Постанова

від 16.05.2018 по справі 826/15398/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15398/16 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника відповідача: Кунди А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Т.Б.М.-Україна до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Т.Б.М.-Україна (далі по тексту - Позивач, ТОВ Т.Б.М.-Україна ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0084621202 від 30.08.2016.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника відповідача, що прибула у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено перевірку своєчасності сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ Т.Б.М.-Україна .

Так, посадовими особами контролюючого органу під час проведення зазначеної перевірки встановлено, що згідно із наявною в базах даних інформацією, наданою платником податків до територіальних органів ДФС, платником порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, встановлених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України в розмірі 23 419,20 грн.

За результатами перевірки складено акт від 26.08.2016 № 757/1-26-50-12-02-31111213 та винесено податкове повідомлення-рішення від 30.08.2016 № 0084621202, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % з податку на додану вартість на загальну суму 23 419,20 грн.

Позивач, вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган, в порушення вимоги чинного законодавства в частині проведення камеральної перевірки, а також наявних докази своєчасної сплати та надходження до Державного бюджету податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2015 в сумі 234 192,00 грн., виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.08.2016 № 0084621202, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10 % з податку на додану вартість на загальну суму 23 419,20 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.08.2015 ТОВ Т.Б.М.-Україна подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року, у якій самостійно визначено сум податкового зобов'язання у розмірі 234 192,00 грн.

Отже, граничним строком сплати самостійно визначеного у вказаній податковій декларації податкового зобов'язання є 30.08.2015.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 25.08.2015 № 1154 вбачається, що позивачем сплачено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за податковий (звітний) період - липень 2015 р. в сумі 234 192,00 грн. Сплата вказаного грошового зобов'язання підтверджується також наявною в матеріалах справи банківською випискою про перерахування податку на додану вартість в сумі 234 192,00 грн. та витягом з особової картки позивача із сайту ДФС України, в якому зазначено про сплату та надходження до бюджету 26.08.2015 суми податку на додану вартість за липень 2015 р. у розмірі 234 192,00 грн.(а.с.18, 23-24 відповідно).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, право на проведення органами державної податкової служби камеральних перевірок встановлено п.75.1 ст.75 ПК України, згідно якої камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

За приписами п. 75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Документальною перевіркою, за змістом пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПКУ, вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Порядок проведення камеральної перевірки встановлений статтею 76 ПК України, пунктами 76.1 та 76.2 якої передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Аналізуючи зміст вищенаведених норм, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним порядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є виключно податкові декларації. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки виявлені порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Отже, предметом камеральної перевірки може бути лише податкова звітність, тобто відомості, зазначені у відповідній податковій звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати позивачем самостійно задекларованого зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, акт перевірки складено 26.08.2016, тобто більше ніж через 30 днів граничного терміну подання податкової декларації за липень 2015 р., фактично через рік.

Також, в акті перевірки не зазначено вид перевірки та не повідомлено позивача про проведення перевірки, з огляду на що слід дійти висновку, що відповідачем проведено саме камеральна перевірка.

Відповідно до п. 2.5.1 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 року № 165, після закінчення строку, наданого платнику податків в інформаційному (електронному) повідомленні для самостійного виправлення помилок, проводиться камеральна (електронна) перевірка, за наслідками якої складається (формується): в разі встановлення помилок (порушень) в податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності - акт про результати камеральної перевірки; в разі відсутності помилок (порушень) в податковій звітності - до впровадження в промислову експлуатацію АС камеральна електронна перевірка , інспектор в тій частині перевіреної звітності, що заповнюється службовими особами Міндоходів, робить відмітку в графі "порушень (помилок) не виявлено (якщо інше не визначено Кодексом), вказує дату проведення камеральної перевірки і ставить підпис; після впровадження в промислову експлуатацію АС камеральна електронна перевірка складається довідка про результати камеральної перевірки для платників податку, які надали декларацію в електронному виді з визначеною ІР-адресою.

Згідно з п. 4.5 Регламенту опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 19.06.2012 року № 522, результати камеральної перевірки оформлюються актом в разі: встановлення факту заниження (завищення) податкових зобов'язань або завищення (заниження) податкового кредиту та відповідно зменшення (збільшення) суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту або заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість; відмови у наданні бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість та виявлення заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, із системного аналізу наведених правових норм чинного законодавства вбачається, що при проведенні камеральної перевірки дослідженню підлягають саме дані податкової звітності, а отже в акті за результатами проведення камеральної перевірки можуть бути зафіксовані лише встановлені помилки (порушення) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

При проведенні камеральної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість, Регламентом встановлений вичерпний перелік порушень в результаті виявлення яких контролюючий орган має право складати саме акт камеральної перевірки. До такого переліку порушень не відноситься перевірка своєчасності сплати самостійно визначених грошових зобов'язань.

Таким чином, оскільки під час проведення камеральної перевірки досліджувалося питання своєчасності сплати узгодженого грошового зобов'язання, що не передбачено положеннями чинного законодавства, слід дійти висновку, що її проведення є протиправним.

Згідно положень пп. 21.1.1-пп. 21.1.5 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен повинен сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно п. 31.1 ст. 31 названого Кодексу строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідно до приписів п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 38.1 ст. 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1 ст. 54 Кодексу).

Водночас, згідно пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що платник податку зобов'язаний сплатити визначену ним суму податкового зобов'язання протягом 10 днів календарних днів, що настають за останнім днем календарним днем звітного (податкового) місяця.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що, в даному випадку, податковим органом порушено вимоги чинного законодавства в частині проведення камеральної перевірки, а також, в матеріалах справи наявні докази своєчасної сплати та надходження до Державного бюджету податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2015 в сумі 234 192,00 грн., що спростовує підстави для застосування до ТОВ Т.Б.М.-Україна зобов'язання сплатити штраф у розмірі 10 % з податку на додану вартість на загальну суму 23 419,20 грн.

Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пп. в п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання апеляційної скарги податковим органом не було сплачено судовий збір, який становив 2 067,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 скаржнику відстрочено сплату судового збору в розмірі 2067,00 грн. до розгляду справи по суті та відкрито апеляційне провадження по справі.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню під час постановлення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 2 067,00 грн. (дві тисячі шістдесят сім гривень) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова