Постанова

від 15.05.2018 по справі 910/2334/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р. Справа№ 910/2334/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Найченко А.М.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 07.03.2018 (суддя Смирнова Ю.М.)

у справі № 910/2334/18

за заявою Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування

житлового фонду Солом'янського району м. Києва

про видачу судового наказу про стягнення з Всеукраїнського

громадського об'єднання Ветеран 41 941, 83 грн.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/2334/18 відмовлено Комунальному підприємству Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з Всеукраїнського громадського об'єднання Ветеран інфляційних втрат у розмірі 3 448, 87 грн. та 3% річних у розмірі 710,54 грн. на підставі договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 359 від 24.04.2017.

Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в порядку ст. 48 ГПК України. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала прийнята внаслідок неправильного встановлення обставин та дослідження доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, висновки суду про те, що в заяві про видачу наказу містяться вимоги, які не підлягають розгляду в порядку наказного провадження, а саме про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, не відповідають дійсним обставинам справи. На переконання апелянта, 3% річних та інфляційні втрати, які просить стягнути комунальне підприємство, передбачені умовами укладеного між сторонами договору, адже за умовами останнього у випадку примусового стягнення орендної плати та інших платежів у порядку, встановленому законодавством України, з орендаря також стягуються у повному обсязі витрати, пов'язані з таким стягненням тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Всеукраїнське громадське об'єднання Ветеран подало відзиви, в яких зазначило про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просило судове рішення залишити без змін, а апелянту в позовній заяві відмовити, разом з тим просило скасувати рішення Господарського суду в частині стягнення з Всеукраїнського громадського об'єднання Ветеран боргу, який створений штучно в сумі 37 782, 42 грн.( за текстом відзивів).

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 271 ГПК України та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Всеукраїнського громадського об'єднання Ветеран 41 941,83 грн., з яких 37 782,42 грн. основного боргу, 3 448,87 грн. інфляційних втрат, 710,54 грн. 3% річних. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання Всеукраїнським громадським об'єднанням Ветеран своїх зобов'язань за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №359 від 24.04.2017 в частині сплати орендної плати за період з 01.04.2016 по 01.01.2018.

За приписами ч. 2 ст. 12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Судовий наказ згідно ч. 1 ст. 147 ГПК України є особливою формою судового рішення, яке видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Грошовим, в силу приписів ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) щодо сплати грошей на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Зобов'язанням на підставі ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 згаданої постанови пленуму).

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а відтак не є заборгованістю за договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ГПК України у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою пов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Оскільки стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є заходами відповідальності за порушення зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, враховуючи можливість стягнення в порядку наказного провадження виключно неоспорюваної заборгованості, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають розгляду в порядку наказного провадження. Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Крім цього, на підставі ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами в позовному порядку.

Твердження апелянта з приводу неправильного встановлення обставин та дослідження доказів, порушенням вимог матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Викладені у відзивах на апеляційну скаргу вимоги Всеукраїнського громадського об'єднання Ветеран щодо необхідності скасування рішення господарського суду в частині стягнення основного боргу, який створений штучно в сумі 37 782, 42 грн., адже у нього відсутня заборгованість перед заявником, не підлягають розгляду апеляційний господарським судом - в силу приписів ч. 3 ст. 154 ГПК України судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований в порядку, передбаченому цим розділом.

За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків.

Керуючись ст. ст. 240, 255, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 у справі № 910/2334/18 - без змін.

Матеріали оскарження у справі № 910/2334/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.05.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук