зареєстрований у АДРЕСА_2 з 24 вересня 1992 року.

Установлено, що батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є ОСОБА_11 та ОСОБА_10

ОСОБА_11 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб 06 листопада 1953 року.

За договором купівлі-продажу від 06 серпня 1965 року ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_11 купив житловий будинок в АДРЕСА_3.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Тульчині Вінницької області.

За заповітом від 21 грудня 2006 року ОСОБА_11 заповів все своє майно ОСОБА_8

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Тульчині Вінницької області.

За довідкою Тульчинської міської ради від 24 вересня 2012 року № 2990 ОСОБА_6 за власний рахунок поховала ОСОБА_11 та на день смерті проживала разом із ним та вела спільне господарство.

За довідкою виконкому Тульчинської міської ради ОСОБА_11 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 386 ЦК України власник,який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та просить скасувати судові рішення і ухвалити нове яким задовольнити позов.

Судами установлено, що на момент смерті ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_7 був зареєстрований у АДРЕСА_2, доказів звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ним не надано.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_7

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_6 не прийняла спадщини після смерті її матері, а тому не може претендувати на спадкове її майно.

Проте, зазначений висновок судів першої та апеляційної інстанцій є передчасним, оскільки судами не встановлено чи проживала ОСОБА_6 на момент смерті її матері ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_2) разом з нею.

Нормами статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, відповідно до положень статті 416 ЦПК України суду першої інстанції слід встановити чи проживала ОСОБА_6 на момент смерті своєї матері ОСОБА_10 разом з нею. Крім того, суду першої інстанції слід витребувати копію спадкової справи та встановити чи зверталися позивачі із заявами про прийняття спадщини.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

За таких обставин суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, не встановили у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, не надали належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Задовольнити частково касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 .

Скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 , справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Залишити без змін рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року в іншій частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик