Рішення

від 16.05.2018 по справі 161/2613/18

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року ЛуцькСправа № 161/2613/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Фьодорової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Голобської селищної про скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Голобської селищної ради (далі - ЦНАП Голобської селищної ради) про скасування рішень від 26.01.2018 року про відмову в реєстрації та зобов`язання здійснити свою реєстрацію місця проживання та дітей.

В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги, просила визнати протиправними та скасувати рішення ЦНАП Голобської селищної ради від 26.01.2018 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та її ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 (за місцем проживання її теперішнього чоловіка) та зобов'язати ЦНАП Голобської селищної ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 за вказаною адресою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона виховує двох малолітніх дітей від першого шлюбу ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 На даний момент вона разом з дітьми зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

10.06.2017 року вийшла заміж вдруге та змінила місце проживання. Після одруження вона вирішила зареєструватися за місцем реєстрації чоловіка та фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1, власник житла не заперечує.

При зверненні до ЦНАП Голобської селищної ради з заявою про реєстрацію місця проживання малолітніх дітей їй було відмовлено на підставі п.26 Постанови КМУ №207 від 02.03.2016 року де зазначається, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Також в задоволенні заяви про реєстрацію її місця проживання, їй було відмовлено на підставі ч. 4 ст. 29 ЦК України.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відсутність реєстрації місця проживання малолітніх дітей за місцем їх фактичного проживання суперечить інтересам дітей та суттєво обмежує реалізацію їх прав, які гарантовані Конституцією України та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Належним і достатнім способом захисту у вказаних спірних відносинах є скасування рішень відділу реєстрації місця проживання відповідної територіальної громади про відмову у реєстрації місця проживання дитини та зобов'язання даного відділу зареєструвати місце проживання дітей та її за відповідною адресою.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення ЦНАП Голобської селищної ради від 26.01.2018 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ЦНАП Голобської селищної ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 за вказаною адресою.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Підтвердила, що колишнім чоловіком не спілкується. Крім нерегулярної сплати аліментів на одну дитину батько дітей участі в їх вихованні не приймає, місце його проживання невідоме. Зазначила, що за місцем проживання її теперішнього чоловіка та їх фактичним місцем проживання вона працює у фельдшерсько-амбулаторному пункті, старша дитина навчається у першому класі місцевої школи, а менша - відвідує садочок. Також зазначила, що з часу укладення першого шлюбу з ОСОБА_5 вона проживала в АДРЕСА_2, а її бувший чоловік в селі Куснища Любомльського району. З червня 2017 року після укладення шлюбу з ОСОБА_6 вона з дітьми проживає в селі Калиновник Ковельського району.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.02.2011 року, який розірваний рішенням Ковельського міськрайонного суду від 01.11.2012 року.

Від даного шлюбу у неї є двох малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 21.10.2014 року в справі №159/5484/14-ц вирішено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею повноліття, починаючи з 10.09.2014 року.

Як зазначає позивач з травня 2017 року виплати припинилися.

Син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився після розлучення з ОСОБА_5, проте у свідоцтві про народження вписаний як батько. За сплатою аліментів на утримання сина до суду вона не зверталась.

ОСОБА_7 10.06.2017 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, що вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4.

Після одруження вона вирішила зареєструватися за місцем реєстрації чоловіка та теперішнім місцем проживання: АДРЕСА_1, на що власник житла дав згоду.

26.01.2018 року звернулася до ЦНАП Голобської селищної ради з заявою про реєстрацію її місця проживання та реєстрацію місця проживання малолітніх дітей.

Рішеннями від 26.01.2018 року їй було відмовлено у реєстрації місця проживання малолітніх дітей на підставі п.26 Постанови КМУ №207 від 02.03.2016 року, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Також рішенням від 26.01.2018 року в задоволенні її заяви про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 їй було відмовлено на підставі ч. 4 ст. 29 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваних в даній адміністративній справі дій, з огляду на таке.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, регулює Закон України від 11.12.2003 № 1382 IV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (далі Закон № 1382 IV від 11.12.2003 року).

Відповідно до ст.6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Згідно п 2.2. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 №1077 (далі по тексту - Порядок №1077), для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, зокрема, документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Пунктом 2.3 Порядку № 1077 встановлено, що відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.

Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі по тексту - Правила №207), також передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (п.11 Правил №207).

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За змістом ч. 5 ст. 7 КАС України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як зазначено у статті 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини, дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Хабровські проти України від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов'язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Крім того, Суд послідовно встановлював, що позитивний обов'язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз'єднатися з їхніми дітьми, та обов'язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов'язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз'єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов'язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

У справах, пов'язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, Суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, Суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України Про охорону дитинства .

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції про права дитини, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено статтею 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).

Як визначено частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, приписами ст. 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи, яка в даному випадку має статус малолітньої та вимагає підвищеної захищеності.

Судом встановлено, що позивач є громадянкою України, має двох малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, позивач ОСОБА_7 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5з 26.02.2011 року, який розірваний рішенням Ковельського міськрайонного суду від 01.11.2012 року..

10.06.2017 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, що вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4.

Після одруження вона вирішила зареєструватися за місцем реєстрації чоловіка та фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1.

26.01.2018 року звернулася до ЦНАП Голобської селищної ради з заявою про реєстрацію її місця проживання та реєстрацію місця проживання малолітніх дітей.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.06.2009 року №23005809 підтверджується, що власником будинка за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №513 від 02.04.2009 року.

З оглянутої судом заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 26.01.2018 року вбачається, що власник житла за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_6 згоден на реєстрацію після проживання ОСОБА_1

Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір'ю дітей, щодо визначення їх місця проживання, судом не встановлено.

За викладених обставин, суд вважає, що відсутність реєстрації місця проживання матері ОСОБА_1 та малолітніх дітей позивача ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем фактичного їх проживання суперечить інтересам останнїх та суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією України та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач по справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання ОСОБА_1 . та її малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 за їх фактичним місцем проживання, хоча й діяв на підставі чинного законодавства України, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування усіх обставин справи, які є об'єктивними, та інтересів матері та її малолітніх дітей, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України Про охорону дитинства .

Відтак, з наведених вище підстав позовні вимоги належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправними та скасувати рішення ЦНАП Голобської селищної ради від 26.01.2018 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ЦНАП Голобської селищної ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 за вказаною адресою.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про охорону дитинства , Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Голобської селищної ради від 26.01.2018 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Голобської селищної ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Відповідач Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Голобської селищної ради (45070, Волинська область, Ковельський район, селище міського типу Голоби, вулиця Ковельська, будинок 1, ідентифікаційний код 40228884).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 21.05.2018 року.