Постанова

від 11.05.2018 по справі 2-5518/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-5518/11 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/535/18 Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Концевич Я.О.

з участю представника боржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фінанс консалтинг захід про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником у справі за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_4 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) Фінанс консалтинг захід звернулось до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Покликалась на те, що 22 липня 2011 року Луцьким міськрайонним судом ухвалено рішення, яким задоволено позов у справі № 2-5518/11, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь ПАТ УкрСиббанк заборгованість за кредитним договором №11230005000 від 05.10.2007 року в розмірі 190989,17 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованості в розмірі 190989,17 гривень. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду 25 жовтня 2011 року було видано виконавчі листи, які первісним стягувачем ПАТ УкрСиббанк передано до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька для виконання.

20 квітня 2015 року ТзОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія та ПАТ УкрСиббанк уклали договір факторингу № 17, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №11230005000 від 05.10.2007 року, що укладений між АТ УкрСиббанк та ОСОБА_2 перейшло до ТзОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія .

06 липня 2016 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року та ухвалою від 22 лютого 2017 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проведено заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ УкрСиббанк на правонаступника ТзОВ Фінансова компанія Довіра та гарантія .

26 травня 2017 року між ТзОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія - (Первісний кредитор) та ТзОВ Фінанс консалтинг захід (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги № 26.05.17-ДГ, відповідно до якого, останнє набуло права Нового кредитора до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення солідарно суми заборгованості за кредитним договором №11230005000 від 05.10.2007 року.

Враховуючи зазначене, заявник ТзОВ Фінанс консалтинг захід просить замінити ТзОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія його правонаступником ТзОВ Фінанс консалтинг захід у виконавчому провадженні по виконанню рішення по справі № 2-5518/11.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2017 року заяву ТзОВ Фінанс консалтинг захід задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ТзОВ Фінанс консалтинг захід в даній справі залишити без задоволення. Вказує, що судом не досліджено питання дійсності вимоги, не враховано правового висновку Верховного Суду в аналогічній справі та практики Європейського суду.

Боржник ОСОБА_2 подав заяву про приєднання до апеляційної скарги у якій зазначив, що підтримує цю апеляційну скаргу у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 15 ЗУ Про виконавче провадження , у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця, приватного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником ( ч. 1 ст. 378 ЦПК України).

Встановлено, що 22.11.2011 року Луцьким міськрайонним судом постановлене рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь ПАТ УкрСиббанк заборгованість за кредитним договором №11230005000 від 05.10.2007 року в розмірі 190989,17 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованості в розмірі 190989,17 гривень. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду 25 жовтня 2011 року було видано виконавчі листи, які первісним стягувачем ПАТ УкрСиббанк передано до Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька для виконання.

20 квітня 2015 року між ПАТ УкрСиббанк та ТзОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія укладено договір факторингу № 17, за умовами якого клієнт (ПАТ УкрСиббанк ) відступив фактору (ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія ), а фактор прийняв права вимоги у розмірі заборгованості боржників перед клієнтом.

06.07.2016 року Луцьким міськрайонним судом постановлено ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження, стягувачем визнано ТОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія .

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із зазначеними вимогами заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є окремою підставою процесуального правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-IV , чинного на момент постановлення оскаржуваних судових рішень) та статті 8 Закону України Про виконавче провадження у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи з пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, а тому припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України Про виконавче провадження , статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України Про виконавче провадження .

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Встановивши на підставі витягу з договору про відступлення права вимоги від 26 травня 2017 року, акта приймання-передачі права вимоги від 26 травня 2015 року, витягу з реєстру боржників до договору від 26 травня 2015 року обставини переходу до ТОВ Фінанси консалтинг захід права грошової вимоги за кредитним договором №11230005000 від 05.10.2007 року, укладеним між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про заміну стягувача у виконавчому провадженні із додержанням вимог цивільного процесу.

При цьому доводи ОСОБА_4, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності розрахунку заборгованості за кредитним договором, не ґрунтуються на положеннях статті 442 ЦПК України та ст. 15 Закону України Про виконавче провадження , які пов'язують можливість заміни сторони у виконавчому провадженні з наявністю відкритого виконавчого провадження та виникнення у нового кредитора права вимоги, що у свою чергу, передбачає наявність заборгованості. Розмір заборгованості у даній справі визначено рішенням Луцького міськрайонного суду від 22 липня 2011 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, в користь ПАТ УкрСиббанк заборгованість за кредитним договором №11230005000 від 05.10.2007 року в розмірі 190989,17 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користь ПАТ УкрСиббанк кредитну заборгованості в розмірі 190989,17 гривень. Розрахунок залишку заборгованості за кредитним договором, з урахуванням сплачених сум на виконання рішення суду, вправі провести як державний виконавець, так і самі боржники.

Представник ОСОБА_4 не заперечував у суді апеляційної інстанції про відкрите виконавче провадження по боржнику ОСОБА_2 Дана обставина підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.12.2011 року ( т.І а.с. 218).

Покликання боржника ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_1 на те, що вимоги до ОСОБА_4 не можуть бути пред'явлені, оскільки виконавче провадження відносно неї закінчене після продажу належного їй автомобіля з прилюдних торгів, безпідставні, оскільки ОСОБА_4 є поручителем, яка відповідає із основним боржником солідарно. Відповідач ОСОБА_4 не була іпотекодавцем, який несе відповідальність лише в межах заставленого майна.

Порядок і умови відступлення права вимоги визначено в договорі про відступлення права вимоги від 26 травня 2017 року, який є у матеріалах справи і був предметом дослідження суду першої інстанції, тому ОСОБА_4 безпідставно вказує, що ці обставини не з'ясовані.

Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення боржника про відступлення права вимоги за Договором не дають підстав для відмови у задоволенні заяви з огляду на наступне.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як установлено судом, Договір було укладено 25 травня 2017 року, тобто після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, та видачі на підставі цього рішення виконавчого листа.

Згідно з частиною п'ятою ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами пункту 5 статті 15 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Системний аналіз вищевказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що укладання Договору про відступлення права вимоги на стадії примусового виконання рішення, не звільняє боржників від його виконання через факт неповідомлення боржників про уступку права вимоги, та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суд першої інстанції, враховуючи зазначені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив із того, що до ТзОВ Фінанси консалтинг захід відповідно до договору про відступлення права вимоги перейшло право вимоги за кредитним договором, боржником за яким є ОСОБА_2, а ОСОБА_3, ОСОБА_4 поручилися за виконання боржником зобов"язань за кредитним договором.

Виникнення у ТзОВ Фінанси консалтинг захід права вимоги підтверджується змістом договору про відступлення права вимоги та доданим до нього Актом приймання передачі Права Вимоги.

Зокрема, з договору про відступлення права вимоги вбачається, що він укладений між ТзОВ Фінансова компанія Довіра та Гарантія його правонаступником ТзОВ Фінанс консалтинг захід та підписаний 26 травня 2017 року .

Згідно з п. 3.1 цього договору Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору 1 200 000 грн.

Згідно з п.3.2 за порушення Новим кредитором обов'язку, передбаченого п. 3.1 цього договору, Новий кредитор зобов'язаний сплатити Первісному кредитору штраф в сумі 1000 грн. за кожний день прострочки.

Згідно з п.4.1 , право власності на Права Вимоги, які відступаються за цим договором, вважається таким, що перейшло від Первісного кредитора до Нового кредитора в день підписання Акта приймання-передачі права вимоги за умови виконання зобов'язань, передбачених п. 3.2 цього договору. Право вимагати від боржників виконання зобов'язань в межах відступлених Прав Вимог у Нового кредитора виникає після виконання Новим кредитором зобов'язань, передбачених п.3.2 цього договору. Акт приймання передачі Права Вимоги, підписаний Сторонами та скріплений печатками у формі, викладеній у Додатку 1.2 до цього Договору, є доказом передачі Права вимоги. Акт приймання-передачі підписується у день виконання зобов'язань, передбачених п.3.2 Договору (т.2 а.с.194-195).

З Акта приймання-передачі Права Вимоги вбачається, що він підписаний 26 травня 2017 року ( т.2 а.с.197).

У п. 2 Акта приймання-передачі Права Вимоги, Первісний кредитор та Новий Кредитор підтвердили, що відступлення Прав Вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього Акту приймання-передачі, як передбачено у пункті 4.1 Договору. Тобто, у цьому Акті сторони Договору підтвердили про виконання усіх умов, які передбачають настання Права вимоги у Нового Кредитора, та настання у Нового кредитора ТзОВ Фінанси консалтинг захід права вимоги з 26 травня 2017 року, у зв'язку з чим відсутні підстави вимагати додаткові докази про проведення будь-яких платежів Новим кредитором Первісному кредитору.

Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_1 про відсутність доказів проведення остаточних розрахунків між Новим кредитором та Первісним кредитором у розмірі 1 200 грн.

На спростування аргументів ОСОБА_4 та її представни ка ОСОБА_1 про незастосування судом першої інстанцції висноків Верховного Суду слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Розглядаючи 01.02.2018 року справу №2-127/11 Верховний Суд навів мотиви, з яким він погоджується з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів у справі про заміну сторони у виконавчому провадженні унаслідок укладення договору факторингу та висновків про застосування норм права у цій постанові не робив. Крім того, виходячи із викладеного у цій постанові змісту договору факторингу та ураховуючи зміст договору відступлення права вимоги у даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що їх умови щодо порядку і строку настання Прав Вимоги , є відмінними. Правовий зміст названих договорів також є різним.

Зокрема, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги). Проте, важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має ані з боржником, ані з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору. Тобто, по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань, тоді як в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються з фактором, як це передбачено в ст. 1082 Цивільного кодексу України.

При укладенні договору про відступлення права вимоги від 26 травня 2017 року відповідно до положень статей 512, 513, 514 ЦК України відбулося відступлення права вимоги, шляхом купівлі-продажу боргових зобов"язань, цей договір не є договром факторингу.

Тому наведена постанова не підлягає до застосування при розгляді даної справи, а доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував практики Європейського суду з приводу необхідності забезпечення передбачуваності судових рішень, яка забезпечується єдністю однакового застосування закону, є безпідставними.

Покликання в апеляційній скарзі на відсутність обґрунтування висновків і заперечень у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції спростовується змістом рішення суду першої інстанції, з якого вбачається, що суд зазначив встановлені обставини справи, послався на норми права, якими врегульовані спірні правовідносини , на підставі чого зробив висновок про задоволення заяви.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі наведеного колегія суддів при ходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, не має.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 383,384,389, 390 ЦПК України , суд

постановив:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_4 та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: