Рішення

від 24.04.2018 по справі 804/7237/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року Справа № 804/7237/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Симона" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

03.11.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Симона звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням ДФС у Дніпропетровської області податкові повідомлення-рішення від 07.09.2017 року: №0013761404 по нарахуванню суми завищеного від'ємного значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 29127,00грн. та штрафних санкцій у розмірі 128,20грн.; №0013781404 з податку на додану вартість у розмірі 70623,00грн. та штрафних санкцій у сумі 35311,50грн.; №0013771404 з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 89775,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення п. 75.1.2 та п. 9.1 Податкового кодексу України, перевірка проводилась не на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а лише з використанням відомостей Єдиного реєстру податкових накладних, АІС Податковий блок та Детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2017р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 30.11.2017р.

30.11.2017р. розгляд справи відкладено на 19.12.2017р.

19.12.2017р. розгляд справи відкладено на 30.01.2018р.

30.01.2018р. розгляд справи відкладено на 15.02.2018р.

15.02.2018р. розгляд справи відкладено на 27.03.2018р.

27.03.2018р. розгляд справи відкладено на 24.04.2018р.

Представник позивача у судовому засіданні, яке призначене на 24.04.2018р., підтримав пред'явлений адміністративний позов, посилаючись на обставини викладені у ньому.

Представником відповідача подано заперечення на адміністративний позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки в ході перевірки встановлено, що господарські операції позивача з його контрагентом вчинені без наміру настання реальних наслідків, що підтверджується ухвалою суду.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Симона (код ЄДРПОУ 19441053) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ Хімагромаш (код ЄДРПОУ 38867925) за період травень-серпень 2015 року, за результатами якої складено акт від 16.08.2017р. №9188/04-36-04/19441053.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п.201.1 ст.201 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за травень-серпень 2015 року на загальну суму 99749,93грн.; пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 89775,00грн.

На підставі акту перевірки від 16.08.2017р. №9188/04-36-04/19441053 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.09.2017р., а саме: №0013761404, яким зменшено суму завищеного від'ємного значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 29127,00грн. та штрафні санкції у розмірі 128,20грн.; №0013781404, яким нараховано податок на додану вартість у розмірі 70623,00грн. та штрафні санкції у сумі 35311,50грн.; №0013771404, яким нараховано податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 89775,00грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Частиною 134.1 статті 134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу наведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з наведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Так, в ході перевірки позивача встановлено взаємовідносини останнього з ТОВ Хімагромаш (код ЄДРПОУ 38867925) на загальну суму 598499,58грн., т.ч. ПДВ 99749,93грн.

Суми ПДВ позивачем включено до складу податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з податку на додану вартість у сумі 99749,93грн., в т.ч.:

- за травень 2015 року в сум 22865,20грн. (податкова декларація з ПДВ за травень 2015 року, подана до ДПІ №9124546393 від 15.06.2015р.);

- за червень 2015 року в сумі 49040,09грн. (податкова декларація з ПДВ за червень 2015 року, подана до ДПІ №9149351647 від 16.07.2015р.0;

- за липень 2015 року в сумі 21204,52грн. (податкова декларація з ПДВ за липень 2015 року, подана до ДПІ №9172807231 від 17.08.2015р.);

- за серпень 2015 року в сумі 6640,12грн. (податкова декларація з ПДВ за серпень 2015 року, подана до ДПІ №9192135683 від 16.09.2015р.).

При цьому з матеріалів справи слідує, що ТОВ Хімагромаш зареєстроване в Дніпродзержинському міському управлінні юстиції, свідоцтво про державну реєстрацію від 04.09.2013 №16321020000012410. Керівник - ОСОБА_5, засновник - ОСОБА_5 Станом на 14.12.2017 перебувало на обліку в Кам'янській ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Стан платника - №0 платник податків за основним місцем обліку, вили діяльності - неспеціалізована оптова торгівля, надання інших допоміжних комерційних послуг, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

За наслідками аналізу ЄРПН в розрізі номенклатурних позицій за весь період діяльності ТОВ Хімагромаш контролюючим органом встановлено, що ТОВ Хімагромаш здійснює придбання великої кількості ТМЦ, що мають різноманітні характеристики та потребують застосування особливо великих умов їх транспортування та зберігання. Проте, їх обсяги та властивості не відповідають матеріально-технічним та технологічним можливостям ТОВ Хімагромаш .

При цьому, асортимент придбаної ТОВ Хімагромаш номенклатури не відповідає реалізованій; відсутнє придбання сировини та послуг, притаманній виробничій діяльності; відсутнє придбання товарів (послуг), необхідних для ведення господарської діяльності: газу, електроенергії, не встановлено придбання послуг по оренді землі, складських приміщень, навантажувально-розвантажувальних робіт, договорів оренди транспортних засобів для надання транспортно-експедиційних послуг та інше.

Виконання робіт та послуг передбачає наявність на підприємстві основних засобів, найманих працівників або залучення сторонніх організацій, які б мали на балансі відповідну техніку та кваліфікований персонал для виконання даних видів робіт.

Даний факт свідчить про відсутність наміру отримання доходу, та здійснення лише документального оформлення господарських операцій, які не здійснювались.

Стосовно врахування обставин, встановлених в ухвалі Ковпаківського районного м. Суми від 13.06.2016 у справі № №592/5250/16-к (провадження №1-кп/592/349/16), суд зазначає таке.

Підписання первинних документів особою, яка визнана винною у вчиненні злочину, проте звільнена від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, унеможливлює прийняття до податкового обліку підписані від його імені первинні документи та податкові накладні.

Суд звертає увагу на те, що зазначеною ухвалою визначено періоди 2013-2015 протягом яких, ОСОБА_5 здійснював незаконну діяльність, в т.ч. з позивачем.

В ухвалі Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.06.2016 у справі №№592/5250/16-к (провадження №1-кп/592/349/16) судом встановлено, що незважаючи на те що ТОВ Хімагромаш було зареєстроване в державних органах влади як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, ОСОБА_5, діючи у співучасті з невстановленим слідством особами, створив вказане підприємство без наміру здійснення господарської діяльності, пов'язаної з продажем товарів виконанням робіт чи наданням послуг, а виключно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених досудовим розслідуванням осіб ; таким чином, у кримінальному провадженню виконані всі необхідні слідчі дії та зібрані достатні докази вини ОСОБА_5 в скоєнні фіктивного підприємництва, за попередньою змовою групою осіб, шляхом реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у документальному оформленні неіснуючих (псевдо-господарських) операцій, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України) .

В свою чергу вказане, спростовує доводи наведені в позовній заяві стосовно не встановлення фіктивності підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що ухвала Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.06.2016 у справі № №592/5250/16-к (провадження №1-кп/592/349/16) є підтвердженням факту нереальності господарських операцій між ТОВ Симона з ТОВ Хімагромаш .

Така нереальність обумовлена тим, що фіктивність створення товариства з моменту його державної реєстрації доводить відсутність законодавчо передбаченої мети створення суб'єкта господарювання, внаслідок чого, господарські операції позивача з його контрагентом не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Системний аналіз норм свідчить про те, що обвинувачення особи, що підписує первинні документи від імені підприємства контрагента, у вчиненні злочинів, пов'язаних з фіктивністю підприємства, навіть за умови звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав виключає належність таких документів встановленим вимогам законодавства та унеможливлює прийняття їх до податкового обліку.

Така правова позиція співпадає з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 2а-1870/5800/12 (К/9901/1608/18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 26.01.2016 у справі № 2а-15327/12/2670, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

За певних інших обставин первинні документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 14.03.2017 у справі №826/20366/13-а (номер судового рішення в ЄДРСР № 66031900).

Наявність у позивача первинних документів, виданих контрагентом, за умови факту нездійснення самої господарської операції не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок. Спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників, свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства. Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, відображеними, зокрема в постанові від 07.02.2012 у справі №21-425во10, в постанові від 01.12.2015 у справі №21-3788а15, постанові від 22.09.2015 № 21-1359а15.

Також, суд звертає увагу на те, що в процесі допиту ОСОБА_5 підтвердив фактичну непричетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ Хімагромаш та його створення (реєстрацію) для прикриття незаконної діяльності за попередньою змовою групою осіб, що підтверджується протоколом допиту від 31.05.2016.

Аналіз викладених норм податкового законодавства вказує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Тому, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, системний аналіз вказаних норм зазначає, що лише в разі фактичного здійснення господарської операції документ може вважатися первинним та тим самим підтверджувати реальність проведення такої господарської операції. Тому, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавствам.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій (дана позиція податкового органу підтримана Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2013 по справі №2а/0470/6071/11).

Визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, згідно положень національного законодавства неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених, нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень визначених чинним законодавством.

Отже, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь (прибуток, дохід) від придбаних послуг. За відсутності останнього, немає підстав для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що для цілей податкового обліку беруться до уваги насамперед економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення відповідних операцій.

При цьому немає значення, яким цивільно-правовим договором опосередковано господарську операцію, а також те, чи визнаний відповідний договір недійсним у судовому порядку. Складені первинні документи не свідчать безпосередньо про реальність укладеної угоди.

Податкові обов'язки визначаються виходячи з реального економічного змісту господарської операції та спрямування її на досягнення певного економічного ефекту. Для з'ясування дійсного економічного змісту господарської операції варто аналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників. З цією метою варто використовувати документальні та інші дані, що свідчать про фактичне отримання тих чи інших активів учасниками операції. Такі дані мають перевагу перед задекларованим документально змістом спірної господарської операції.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді актив отриманий від указаного в первинних документах контрагента. Для цього треба встановлювати, за яких обставин і в який спосіб були налагоджені господарські зв'язки між платником податків та його задекларованим контрагентом, хто персонально брав у цьому участь. Доцільно встановити фактичний альтернативний рух активу у порівнянні із задекларованим.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Відповідно до приписів статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2017 року №0013761404, №0013781404 та №0013771404.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 244, 245, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 04 травня 2018 року.

Суддя ОСОБА_1